Чи здатна Україна змусити Москву жити в такому ж режимі постійної повітряної загрози, в якому через російські атаки опиняються Київ та інші українські міста? Теоретично така можливість могла б виглядати як потужна відповідь, однак на практиці реалізація подібної стратегії потребувала б величезної кількості безпілотників.
Про це в ефірі «Фабрики новин» заявив військово-політичний оглядач Олександр Коваленко. За його словами, головна проблема полягає не лише у здатності окремих українських дронів долітати до столиці Росії, а в тому, наскільки масштабною має бути кампанія, щоб повітряна загроза для Москви стала практично постійною.
За оцінкою експерта, значна частина безпілотників може бути втрачена ще до досягнення цілі.
«Створювати умови для того, щоб у Москві постійно був режим "килим", було б добре. Це є непогана ідея. Хіба що в неї є нюанс. Щоб долетіли до Москви, з 30 дронів ми точно втратимо 25-29. І якщо один долетить, то буде добре», – зазначив Коваленко.
Таким чином, питання полягає не стільки у можливості здійснити окремий удар по Москві, скільки у вартості постійного тиску на російську столицю.
Чому постійна загроза Москві потребує величезних ресурсів
Якщо завдання полягає в тому, щоб Москва не просто періодично стикалася з атаками, а фактично постійно перебувала в режимі повітряної небезпеки, масштаби необхідної операції різко зростають.
Один або кілька дронів на добу не створять того ефекту, про який йдеться. Для цілодобового тиску необхідна регулярність. А це означає значно більшу кількість запусків і, відповідно, значні витрати ресурсів.
Саме тут виникає головна дилема.
За словами Коваленка, ті самі безпілотники Україна може використати для ударів по інших цілях, які мають безпосереднє значення для російської військової машини.
«А якщо цілодобово тримати Москву в такому режимі, нам треба буде кожної доби величезна кількість дронів, які можна було б спрямувати для ударів по нафтопереробних російських заводах, по складах чи по підприємствах ВПК», – пояснив експерт.
Тобто питання зводиться до ефективності використання ресурсів.
З одного боку, атаки по столиці можуть мати величезний психологічний ефект. Вони демонструють, що навіть віддалені від фронту регіони Росії не можуть вважатися повністю захищеними.
З іншого боку, удари по промисловій інфраструктурі, логістичних центрах, складах та підприємствах оборонно-промислового комплексу можуть безпосередньо впливати на здатність Росії продовжувати війну.
Тому для України важливо не просто створювати гучний інформаційний ефект, а максимально ефективно використовувати обмежені ресурси.
Росія вже застосовує іншу модель атак
Олександр Коваленко звернув увагу на те, що тактика постійної повітряної загрози для України не є новою.
За його словами, Росія вже використовувала модель, за якої в український повітряний простір періодично заходить один або кілька дронів. Через це повітряна тривога може повторюватися з невеликими проміжками часу.
Подібний підхід застосовувався неодноразово – зокрема взимку та влітку. Експерт зазначив, що така тактика використовувалася, серед іншого, щодо Одеси.
Її особливість полягає в тому, що для створення серйозного навантаження на міську систему не обов'язково запускати сотні безпілотників одночасно.
Іноді достатньо підтримувати невизначеність протягом тривалого часу.
Люди не знають, коли саме пролунає наступна тривога. Підприємства не можуть повноцінно планувати роботу. Навчальний процес переривається. Громадський транспорт змушений реагувати на загрозу. Пасажири намагаються змінювати маршрути.
У результаті навіть відносно невелика кількість повітряних цілей може створювати непропорційно великий вплив на життя міста.
Найболючіше це відчувається у великих містах
Коваленко звернув увагу ще на одну важливу особливість такої тактики. Найбільш відчутні наслідки вона може мати для міст, розділених великими річками.
Серед прикладів експерт назвав Київ, Дніпро та Запоріжжя.
Причина полягає в транспортній специфіці таких міст. Якщо через повітряну тривогу люди одночасно намагаються змінити маршрути або переміститися в безпечніші місця, навантаження на транспортну систему різко зростає.
Можуть виникати масштабні затори, перевантажуватися дороги, змінюватися маршрути громадського транспорту.
Для Києва особливо важливим є фактор метро. У разі загрози значна кількість людей використовує підземку як укриття, що одночасно змінює звичний ритм роботи транспортної системи.
Саме тому повітряна атака може впливати на місто навіть у тому випадку, якщо безпілотник зрештою не завдає удару.
Київ уже стикається з новою реальністю
За словами Коваленка, поодинокі дрони вже здатні долітати до Києва. При цьому проблема полягає в тому, що міська інфраструктура та суспільство не були повністю готові до сценарію майже цілодобових загроз.
Це принципова зміна самої логіки повітряної війни.
Раніше увага значною мірою була зосереджена на масованих атаках, коли населення отримувало попередження про велику кількість ракет і безпілотників.
Тепер інший сценарій може виглядати значно менш масштабним, але бути набагато тривалішим.
Не обов'язково чекати сотень цілей одночасно. Достатньо, щоб повітряна загроза виникала регулярно.
Саме це створює найбільше проблем для цивільного життя.
Коваленко прогнозує, що Росія може масштабувати таку модель і надалі. Причому, за його словами, йдеться не лише про Київ.
