Ранок 28 лютого 2026-го в Ірані почався не з сирен, а з ударів: США та Ізраїль підтвердили спільні удари по Ірану, а Дональд Трамп заявив про «major combat operations». Вибухи фіксували у Тегерані та низці міст.
Пентагон назвав кампанію «операція Epic Fury», підкреслюючи, що це не разова акція, а серія ударів із повітря, моря й наземних платформ. Назва швидко стала маркером нової фази конфлікту США та Ізраїлю з Тегераном.
Перші повідомлення з Ірану описують дим над урядовими кварталами й удари поблизу центрів ухвалення рішень. У цей час місто живе «робочим» ритмом: діти в школах, дорослі в офісах, а інформації про укриття — мінімум.
За попереднім аналізом «Дейком», ключова зміна — у політичній меті: Трамп напряму апелює до «зміни режиму», закликаючи іранців «взяти владу», тоді як торік фокус був на ядерних об’єктах. Це підвищує ризики для цивільних.
Тегеран відповів швидко: КВІР заявив про «першу хвилю» дронів і ракет, а в Ізраїлі запрацювала протиракетна оборона. Вибухи та перехоплення лунали на півночі країни, без негайних даних про масштабні руйнування.
У цьому вузлі — стратегічний тест. Чи здатні США та Ізраїль придушити пускові установки, склади й канали наведення балістичних ракет та дронів-камікадзе, визначить тривалість кампанії й ціну ескалації на Близькому Сході.
Паралельно росте «туман війни». Іранські державні медіа повідомляли про кібератаки й перебої зв’язку, а мережеві збої ускладнюють перевірку фактів. Для сторін це інструмент: хто контролює картинку, той контролює інтерпретацію.
Окремий психологічний штрих додав сам Трамп: він запропонував силам КВІР «скласти зброю» в обмін на «повний імунітет». У реальності повітряна операція не має «лінії капітуляції», тож це радше спроба посіяти сумнів усередині системи.
У США одразу загострилася дискусія про мандат. Частина демократів нагадує: підтримка іранського суспільства не тотожна війні за «режимну зміну», а втягування у конфлікт без чіткої стратегії ризикує перетворитися на «ще одну нескінченну кампанію».
Не менш гостре питання — міжнародне право. Коментатори у Британії вже публічно ставлять під сумнів тезу про «неминучу загрозу», яка зазвичай слугує обґрунтуванням превентивних ударів. Чим слабша юридична рамка, тим важче збирати коаліцію.
Трамп повторює аргумент про ракети, здатні «скоро» досягти США. Але оцінки розвідспільноти значно стриманіші: у публікації DIA зазначено, що Іран може розвинути ICBM-потенціал до 2035 року лише у разі політичного рішення рухатися цим шляхом.
Контекстом лишається червень 2025-го: тоді, в операції Midnight Hammer, США били по Фордо, Натанзу й Ісфахану — тобто по ядерній програмі Ірану «в бетоні». Пентагон підтверджував застосування B-2 і Tomahawk, але повної ясності про запаси урану тоді теж не було.
Сьогоднішній зсув до «вузлів управління» означає іншу логіку: не стільки відкотити технологію, скільки підірвати керованість системи. Та історія підказує: повітряні кампанії рідко дають контрольований «фінал» без непередбачених каскадів.
Дипломатичний коридор тим часом звузився. За повідомленнями, переговори щодо ядерної угоди завершилися без прориву, а Трамп публічно демонстрував розчарування темпом і «доброю волею» діалогу. Це зробило силовий сценарій політично «пояснюваним» усередині США.
Регіональна ціна може виявитися вищою за воєнну. Іранські союзники вже сигналізують готовність бити по «м’яких» цілях: AP писало, що хусити погрожують відновити атаки на судноплавство у Червоному морі. Перська затока в такій конфігурації стає нервом світової логістики.
Для енергетичних ринків достатньо кількох інцидентів, аби страх став ціною. Будь-який натяк на ризики в Ормузькій протоці миттєво трансформується в дорожчу нафту, дорожчі перевезення й політичний тиск на союзників Вашингтона.
Іран, імовірно, спробує «вистрілити раніше, ніж пізніше» — масою, а не точністю, аби показати, що арсенал балістичних ракет не паралізований. Але чим більша хвиля, тим більше шансів на фатальну помилку й удар по цивільних об’єктах.
Ізраїль живе в логіці укриттів: закриття шкіл і підприємств — це не паніка, а протокол виживання. Та кожна година простою економіки й життя в підвалах підсилює запит на швидкий результат, який у таких війнах рідко буває швидким.
Вашингтон наполягає на «повітряній» моделі без наземних військ, але навіть без десанту війна створює втрати — через бази, флот, проксі-удари й політичні наслідки. «Операція Epic Fury» уже стала тестом на межі американської терпимості.
Найближчі 48–72 години покажуть, чи це керована ескалація, чи старт довшого протистояння. Якщо удари по Ірану й відповідь Тегерана перейдуть поріг масових жертв, дипломатія відкладеться «на потім», а стратегія «режимної зміни» стане пасткою для всіх сторін.
