Європа опинилася перед парадоксальною ситуацією: з одного боку, уряди дедалі активніше говорять про необхідність посилювати оборону, збільшувати військові видатки та готуватися до можливих криз. З іншого — самі європейські суспільства поки що не демонструють готовності до тих масштабних змін, які можуть знадобитися у випадку тривалої війни.
Саме ця проблема дедалі частіше звучить у середовищі військових та оборонних експертів. За оцінками європейських чиновників і фахівців, країни континенту наразі можуть мати серйозні труднощі у разі затяжного конфлікту на виснаження. Йдеться не лише про кількість озброєння чи боєприпасів, а й про готовність населення прийняти нову реальність, у якій державі доведеться роками витрачати значно більше коштів на безпеку.
Європа може бути не готовою до війни на виснаження
Війна великого масштабу — це не тільки танки, літаки та ракети. Для тривалого протистояння потрібні величезні промислові потужності, запаси боєприпасів, ремонтні підприємства, транспортна інфраструктура, резерви особового складу та здатність економіки працювати в умовах постійного навантаження.
Саме тут європейські держави стикаються з найбільш складними питаннями.
Протягом десятиліть після завершення холодної війни значна частина країн Європи скорочувала армії та військові запаси, виходячи з того, що масштабна війна на континенті є малоймовірною. Тепер цей підхід поступово переглядають, однак відновлення оборонних можливостей потребує не місяців, а років.
Існує й інша проблема — політична.
Збільшення військових бюджетів означає, що урядам доводиться пояснювати виборцям, чому додаткові кошти мають іти на озброєння замість соціальних програм, медицини, освіти чи інфраструктури. Саме тому навіть найбільш переконливі заяви про загрози можуть наштовхуватися на запитання: наскільки суспільство готове платити за безпеку?
За даними The Guardian, під час закритих дискусій за участю представників оборонного сектору та експертів пролунали попередження, що європейські країни поки не мають достатньої суспільної та політичної готовності до довготривалої війни на виснаження.
Гібридна війна б’є не лише по військових
Особливу небезпеку становить те, що протистояння відбувається не тільки на полі бою.
Європейські держави дедалі частіше говорять про кібератаки, диверсії, інформаційні кампанії, втручання у політичні процеси, провокації та спроби впливати на громадську думку.
У НАТО називають такі методи частиною ширшої гібридної загрози. Альянс раніше неодноразово наголошував, що сучасні конфлікти більше не обмежуються традиційними військовими операціями: противник може одночасно використовувати інформаційний тиск, кібератаки, політичне втручання та економічні інструменти.
І саме тут виникає найбільш небезпечний ефект.
Якщо суспільство починає втрачати довіру до власного уряду, сумніватися у необхідності оборонних витрат або втомлюватися від підтримки України, противнику навіть не потрібно досягати військової перемоги. Достатньо домогтися політичного розколу.
Європейські експерти побоюються, що дезінформаційні кампанії та політичні провокації можуть посилювати популярність радикальних і популістських сил у різних країнах континенту. Частина таких політичних рухів виступає за скорочення допомоги Україні та закликає до швидкого завершення війни.
Для європейської оборони це створює принципову проблему: військова стратегія може бути ефективною лише тоді, коли за нею стоїть довгострокова політична воля.
Чи зможе Європа захищати себе без США?
Ще одним фактором невизначеності залишається майбутня роль Сполучених Штатів у європейській безпеці.
Якщо американська військова присутність на континенті скорочуватиметься, європейським країнам доведеться значно швидше розвивати власні спроможності. Це стосується протиповітряної та протиракетної оборони, розвідки, далекобійних систем, логістики, авіації, виробництва боєприпасів і безпілотників.
На цьому тлі європейські держави шукають нові формати оборонної співпраці. Зокрема, Велика Британія, Франція, Німеччина та Італія разом з іншими партнерами обговорюють посилення координації у сфері безпеки.
Однак створити повноцінну систему, здатну швидко замінити американські можливості, надзвичайно складно.
Проблема полягає не лише у грошах. Потрібні спільні стандарти, командні структури, сумісне озброєння, розвіддані та політична готовність діяти разом.
Україна може стати частиною нової європейської оборони
На цьому тлі особливого значення набуває український військовий досвід.
Україна має унікальний практичний досвід сучасної війни — від масштабного застосування безпілотників і систем радіоелектронної боротьби до протидії ракетним ударам, розвідки та швидкого впровадження нових технологій безпосередньо на полі бою.
Саме тому європейські політики та експерти дедалі частіше говорять про необхідність включення України до майбутньої системи безпеки Європи.
Колишній голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер раніше наголошував, що Україна завдяки своєму військовому досвіду може стати одним із ключових елементів майбутньої європейської оборонної архітектури.
Це змінює саме розуміння ролі України. Йдеться вже не лише про допомогу державі, яка веде війну, а про потенційну інтеграцію українського досвіду у ширшу систему захисту Європи.
НАТО попереджає про небезпеку провокацій
Окреме занепокоєння викликає східний фланг НАТО.
Останніми місяцями європейські країни повідомляли про різноманітні інциденти, пов'язані з дронами, кібератаками та іншими формами ворожої активності. Водночас у самому Альянсі наголошують, що наразі не бачать ознак неминучого прямого нападу на НАТО.
Це важливе уточнення: підготовка до можливого сценарію не означає, що масштабна війна неминуча.
Однак саме невизначеність змушує НАТО посилювати оборонне планування.
Генеральний секретар Альянсу Марк Рютте неодноразово наголошував на необхідності зміцнення східного флангу та готовності реагувати на дедалі складніші загрози.
Водночас європейські чиновники закликають не плутати готовність із прогнозом неминучої війни. Представники країн Балтії та інших держав східного флангу також заявляли, що не мають доказів підготовки Росією безпосереднього нападу на НАТО, хоча водночас виступають за подальше посилення оборони.
Найслабше місце Європи — її єдність
У підсумку головна проблема Європи може полягати не в тому, що континент не має достатньо зброї.
Найбільше питання — чи зможуть європейські держави залишатися політично єдиними у разі тривалої кризи.
Війна на виснаження перевіряє не тільки армії. Вона перевіряє економіку, промисловість, політичні інституції та суспільство. Якщо громадяни почнуть вимагати різкого скорочення оборонних витрат, а уряди не зможуть пояснити необхідність таких видатків, оборонні плани можуть залишитися лише на папері.
Саме тому боротьба з гібридними загрозами стає не менш важливою, ніж закупівля озброєння.
Європі доведеться одночасно нарощувати виробництво зброї, створювати стратегічні запаси, посилювати ППО, захищати критичну інфраструктуру, розвивати кібербезпеку та протидіяти дезінформації.
І головне — переконати суспільства, що безпека не є абстрактним поняттям, яке можна відкласти на потім.
Останні оцінки європейських оборонних експертів показують: континент уже усвідомив масштаб проблеми, але між усвідомленням загрози та реальною готовністю до неї залишається значна дистанція. Саме цю дистанцію Європі тепер доведеться скорочувати якомога швидше.
