Північна Корея продовжує підготовку до можливого відправлення додаткових військових підрозділів у Росію, однак ознак того, що нове розгортання розпочнеться найближчим часом, немає. Таку оцінку Міністерство оборони Південної Кореї передало депутату Ю Йон Вону.
Формулювання Сеула залишає важливу дистанцію між підготовкою і фактичним рішенням про перекидання військ. Південнокорейська військова розвідка стверджує, що КНДР зберігає можливість нового розгортання, але на оперативному рівні поки не виявила переміщень, які свідчили б про його швидкий початок.
Оцінка з’явилася після заяви президента України Володимира Зеленського, який говорив про можливе відправлення до Росії до 50 тисяч додаткових північнокорейських військових. Кім Йо Чжон, сестра Кім Чен Ина і одна з найвпливовіших посадовиць режиму, назвала ці твердження безпідставними.
Водночас суперечка навколо чисельності нового контингенту вже відбувається після того, як сама КНДР перестала заперечувати попередню участь своїх солдатів у війні. У квітні 2025 року Пхеньян офіційно визнав, що за наказом Кім Чен Ина направив війська для бойових дій разом із Росією в Курській області.
Аналіз «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів показує, що можливе нове розгортання військ КНДР у Росії є лише частиною значно ширшого процесу. Війна дає Москві людей і боєприпаси, але Пхеньян натомість отримує те, чого роками не міг здобути на полігонах: реальний бойовий досвід і дані для модернізації зброї.
За останньою оцінкою південнокорейської Defense Intelligence Agency, від жовтня 2024 року КНДР могла направити до Росії понад 16 тисяч військовослужбовців. Значна частина контингенту використовувалася під час боїв у Курській області, де російські сили намагалися витіснити українські підрозділи.
Раніше українські та західні оцінки називали цифру близько 14 тисяч військових разом із підкріпленнями. Москва і Пхеньян тривалий час заперечували сам факт участі солдатів КНДР, однак навесні 2025 року обидві сторони перейшли до відкритого визнання їхньої ролі в Курській операції.
Для Пхеньяна це стало безпрецедентним досвідом сучасної високоінтенсивної війни. Північнокорейські військові зіткнулися з масовим використанням FPV-дронів, засобів радіоелектронної боротьби, артилерійської розвідки та постійним спостереженням поля бою — умовами, які неможливо повністю відтворити на навчаннях.
Ще більшим за людський внесок КНДР може бути її роль як постачальника боєприпасів. Південнокорейська розвідка оцінює сукупний обсяг переданої Росії артилерійської амуніції більш ніж у 15 мільйонів пострілів у перерахунку на еквівалент 152-міліметрового снаряда.
Таке формулювання не означає, що всі поставлені боєприпаси були однаковими 152-міліметровими снарядами. Сеул використовує цей калібр як умовну одиницю для оцінювання загального обсягу. Проте навіть із цим застереженням масштаб демонструє, наскільки важливим партнером Пхеньян став для російської війни на виснаження.
КНДР також продовжує передавати Росії системи озброєнь, зокрема балістичні ракети малої дальності. Саме тут співпраця може мати найбільш довготривалі наслідки: південнокорейська розвідка вважає, що використання ракет проти України допомогло Пхеньяну підвищувати їхню точність.
Ще на початку 2025 року українські джерела повідомляли про різку зміну характеристик північнокорейських ракет. За їхніми оцінками, частина новіших запусків давала відхилення приблизно 50–100 метрів від передбачуваної цілі — значно менше, ніж під час перших серій застосування.
Публічних даних недостатньо, щоб точно визначити всі причини покращення. Проте нинішня оцінка Сеула прямо вказує на три можливі чинники: накопичення бойової статистики, технічні консультації з боку Росії та підтримку компонентами. Саме поєднання цих факторів і створює найбільше занепокоєння.
Аналітики 38 North у серпні застерігали, що інформація про точність KN-23 залишається неповною й значною мірою походить від українських джерел. Водночас вони вважають цілком правдоподібним, що бойове застосування та російська допомога дозволили усунути частину ранніх проблем системи.
