Російський правитель Володимир Путін продовжує підвищувати градус погроз на адресу Заходу, однак за цією дедалі жорсткішою риторикою, ймовірно, стоїть зовсім не бажання розпочати пряму війну з НАТО. Західні чиновники, з якими поспілкувалося BBC, вважають, що Москва намагається залякати європейські країни, змусити їх сумніватися у подальшій підтримці України та водночас уникнути ситуації, яка могла б привести до відкритого військового зіткнення з Альянсом.
Ця оцінка особливо важлива на тлі різкого загострення заяв російських посадовців. Москва дедалі частіше говорить про можливі удари по британських військових, оборонних підприємствах та інших об'єктах, які Кремль пов'язує з допомогою Україні. На перший погляд така риторика може створювати враження підготовки Росії до великої війни із Заходом. Проте західні представники вважають, що реальна стратегія Кремля значно складніша.
Кремль хоче налякати Захід, а не вступати з ним у велику війну
За інформацією BBC, погрози Москви на адресу Великої Британії та інших союзників України не є принципово новим явищем. Західні чиновники вважають їх частиною ширшої військово-політичної доктрини РФ, яка передбачає постійне створення тиску на противника.
Суть такого підходу полягає у тому, щоб змусити західні уряди постійно рахувати ризики. Чи варто передавати Україні далекобійні ракети? Чи потрібно збільшувати виробництво зброї? Чи безпечно дозволяти українським військовим використовувати західне озброєння по військових цілях на території РФ? Чи не може чергове рішення стати приводом для російської атаки?
Саме страх перед можливими наслідками може бути для Кремля не менш важливим інструментом, ніж безпосереднє застосування сили.
У цьому контексті показовим став візит глави ЦРУ Джона Редкліффа до Москви. На тлі повідомлень про можливі попередження російському керівництву щодо неприпустимості атак на країни НАТО ця поїздка привернула значну увагу. Однак джерела BBC наголошують: сама по собі наявність таких попереджень не означає, що Захід очікує неминучого російського нападу на Альянс.
Навпаки, головна проблема полягає в тому, що Москва може намагатися діяти нижче порогу прямої війни.
Замість танків — кібератаки, диверсії та приховані операції
Західні чиновники прогнозують, що Росія, найімовірніше, продовжить робити ставку на так звану гібридну діяльність. Йдеться про інструменти, які дозволяють завдавати шкоди іншій державі, але водночас залишають Кремлю можливість заперечувати свою причетність або уникати негайної масштабної військової відповіді.
Серед таких методів називають кібератаки, диверсії, саботаж, операції впливу та навіть спроби фізичного усунення окремих людей.
Для Москви це принципово інша модель протистояння. Вона дозволяє перевіряти реакцію Заходу, поступово підвищувати ставки та шукати слабкі місця, не переходячи одразу до прямого зіткнення з арміями країн НАТО.
Але саме тут і прихована найбільша небезпека.
Будь-яка гібридна операція може вийти з-під контролю. Диверсія може призвести до загибелі людей. Кібератака може паралізувати критично важливу інфраструктуру. Удар по об'єкту, який Москва вважатиме "допустимою" ціллю, може бути сприйнятий НАТО як напад. А неправильна оцінка реакції іншої сторони здатна запустити ланцюг подій, зупинити який буде надзвичайно складно.
Саме ризик такого прорахунку західні чиновники вважають одним із найбільш небезпечних сценаріїв.
Чому Путін став говорити жорсткіше
На думку співрозмовників BBC, посилення риторики Кремля може бути пов'язане не лише із зовнішньою політикою, а й із проблемами всередині самої Росії.
Москва продовжує переслідувати максималістські цілі у війні проти України, але швидкість їх досягнення не відповідає очікуванням російського керівництва. Наступальні дії не дають того результату, який дозволив би Кремлю швидко заявити про досягнення головних політичних цілей.
Одночасно Україна активізувала далекобійні удари, у тому числі по цілях на території Росії. Це створює для Кремля додатковий політичний і психологічний тиск.
Ситуацію ускладнюють і проблеми в російській економіці. Західні чиновники звернули увагу, зокрема, на дефіцит бензину, який уже починає впливати на ставлення населення до війни. Для держави, яка роками намагалася створити враження стабільності та готовності до тривалого протистояння, подібні проблеми можуть ставати дедалі болючішими.
Водночас західні представники не вважають, що внутрішній тиск наразі становить безпосередню загрозу владі Путіна.
