Європа дедалі виразніше усвідомлює, що сучасне протистояння з Росією не обмежується фронтом чи дипломатичними заявами. За межами України формується інший, менш помітний, але потенційно надзвичайно небезпечний вимір конфлікту — диверсії, підпали, кібератаки, стеження та спроби фізичного усунення людей, яких Кремль може розглядати як важливі цілі.
Західні джерела у сфері безпеки попереджають: Москва може готувати подальше розширення такої діяльності на території європейських держав. Ідеться не обов'язково про масштабні атаки, які одразу можна було б трактувати як акт прямої агресії. Навпаки — ставка, за оцінками експертів, робиться на операції, які залишають простір для заперечень, плутають сліди та дозволяють уникати відкритого зіткнення між Росією і НАТО.
Саме ця особливість робить ситуацію особливо тривожною.
Німеччина опинилася в центрі уваги
Однією з держав, де вже фіксується активізація підозрілої діяльності, стала Німеччина. За інформацією західних джерел, мішенями потенційних диверсій можуть бути об'єкти енергетичної інфраструктури, аеропорти, підприємства оборонного сектору та державні інформаційні системи.
Особливу увагу привернули інциденти в районі аеропорту Лейпциг/Галле. Там виявляли безпілотники, один із яких, за наявною інформацією, був оснащений вибуховим пристроєм. Повідомлялося також про випадок, коли дрон атакував вантажний літак, через що повітряному судну довелося змінити маршрут. Ще один апарат із детонатором знайшли прикріпленим до дерева.
Подібні випадки змушують європейські служби безпеки переглядати сам підхід до поняття загрози. Якщо раніше увага переважно концентрувалася на можливості масштабної військової атаки, то тепер дедалі більше значення мають невеликі операції, які можуть створювати значний економічний, психологічний і політичний ефект.
Берлін пов'язує частину подібної активності з Росією.
Депутат Бундестагу Родріх Кізеветтер попереджав, що Німеччина може зіткнутися з новим рівнем загрози — від спроб впливу на критично важливі об'єкти до потенційних замахів на представників оборонної промисловості.
На його думку, наступним етапом може стати поява цілеспрямованих атак проти конкретних людей. Особливо вразливими потенційно можуть бути керівники підприємств, військові фахівці, чиновники та інші особи, діяльність яких безпосередньо пов'язана з підтримкою України та зміцненням обороноздатності Європи.
Чому Кремль робить ставку на «сіру зону»
Найнебезпечніше в таких операціях полягає не лише в їхніх безпосередніх наслідках. Значно важливішим є питання того, як на них реагувати.
Відкрита атака на державу НАТО одразу створює фундаментально іншу ситуацію. Але якщо пошкодження залізничної інфраструктури оформлене як звичайний злочин, пожежа на підприємстві виглядає випадковою, а виконавець не має очевидного зв'язку з російськими спецслужбами, довести державне замовлення значно складніше.
Саме тому західні експерти говорять про так звану «сіру зону». Це простір між миром і традиційним розумінням війни, де противник намагається завдати максимальної шкоди, водночас не переходячи межу, яка могла б автоматично спровокувати масштабну військову відповідь.
У такій моделі один і той самий сценарій може включати кілька рівнів.
Спочатку збирається інформація про об'єкт. Потім шукається людина, готова виконати завдання. Далі проводиться операція, а після неї організатори намагаються знищити або приховати докази власної причетності.
Для держави, яка зазнала атаки, це створює складну дилему: необхідно відповісти, але водночас потрібно мати достатньо доказів, щоб не помилитися з винуватцем і не допустити неконтрольованої ескалації.
Британія побоюється нових замахів
Схожі побоювання звучать і у Великій Британії.
Колишній міністр оборони країни Тобіас Елвуд заявив, що нові спроби хімічних атак або замахів на Заході можуть бути лише питанням часу. Особливу небезпеку, за його словами, становить використання методів, які вже застосовувалися російськими структурами за кордоном.
Йдеться, зокрема, про отруйні речовини та операції, які можуть бути спрямовані проти конкретних людей.
Історія вже продемонструвала, наскільки далеко може зайти така практика. Отруєння Сергія Скрипаля та його доньки у британському Солсбері стало одним із найбільш відомих прикладів того, як операція, пов'язана з російськими спецслужбами, може перетворитися на масштабну міжнародну кризу.
Тому британські чиновники побоюються повторення подібних сценаріїв — але вже з іншими цілями та в інших країнах.
Виконавців можуть шукати серед звичайних людей
Окремий аспект нинішньої загрози — спосіб залучення людей до таких операцій.
