Українські військовослужбовці, які проходять підготовку в Європі, дедалі частіше опиняються не лише в ролі тих, кого навчають. Для західних армій вони самі стають джерелом унікальних знань, отриманих безпосередньо на полі бою.
Саме здатність українців швидко адаптуватися, імпровізувати та знаходити нестандартні рішення особливо вразила норвезьких інструкторів. Про це пише Business Insider, розповідаючи про підготовку українських військових у польському таборі Йомсборг.
Там військовослужбовці опановують західні підходи до планування операцій, командування та ухвалення рішень. Проте паралельно відбувається інший процес: інструктори НАТО спостерігають за українськими методами роботи та намагаються зрозуміти, які уроки сучасної війни можуть бути корисними для їхніх власних армій.
«Це їхня сила»: чому українці діють інакше
Бригадир Атле Молде, командир оперативної групи «Легіо», яка бере участь у підтримці підготовки українських військових, звернув особливу увагу на їхню здатність діяти в умовах, коли стандартний план перестає працювати.
Українські військові, за його словами, демонструють уміння швидко змінювати підхід, пристосовуватися до обставин і знаходити рішення навіть у надзвичайно складних ситуаціях.
Для армій, які десятиліттями готувалися переважно в умовах мирного часу, такий досвід є надзвичайно цінним.
Молде фактично пояснює це різницею між навчаннями та реальною війною. У мирний час нові підходи, процедури й технології можуть упроваджуватися роками. На полі бою чекати немає коли. Якщо певна тактика перестала працювати, її потрібно змінювати негайно.
Саме тому війна в Україні стала своєрідним прискорювачем військових інновацій.
Те, на що в мирних умовах могли б піти роки, під тиском бойової необхідності доводиться перевіряти, змінювати та вдосконалювати за лічені місяці або навіть тижні.
Норвезькі інструктори визнають: українці креативніші
Один із норвезьких інструкторів, який займається підготовкою командирів взводів у Йомсборзі, також звернув увагу на цю особливість.
За його оцінкою, українські військові загалом значно креативніші за своїх західних колег.
Причину він частково бачить у різниці між військовими системами. Західні армії мають добре відпрацьовані стандарти, процедури та алгоритми дій. Це дозволяє підтримувати високий рівень організації, однак іноді може створювати залежність від установлених правил.
Українським військовим протягом років доводилося діяти в ситуаціях, коли готового сценарію просто не існувало.
Саме тому здатність імпровізувати могла стати не просто перевагою, а питанням виживання.
Український військовослужбовець на сучасному полі бою має бути готовим до постійних змін: противник змінює тактику, з'являються нові безпілотники, змінюються способи розвідки, ураження та маскування. Те, що працювало вчора, завтра може виявитися вже неефективним.
Тому практичний бойовий досвід стає надзвичайно важливим джерелом військових інновацій.
Але є серйозний нюанс
Втім, західні інструктори звернули увагу і на проблему, яка може здатися парадоксальною.
Великий бойовий досвід далеко не завжди означає ідеальне володіння всіма базовими військовими навичками.
Атле Молде навів показовий приклад: у межах підготовки зустрічалися українські військовослужбовці, які мали близько двох років бойового досвіду, але при цьому не демонстрували достатньої точності під час стрільби з гвинтівки.
На перший погляд це може здаватися суперечністю. Як військовий може мати роки війни за плечима і водночас недостатньо добре володіти однією з фундаментальних навичок піхотинця?
Однак сучасна війна значно складніша за класичне уявлення про бій піхоти.
У багатьох ситуаціях основне навантаження припадає на артилерію, безпілотні системи, розвідку, засоби зв'язку та інші технології. Військовослужбовець може регулярно перебувати в зоні бойових дій, мати величезний практичний досвід і водночас відносно рідко використовувати стрілецьку зброю в ситуації, де від його особистої точності залежить результат бою.
Є й інша причина.
Через масштаб війни та необхідність швидко поповнювати підрозділи частина військовослужбовців могла потрапляти до війська без тієї тривалої базової підготовки, яка є стандартною для багатьох професійних західних армій.
Тому бойовий досвід різних українських військових може кардинально відрізнятися.
Від ветерана до новобранця: кого бачать інструктори
У польському таборі можуть одночасно опинятися військові з абсолютно різним рівнем підготовки.
Серед них є досвідчені ветерани, які вже пройшли через значну кількість бойових ситуацій і приїжджають до Європи, щоб освоїти нові підходи або вдосконалити командні навички.
А є військовослужбовці, яким потрібно фактично систематизувати та закріпити базові знання.
Саме тому програми підготовки охоплюють широкий спектр напрямів.
Військові відпрацьовують стрільбу в умовах стресу, взаємодію між підрозділами, бойове спілкування, переміщення піхоти, планування та ухвалення рішень на рівні взводу й роти.
Тобто завдання західних інструкторів полягає не в тому, щоб навчити українців воювати з нуля. Навпаки, йдеться про поєднання вже отриманого на війні практичного досвіду з систематизованими військовими методиками.
Захід теж навчається в України
Це, мабуть, найцікавіша особливість нинішньої системи підготовки.
Українців навчають західних процедур, але самі західні військові уважно спостерігають за українським досвідом.
Майор Джон, оперативний офіцер, який допомагає координувати навчання, зазначив, що українці демонструють чимало інноваційних методів.
Зокрема, вони активно використовують нові технології та шукають нестандартні способи їхнього застосування.
Для західних армій це має особливе значення. Війна в Україні стала одним із найбільших випробувань сучасних військових концепцій у реальних бойових умовах.
Дрони, засоби радіоелектронної боротьби, розвідка, високоточне ураження, маскування та швидкий обмін інформацією змінили характер бойових дій. Причому ці зміни відбуваються настільки швидко, що навіть найсучасніші армії змушені постійно переглядати власні підходи.
Українські військові бачать ці зміни безпосередньо на практиці.
Чому це важливо для НАТО
Для західних партнерів України такий обмін знаннями має стратегічне значення.
З одного боку, Україна отримує можливість посилювати системність підготовки, командування та планування. З іншого — західні армії отримують доступ до досвіду військових, які щодня працюють в умовах сучасної високотехнологічної війни.
Фактично формується своєрідний обмін: Захід передає Україні стандартизовані військові методики, а Україна демонструє, як ці та інші підходи працюють у реальному бою — і де вони потребують змін.
Саме поєднання цих двох компонентів може дати найкращий результат.
Українська армія має те, чого неможливо повністю отримати на полігоні, — масштабний практичний досвід сучасної війни. Західні армії, своєю чергою, мають десятиліттями відпрацьовані системи підготовки, планування та управління.
Тому головний висновок норвезьких інструкторів виглядає не як оцінка «хто кращий», а як визнання взаємної користі.
Українцям є чого навчатися у НАТО. Але й НАТО має чого навчитися в українців.
І, можливо, саме в цьому полягає найбільша цінність спільних навчань: досвід реальної війни поєднується із системою, яка десятиліттями відточувалася в професійних арміях Заходу.
