Упродовж тижня зустрічей у Шотландії європейські лідери свідомо уникали відкритої критики Дональда Трампа, віддавали йому належне і водночас акуратно домагалися практичних поступок — від згортання загрозливих тарифів до нових зобов’язань щодо підтримки України та допомоги голодуючим у Газі.
На відкритих зустрічах і навіть у неформальних розмовах жоден європейський посадовець не дозволив собі різкої ремарки. Навпаки, Урсула фон дер Ляєн кілька разів повторювала Трампові його власні фрази про торговельний дефіцит, а прем’єр Британії Кір Стармер особисто подякував за рішення про додаткову допомогу голодуючим дітям у секторі Гази.
Такий підхід базується на принципі «гладити й підштовхувати»: лідери хвалили нещодавні кроки Трампа з підтримки НАТО та військової допомоги Україні, водночас прагнучи змусити його відмовитися від найжорсткіших загроз щодо мит і відкотити ультиматум про припинення допомоги в разі неухвалення домовленостей.
Найпомітнішою перемогою стала відмова Трампа від планів ввести 30‑відсоткові тарифи на широкий спектр європейського експорту. Натомість сторони погодили компромісні 15 % мита для ЄС і нульове мито для імпорту американських авто. Для багатьох європейців це здається невигідним, але зважаючи на ризик повноцінної торговельної війни, угода сприймається як «менше зло».
Паралельно лідери Євросоюзу виграли від візиту Трампа готовність США продовжити постачання озброєнь Києву й збільшити фінансування ООН для доставки їжі та медикаментів у Газу. Президент Зеленський із захопленням відзначав, що без прямого діалогу між Європою і Вашингтоном цього результату було б важко досягти.
Ключовим елементом стратегії стало моделювання ґрунту: ніхто не публічно перебивав Трампа чи прямо заперечував його оцінки. Навіть суперечки з приводу якості лондонського мера Садіка Хана вирішувалися віч-на-віч, без публічних сварок, що згодом дозволяло сторонам оперативно переходити до нагальніших тем.
За словами фахівців, Європа змогла вибудувати «коридор доброзичливості» — висловлюючи прихильність до його рішень і запевняючи в бажанні зміцнювати трансатлантичні зв’язки. Водночас у кулуарах нагадували про вимоги щодо справжнього припинення вогню в Газі та відновлення суверенітету України.
Результатом стало те, що Трамп дав завдання уряду розглянути можливість посилення санкцій проти Росії у разі, якщо Путін не погодиться згорнути війну в Україні. Хоч розмір і строки відповіді залишаються туманне, це крок уперед порівняно з ранніми заявами про швидкий вихід США з конфлікту.
З іншого боку, урок для Брюсселя — готуватися до непередбачуваності. Як зазначає професор Чарльз Купчан, «європейські лідери мають план “Б” на випадок, якщо Трамп одного разу заявить: “Нам треба піти”». Уже обговорюється можливість посилення власної оборони ЄС без повної залежності від США.
У підсумку, застосована тактика «підливання масла вогню» продемонструвала свою ефективність: лідери ЄС змогли зберегти ключові інтереси — підтримку Києва, участь у НАТО і пом’якшення торговельних ризиків — і водночас не зруйнувати дипломатичні канали з Вашингтоном.
Незважаючи на тимчасову перемогу, експерти попереджають: подібні переговори потребуватимуть безперервної виваженості. Адже президент Трамп залишається непередбачуваним, і Європі доведеться постійно оновлювати свою «книгу сценаріїв» взаємодії з Білим домом.