За даними розвідки, російське ГРУ може використовувати Telegram та інші цифрові платформи для пошуку так званих одноразових виконавців. Їм можуть пропонувати гроші за конкретне завдання, після чого зв'язок із замовником припиняється.
Розрахунок на таких людей має очевидну перевагу для організаторів: виконавець може не бути професійним агентом і навіть не усвідомлювати повного масштабу операції, у якій бере участь.
Грошові перекази в криптовалюті додатково ускладнюють відстеження фінансового ланцюжка.
Йдеться про принципово нову модель вербування, коли для проведення операції не потрібно відправляти через кордон професійного співробітника спецслужби. Достатньо знайти людину на місці, поставити їй завдання та забезпечити необхідними ресурсами.
Так можуть організовуватися підпали, пошкодження інфраструктури, спроби проникнення на промислові об'єкти або збір інформації про військові бази.
Залізниця, енергетика та оборонні підприємства
Особливо чутливими цілями для подібних операцій є транспортна та енергетична інфраструктура.
Пошкодження залізничної лінії, наприклад, не обов'язково призводить до масштабної катастрофи. Але навіть короткочасне припинення руху може спричинити затримки вантажів, збої постачання та значні фінансові втрати.
Ще більш важливими можуть бути підприємства, які виробляють зброю або комплектуючі для оборонного сектору. Удар по одному об'єкту здатен мати наслідки далеко за межами конкретного міста.
Саме тому європейські держави дедалі більше говорять не лише про захист військових об'єктів, а й про безпеку всієї інфраструктури, яка забезпечує функціонування держави.
Аеропорти, електростанції, дата-центри, логістичні центри, залізничні вузли та промислові підприємства фактично стають частиною нового поля протистояння.
Чи може це призвести до прямого конфлікту з НАТО
Найскладніше питання полягає в тому, де проходить межа між диверсією та прямим нападом на державу Альянсу.
Стаття 5 Північноатлантичного договору передбачає принцип колективної оборони у разі збройного нападу на одного з членів НАТО. Проте гібридні операції не завжди легко класифікувати.
Якщо невідомий виконавець підпалює склад, здійснює кібератаку або пошкоджує залізничну лінію, державам необхідно встановити не тільки факт злочину, а й джерело наказу.
Саме ця невизначеність може бути частиною стратегії.
Москва, за оцінками західних фахівців, може намагатися діяти таким чином, щоб завдавати шкоди окремим країнам, але водночас не створювати очевидного приводу для масштабної військової відповіді всього Альянсу.
Проте проблема полягає в іншому: навіть невеликі атаки, якщо вони стають системними, поступово змінюють атмосферу безпеки в Європі.
Захід опинився перед складним вибором
Європейським урядам тепер доводиться балансувати між двома ризиками.
Перший — недооцінити загрозу та дозволити диверсійним мережам укорінитися. Другий — відреагувати надто різко на кожен інцидент і тим самим спровокувати небезпечну ескалацію.
Додаткову складність створює політична дискусія всередині самого Заходу. У Вашингтоні, зокрема, президент США Дональд Трамп заявляв, що Володимир Путін не прагне прямого військового протистояння з НАТО.
Це не означає, що загроза гібридних операцій автоматично зникає. Навпаки, відсутність бажання вступати у відкриту війну може якраз пояснювати зацікавленість у методах, які дозволяють діяти нижче порогу прямого військового конфлікту.
Тому нинішня ситуація для Європи є значно складнішою, ніж проста формула «буде чи не буде війна з НАТО».
Питання вже в іншому: наскільки далеко може зайти приховане протистояння, перш ніж воно перестане бути прихованим.
Якщо диверсії стають регулярними, замахи — системними, а критична інфраструктура постійно перебуває під загрозою, межа між миром і війною поступово стирається.
І саме цього сценарію сьогодні найбільше побоюються європейські служби безпеки.
Адже масштабний конфлікт легко помітити. До нього можна готувати армію, резерви та системи протиповітряної оборони. Значно складніше захиститися від невидимого противника, який діє невеликими групами, використовує випадкових виконавців, цифрові платформи та намагається залишатися в тіні.
Європа фактично вступає в епоху, коли питання національної безпеки більше не обмежується охороною кордонів. Тепер під загрозою може опинитися будь-який об'єкт, людина або система, здатна вплинути на стійкість держави.
І якщо попередження західних експертів справдяться, найближчим часом головним викликом для НАТО стане не лише здатність відбити відкриту атаку, а й уміння своєчасно розпізнати тих, хто намагається вести війну, залишаючись невидимим.
