Наприкінці червня президент України Володимир Зеленський затвердив масштабну 40-денну операцію, головною метою якої було посилення тиску на Росію та створення умов для завершення війни. За цей час українські сили здійснили низку резонансних ударів по військових і логістичних об'єктах на території РФ, а також продемонстрували здатність розширювати географію своїх операцій. Проте головного результату досягти не вдалося — Кремль не змінив своєї позиції, переговорний процес не просунувся вперед, а бойові дії лише набирають обертів.
Командир підрозділів операторів безпілотників, засновник Центру підтримки аеророзвідки Ігор Луценко вважає, що очікувати швидкого завершення війни сьогодні не варто. За його словами, фундаментальних передумов для цього наразі просто не існує.
За словами військового, завершення оголошеної операції навряд чи означатиме початок нового етапу переговорів або зміну ситуації на фронті. Найімовірніше, найближчими місяцями конфлікт розвиватиметься за нинішнім сценарієм — із постійною взаємною ескалацією, ударами по тилових об'єктах та боротьбою за логістику.
Особливу увагу Луценко звернув на ситуацію в Чорному морі. Він наголошує, що Росія значно активізувала дії щодо обмеження українського морського сполучення. За його оцінкою, фактично формується блокада району Великої Одеси, що безпосередньо впливає на український експорт, економіку та міжнародну торгівлю.
Водночас, на його думку, відповідь України також буде дедалі жорсткішою. Якщо одна зі сторін блокує морські шляхи та створює загрозу для цивільного судноплавства, то логічним продовженням конфлікту стане розширення ударів по морській логістиці Росії. Саме морський напрямок, переконаний військовий, може стати одним із ключових театрів подальшого протистояння.
Коментуючи саму ідею 40-денної кампанії, Луценко зазначає, що суспільству можуть бути невідомі окремі її цілі чи приховані елементи. Він припускає, що цифра "40" могла мати внутрішню логіку, однак відкрито визнає: змусити державу з величезними військовими ресурсами відмовитися від своїх планів лише за такий короткий проміжок часу було малореалістично.
На його переконання, стратегія ударів по території Росії повинна будуватися не стільки на фізичному знищенні економічного потенціалу, скільки на створенні постійної невизначеності та внутрішнього тиску. В історії воєн масовані атаки самі по собі рідко змушували державу припиняти бойові дії. Значно важливіше не дозволити противнику адаптуватися до нової реальності.
Саме тому, зазначає Луценко, спектр цілей постійно розширюється. Якщо раніше основний акцент робився на нафтопереробних підприємствах і паливній інфраструктурі, то тепер дедалі більшого значення набувають логістичні центри, транспортні вузли та інші об'єкти, які забезпечують функціонування економіки й постачання. При цьому він не виключає, що в майбутньому перелік потенційних напрямків може збільшитися ще більше.
Військовий також застерігає від спрощеного сприйняття взаємних ударів як своєрідного "обміну". На його думку, удари по російських логістичних центрах і атаки на українську портову інфраструктуру не є дзеркальною відповіддю один на одного. Морський напрямок має власну логіку розвитку, і саме там Україна ще далеко не вичерпала свої можливості.
На його переконання, якщо Київ прагне досягти стратегічного балансу, то необхідно працювати над максимальним ускладненням морської логістики Росії не лише в акваторії Чорного моря, а й створювати додаткові ризики в інших морських регіонах. Водночас реалізація такого сценарію значною мірою залежить від політичної волі міжнародних партнерів.
Окремо Луценко висловився щодо поширеної думки, що удари по великих російських компаніях можуть змусити Кремль припинити атаки по українських цивільних об'єктах. Він категорично не погоджується з таким підходом.
За його словами, війна майже ніколи не рухається шляхом деескалації. Навпаки, сторони постійно збільшують масштаби застосування сили, якщо мають для цього необхідні ресурси. Саме тому очікувати, що одна серія ударів автоматично змусить іншу сторону відмовитися від власної тактики, не варто.
Найбільш резонансною стала оцінка перспектив завершення війни. Луценко прямо заявив, що не бачить підстав розраховувати на швидкі переговори. На його думку, Україна змушена продовжувати боротьбу, оскільки альтернативи захисту держави не існує. Водночас керівництво Росії також не демонструє жодного бажання згортати військову кампанію.
Не покладає військовий надмірних очікувань і на появу української балістичної зброї. Він визнає, що її поява стане важливим технологічним досягненням та дозволить ефективніше вражати військові об'єкти, підтримувати паритет і створювати додаткові труднощі для російської армії. Проте сама по собі нова ракета не змусить Кремль сісти за стіл переговорів.
Разом із тим розвиток українського далекобійного озброєння має ще одну важливу функцію — демонстрацію союзникам можливостей українського оборонно-промислового комплексу. Це може стати додатковим аргументом для продовження міжнародної військової допомоги та спільних програм із розвитку сучасного озброєння.
Підсумовуючи, Ігор Луценко робить невтішний, але реалістичний висновок: війна входить у фазу довготривалого виснаження, де швидких рішень не існує. Ключовими факторами залишатимуться розвиток власних технологій, підтримка партнерів, ефективність ударів по військовій логістиці противника та здатність України зберігати стійкість у тривалому протистоянні. Саме ці чинники, а не поодинокі операції чи окремі види озброєння, визначатимуть подальший перебіг війни.