Російська армія стикається з проблемою поповнення втрат
Ще один фактор, який привертає увагу західних розвідників, — ситуація з людськими ресурсами російської армії.
За оцінками чиновників, щомісячні втрати РФ приблизно на 6 тисяч осіб перевищують кількість нових військовослужбовців, яких вдається набрати. Це означає, що російська військова машина змушена постійно шукати нові способи поповнення особового складу.
Однак наразі, за словами західних представників, немає ознак того, що Путін готовий оголосити нову масштабну мобілізацію.
Це важливий момент. Кремль намагається вести війну таким чином, щоб її ціна залишалася максимально прихованою від значної частини російського суспільства. Масова мобілізація могла б різко змінити ситуацію, адже вона безпосередньо торкнулася б набагато більшої кількості сімей.
Тому російське керівництво, схоже, намагається балансувати між потребами фронту та необхідністю зберігати контроль над суспільними настроями.
Найнебезпечніша гра — змусити Захід повірити, що він не наважиться відповісти
Західні чиновники наголошують: НАТО не повинно впадати в паніку через російські погрози, але й недооцінювати їх також не можна.
Це фактично стратегія "спокійно, але пильно". Вона передбачає готовність реагувати на дії Москви, одночасно не дозволяючи Кремлю нав'язати західним державам постійний страх перед ескалацією.
Адже саме цього Путін, ймовірно, і прагне досягти.
Якщо європейські уряди почнуть самостійно обмежувати підтримку України через побоювання російської реакції, Москва зможе отримати бажаний результат навіть без прямої атаки на територію НАТО.
Це пояснює, чому гучні заяви російських посадовців мають значення навіть тоді, коли за ними не стоїть негайна готовність розпочати війну з Альянсом.
Погроза сама по собі може бути зброєю.
У Кремля залишається небезпечний простір для маневру
Раніше західні ЗМІ вже попереджали про ризик того, що російська стратегія може зрештою обернутися проти самого Кремля. Якщо Москва дедалі активніше застосовуватиме диверсії, кібератаки та інші приховані методи, одного разу вона може неправильно оцінити межу допустимого.
У НАТО є свої червоні лінії, а у кожної держави-члена — власні політичні та військові процедури реагування. Російське керівництво може розраховувати, що Захід не захоче прямого конфлікту. Але це зовсім не означає, що кожна атака залишатиметься без відповіді.
Саме тому сценарій випадкової або спровокованої ескалації залишається одним із найсерйозніших ризиків.
Серед можливих варіантів, які раніше розглядали західні оглядачі, називалися різні форми агресії проти сусідніх країн НАТО, операції під чужим прапором, масштабний саботаж у Європі та кібератаки. Окремо обговорювався сценарій обмеженого удару по одній із сусідніх держав із розрахунком на те, що Альянс не захоче переходити до повномасштабної відповіді.
Проте така ставка була б надзвичайно ризикованою.
Путін може не хотіти війни з НАТО — але це не означає, що загроза зникає
Головний висновок західних чиновників полягає у важливому парадоксі: російське керівництво може прагнути уникнути прямої війни з НАТО і водночас проводити політику, яка робить таку війну більш імовірною.
Погрози, демонстрація сили, кібератаки, диверсії, удари по Україні та постійне випробування реакції Заходу створюють середовище, де одна помилка може мати наслідки, які вже неможливо буде контролювати.
Поки Кремль зацікавлений у тому, щоб залишатися нижче порогу відкритого конфлікту. Йому вигідніше змушувати західні суспільства нервувати, сперечатися між собою та ставити під сумнів подальшу підтримку України.
Але проблема для Путіна полягає в тому, що страх працює лише доти, доки інша сторона готова відступати.
Якщо країни НАТО збережуть єдність, посилять захист критичної інфраструктури, протидію кібератакам та диверсіям і водночас продовжать підтримувати Україну, ефект російського залякування буде значно слабшим.
Тому нинішня ситуація — це не стільки неминучий шлях до війни Росії з НАТО, скільки небезпечне протистояння нервів, сили та політичної волі.
І саме тут Путін грає з вогнем. Його мета може полягати у тому, щоб не починати велику війну із Заходом, а змусити Захід самостійно злякатися можливості такої війни. Проте чим частіше Кремль перевірятиме межі дозволеного, тим вищою ставатиме ймовірність, що одного дня ця гра завершиться зовсім не так, як планувалося в Москві.
