Європейський Союз переходить від режиму екстреної підтримки України до більш жорсткої моделі фінансування, де гроші дедалі тісніше пов’язані з конкретними реформами. Ключовим елементом нового пакета на 90 млрд євро стає не обсяг допомоги, а її архітектура: виплати дедалі більше залежать від змін у податковій політиці, які всередині країни сприймаються як болючі.
У центрі дискусії — спрощена система оподаткування, яка свого часу стала інструментом виживання малого бізнесу, а нині перетворилася на один із найбільш суперечливих елементів економічної моделі. Пільгова ставка у 5% від обороту, що поширюється на значну частину підприємців, дедалі частіше розглядається як фактор, який підточує бюджетну стійкість і створює нерівні умови конкуренції.
Європейські партнери наполягають на її перегляді не лише як на фіскальному кроці, а як на структурній реформі. За попереднім аналізом «Дейком», саме ця вимога може стати тестом на здатність України перейти від антикризового управління до довгострокової економічної перебудови в умовах війни.
Йдеться насамперед про запровадження стандартного 20-відсоткового ПДВ для компаній, які перевищують поріг у 4 млн гривень річного доходу, але залишаються в межах спрощеної системи. Такий крок означає фактичне звуження пільгового режиму і поступове вирівнювання податкового поля. Для бюджету це — потенційне збільшення доходів, для бізнесу — різке зростання навантаження.
Логіка донорів зрозуміла: в умовах, коли військові витрати домінують у структурі бюджету, будь-яка втрата доходів стає критичною. Спрощена система, яка дозволяє великим оборотам залишатися поза загальними правилами, розглядається як канал оптимізації податків і стимулювання тіньової економіки. У цьому сенсі податкова реформа стає частиною ширшої стратегії — зменшення неформального сектору та зміцнення фіскальної дисципліни.
Втім, політична ціна такого рішення в Україні може виявитися високою. Малий і середній бізнес, який формує соціальну основу економіки, сприймає будь-яке посилення як загрозу виживанню. У парламенті ця тема вже створює лінії розлому, а напруження між різними гілками влади лише ускладнює ухвалення непопулярних рішень.
Додатковий вимір проблеми — часовий. Частина фінансування, зокрема оборонного, не залежить від податкових змін і має надходити швидко. Перші транші спрямовуються на внутрішнє виробництво озброєнь, включно з дронами, що підкреслює пріоритет негайних потреб фронту. Водночас інші компоненти пакета — макрофінансова допомога та бюджетна підтримка — дедалі більше інтегруються у реформаторський графік.
Це створює подвійний тиск: з одного боку — потреба в ресурсах для ведення війни, з іншого — необхідність структурних змін, які не дають швидкого політичного ефекту. Україна фактично входить у фазу, де фінансова підтримка ЄС стає інструментом глибшої інтеграції, а не лише стабілізації.
У довшій перспективі ці вимоги виглядають неминучими. Гармонізація податкової системи з європейськими правилами є базовою умовою вступу до ЄС. Це означає поступове скасування пільг, уніфікацію ставок і прозоріші механізми адміністрування. Нинішня дискусія — лише ранній етап цього процесу.
Водночас залишається простір для маневру. Альтернативні підходи до наповнення бюджету — від боротьби з ухиленням від податків до цифровізації адміністрування — можуть частково пом’якшити ефект від змін. Але вони потребують часу, якого в умовах війни бракує.
Таким чином, новий кредитний пакет ЄС перетворюється на більше, ніж фінансовий інструмент. Це — рамка для перезапуску економічної політики, де питання податків стає центральним. І саме від того, як Україна збалансує потребу в ресурсах із політичною стійкістю, залежатиме не лише швидкість отримання коштів, а й траєкторія її інтеграції до Європейського Союзу.