Це означає, що українським містам доведеться адаптуватися до нової реальності, в якій повітряна тривога може бути не винятковою подією, а постійним фактором повсякденного життя.
13 тривог за добу: як це паралізує місто
Показовою стала ситуація у Києві 27 серпня. За одну добу в столиці було оголошено 13 повітряних тривог.
Для звичайного міського життя це означає серйозні перебої.
Кожна тривога змушує людей переривати поточні справи. Хтось спускається в укриття, хтось змінює маршрут, хтось відкладає поїздку або зустріч.
Якщо такі сигнали повторюються багато разів протягом одного дня, накопичується ефект, який виходить далеко за межі безпосередньої загрози.
Величезні затори можуть виникати саме через одночасну зміну транспортної поведінки тисяч людей.
Окремим фактором стає робота метро. У моменти підвищеної небезпеки його робота може зазнавати серйозних змін, а пасажиропотоки перерозподіляються.
У результаті одна повітряна загроза здатна впливати на роботу цілого мегаполіса.
Чи потрібно Україні відповідати симетрично
На цьому тлі виникає логічне питання: чи варто Україні намагатися створити аналогічний режим для Москви?
З погляду психологічного впливу така стратегія могла б мати певний ефект. Постійні повітряні тривоги у російській столиці, проблеми з транспортом і необхідність реагувати на повітряні цілі показали б мешканцям Москви, що війна не є абстрактною подією, яка відбувається десь далеко.
Однак військова ефективність такої кампанії залежить від зовсім інших критеріїв.
Якщо для підтримання постійної загрози потрібно витрачати величезну кількість дронів, значна частина яких буде знищена на маршруті, виникає питання: чи не можна використати ці ресурси результативніше?
Саме тому Коваленко вважає більш доцільним спрямовувати значну частину ударних можливостей на об'єкти, які мають стратегічне значення для російської військової системи.
Йдеться про нафтопереробну інфраструктуру, склади, логістичні вузли та підприємства оборонно-промислового комплексу.
Такі удари можуть мати не лише психологічний, а й матеріальний ефект.
Росія може намагатися виснажувати українські міста
Водночас українській стороні доведеться враховувати, що постійна повітряна загроза сама по собі може бути окремою військовою тактикою.
Експерт Олексій Гетьман раніше висловлював думку, що повітряні тривоги в Києві та інших містах у майбутньому можуть тривати тижнями практично без повноцінного відбою.
Однією з причин цього він називав значні обсяги виробництва безпілотників у Росії.
Якщо противник має можливість регулярно запускати невелику кількість дронів, йому не обов'язково проводити кожного разу масштабну атаку. Постійне повторення загроз саме по собі може створювати значне навантаження.
У такому випадку головною ціллю стає не лише конкретний об'єкт.
Мета може полягати у виснаженні системи реагування, створенні транспортного хаосу, порушенні роботи підприємств і формуванні відчуття постійної небезпеки серед населення.
Це своєрідна війна на виснаження, в якій важливим стає не тільки те, скільки цілей було знищено, а й те, скільки часу місто змушене жити в умовах невизначеності.
Україні доведеться шукати власну відповідь
Ситуація демонструє, що відповідь на нову тактику не обов'язково повинна бути дзеркальною.
Україні важливо не просто повторити дії Росії, а знайти спосіб максимально ефективно використати власні технологічні та виробничі можливості.
Це стосується як розвитку дронів-перехоплювачів, так і вдосконалення систем виявлення, протиповітряної оборони, радіоелектронної боротьби та організації міської інфраструктури під умови тривалих загроз.
Особливо важливо навчитися зменшувати цивільний ефект від частих тривог.
Міста повинні мати продумані алгоритми роботи транспорту, укриттів, підприємств та критичної інфраструктури. Чим краще система адаптована до повторюваних загроз, тим менше можливостей для противника паралізувати повсякденне життя навіть невеликою кількістю повітряних цілей.
При цьому Україна продовжуватиме шукати способи завдавати Росії відчутних ударів у відповідь.
Але головний критерій такої відповіді – не гучність заголовків і не кількість тривог у Москві.
Головне – стратегічний результат.
Якщо один безпілотник, спрямований на критично важливе підприємство, може завдати значно більшої шкоди військовому потенціалу Росії, ніж десятки апаратів, витрачених лише для створення короткочасної тривоги в столиці, вибір стає очевиднішим.
Тому питання про «кошмар для Москви» має значно ширший зміст. Україна справді може створювати загрози на великій відстані, однак постійна кампанія проти столиці Росії потребувала б величезних ресурсів.
І саме тому відповідь України, найімовірніше, буде визначатися не бажанням повторити чужу тактику, а прагненням знайти слабкі місця російської системи та бити туди, де наслідки будуть найбільш відчутними.
Водночас українським містам доведеться готуватися до того, що модель регулярних, майже безперервних повітряних загроз може стати одним із нових елементів війни.
І тут боротьба відбуватиметься не лише в небі. Вона проходитиме на дорогах, у транспорті, на підприємствах, у школах, лікарнях та звичайних домівках.
Завдання України полягає в тому, щоб не дозволити постійній загрозі перетворитися на постійний параліч життя.
Саме здатність суспільства та держави адаптуватися до нової тактики може стати не менш важливою, ніж кількість безпілотників або засобів ППО.
