Останні дипломатичні сигнали знову породили в українському суспільстві питання, яке звучить чи не найболючіше за всі роки великої війни: коли нарешті припиняться бойові дії? Зустрічі представників України, США та Росії, заяви про можливі формати переговорів і розмови про перемир’я створюють відчуття, ніби рішення вже зовсім близько. Проте на фронті ситуація значно складніша за будь-які дипломатичні заголовки.
Командир 429-ї окремої бригади безпілотних систем «Ахіллес» Юрій Федоренко закликає дивитися на процес без завищених очікувань. На його думку, сам факт переговорів ще не означає готовності Росії припинити бойові дії. Дипломатія може працювати довго, поки на полі бою та всередині держав не сформуються умови, за яких продовження війни стане менш вигідним, ніж домовленість про її зупинку.
Це принципова різниця, яку легко втратити в потоці новин. Переговори — це не мир. Зустріч за столом — не гарантія тиші. А навіть оголошене перемир’я саме по собі не означає, що зброя перестане працювати наступного ранку.
Федоренко звертає увагу на ситуацію на передовій. Українські Сили оборони можуть бути готовими виконувати домовленості про режим тиші, однак одностороння тиша не здатна перетворитися на повноцінне припинення війни. Якщо одна сторона продовжує наступальні дії, обстріли та тиск, друга змушена реагувати. Тому будь-яка домовленість потребує механізмів контролю, гарантій виконання та зрозумілих наслідків за порушення.
Водночас нинішню дипломатичну активність не варто вважати марною. Федоренко бачить у контактах між Вашингтоном, Києвом і Москвою можливість поступово вибудувати переговорний механізм. На першому етапі він може бути корисним навіть для гуманітарних питань, зокрема прискорення обмінів військовополоненими. Це важливо: дипломатія не обов’язково починається з великої мирної угоди. Іноді її перші результати вимірюються конкретними врятованими людьми.
Однак головне питання залишається відкритим: коли з’явиться момент для справжнього припинення вогню? Федоренко вважає, що поспішати з оптимістичними прогнозами не варто. Росія, за його оцінкою, поки має ресурси, щоб продовжувати бойові дії. Крім того, російське керівництво може розраховувати на те, що осінньо-зимовий період посилить навантаження на український тил, економіку та суспільство.
Саме цей розрахунок робить швидке припинення війни малоймовірним. Якщо Москва вважає, що час працює на неї, вона не матиме очевидного стимулу погоджуватися на умови, які не відповідають її цілям. Тому дипломатичний тиск має поєднуватися зі спроможністю України продовжувати оборону, нарощувати технологічні можливості та зберігати стійкість.
Саме тому прогноз Федоренка привертає увагу: він припускає, що реальні умови для припинення вогню можуть сформуватися протягом наступного року. Йдеться не про гарантовану дату завершення війни, а про можливе вікно можливостей, коли сукупність військових, економічних і політичних чинників змусить сторони серйозніше розглядати припинення бойових дій.
Є ще один важливий аспект. Навіть припинення вогню не дорівнює остаточному миру. Пауза може бути тимчасовою, якщо причини конфлікту нікуди не зникнуть, а військовий потенціал і політичні амбіції Росії збережуться. Тому для України важливо не лише домогтися тиші, а й використати будь-яку паузу для посилення оборони, економіки та міжнародних гарантій.
Для українців із цього випливає непростий, але важливий висновок: не варто будувати плани на припущенні, що війна ось-ось закінчиться лише тому, що дипломати сіли за стіл. Надія потрібна, але вона не повинна перетворюватися на самообман. Найнадійнішим фундаментом для переговорів залишається здатність України захищати себе.
Тому нинішню дипломатичну активність правильніше сприймати не як фінальний акорд, а як підготовку до можливого переломного моменту. Якщо умови для припинення вогню справді сформуються наступного року, Україна має зустріти їх не в стані очікування, а з максимально сильними позиціями.
Війна завершується не тоді, коли про це починають багато говорити. Вона може зупинитися тоді, коли з’являється реальний механізм припинення вогню, можливість його контролювати та достатньо сильні мотиви для сторін його дотримуватися. Саме до такого моменту, за оцінкою комбрига, Україні потрібно готуватися вже зараз.