Для Південної Кореї це принципово інша проблема, ніж російське поповнення запасів. KN-23 і споріднені системи створювалися насамперед для війни на Корейському півострові. Кожне технічне покращення, отримане через удари по Україні, потенційно підвищує ефективність арсеналу, спрямованого проти Сеула та американських сил у регіоні.
Південнокорейське Міноборони тепер повідомляє, що розробка кількох балістичних ракет і реактивних систем залпового вогню, які воно вважає призначеними для можливого конфлікту з Південною Кореєю, наближається до завершення. Цей прогрес відбувається паралельно з російською співпрацею.
Окреме місце в оцінці Сеула посідає Hwasong-12 — балістична ракета середньої дальності, яку, за даними Міністерства оборони, КНДР готує до оперативного розгортання. Її заявлених можливостей достатньо, щоб створювати загрозу американським військовим об’єктам на острові Гуам.
Щодо міжконтинентальних ракет оцінка залишається стриманішою. Південнокорейські військові вважають, що КНДР уже продемонструвала дальність польоту, достатню для досягнення континентальної частини США, але ключові технології, зокрема надійне повернення бойового блока в атмосферу, публічно не підтверджені.
Причина невизначеності — спосіб випробувань. Більшість північнокорейських міжконтинентальних ракет запускали за навісними, дуже крутими траєкторіями, щоб вони падали в море ближче до Корейського півострова. Такий профіль не повністю відтворює навантаження, яких боєголовка зазнає під час реального міжконтинентального польоту.
Саме тому можливість отримувати від Росії технічну допомогу має для Вашингтона, Сеула й Токіо значення, що виходить далеко за межі України. Москва володіє багаторічним досвідом створення міжконтинентальних ракет, двигунів, систем наведення та технологій повернення бойових блоків через атмосферу.
Немає публічних доказів, що Росія передала Пхеньяну весь такий набір технологій. Проте ще у 2024 році НАТО попереджало, що поглиблення військових зв’язків може супроводжуватися російською технологічною підтримкою КНДР в обмін на боєприпаси та людський ресурс для війни проти України.
Політичний фундамент цієї співпраці було оформлено ще в червні 2024 року, коли Володимир Путін і Кім Чен Ин підписали договір про всеосяжне стратегічне партнерство. Його четверта стаття передбачає негайну військову та іншу допомогу, якщо одна зі сторін опиниться у стані війни внаслідок збройної агресії.
Пхеньян саме цим договором згодом пояснив відправлення військ до Курської області. Такий підхід перетворив документ із політичної декларації на механізм реальної військової взаємодії. Москва отримала іноземних солдатів і величезні обсяги боєприпасів, а КНДР — доступ до російської армії під час великої війни.
У серпні 2026 року риторика сторін стала ще відвертішою. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Москва і Пхеньян разом борються за «новий» світовий порядок, а російське керівництво публічно дякує північнокорейським військовим за участь у бойових діях.
На цьому тлі заперечення Кім Йо Чжон щодо саме 50-тисячного нового контингенту не означає заперечення самого військового союзу. КНДР уже офіційно визнала попереднє розгортання, продовжує відкрито прославляти його учасників і не приховує стратегічного зближення з Росією.
Тому ключовим залишається не питання, чи здатна Північна Корея знову направити війська, а коли і для яких завдань Москва може попросити про таке підкріплення. Відсутність ознак неминучого перекидання означає лише те, що Сеул поки не бачить фінальної оперативної фази, а не те, що підготовку припинено.
Для України новий контингент означав би додатковий людський ресурс Росії. Для Південної Кореї наслідок складніший: кожна ротація через війну повертає КНДР військових, які мають досвід протидії дронам, роботи під артилерійським вогнем, штурмових операцій і взаємодії з однією з найбільших армій світу.
Так само кожна нова партія північнокорейських ракет, випущена по Україні, створює масив реальних даних про точність, відмови, навігацію та протидію засобам РЕБ. Саме тому військове партнерство Москви й Пхеньяна дедалі важче розглядати як односторонню допомогу Росії.
Росія отримує ресурс для продовження війни сьогодні. Північна Корея отримує можливість покращувати армію, яка може бути використана в іншій війні завтра. І саме цей обмін — снарядів і солдатів на технології, практику та бойові дані — робить підготовку наступного контингенту проблемою не лише України, а всієї системи безпеки Східної Азії.
