Війна безпілотників стрімко змінюється. Якщо ще недавно далекобійний ударний дрон був передусім запрограмованим літальним апаратом, який мав виконати заздалегідь визначений маршрут і вразити координати, закладені перед запуском, тепер ситуація стає значно складнішою. Росія активно шукає способи перетворити такі апарати на керовані в реальному часі системи, здатні передавати інформацію оператору та реагувати на ситуацію вже під час польоту.
За даними, наведеними Euronews із посиланням на профільні джерела, російські безпілотники почали дедалі частіше оснащувати китайськими радіомодемами, які можуть забезпечувати зв'язок на значних відстанях. У разі створення мережі з повітряних і наземних ретрансляторів дальність такого керування, за оцінками фахівців, може сягати приблизно 150–175 кілометрів.
Це важлива зміна не лише з технічної точки зору. Вона фактично змінює сам принцип застосування частини далекобійних безпілотників.
Від польоту за координатами до полювання на рухомі цілі
Традиційна схема застосування далекобійного дрона має очевидне обмеження: після запуску апарат рухається за заздалегідь визначеним маршрутом. Якщо координати цілі змінюються або об'єкт переміщується, можливості оператора вплинути на результат значно обмежені.
Для нерухомої будівлі чи стаціонарного об'єкта цього може бути достатньо. Але зовсім інша ситуація виникає, коли йдеться про потяг, автомобільну колону, мобільний пункт управління або інший об'єкт, який може змінити місце перебування.
Передача відео з борту дає оператору принципово інший інструмент. Він може бачити обстановку, оцінювати ситуацію та за певних умов коригувати поведінку безпілотника безпосередньо під час польоту.
Саме ця можливість і є однією з найбільш небезпечних складових нової технології.
Йдеться вже не просто про «дрон, який летить у задану точку». Фактично формується система, в якій розвідка, зв'язок і ударний засіб можуть працювати як єдиний механізм.
Китайські компоненти стають частиною нової системи
Профільний ресурс Calibre Defence зазначає, що з 2025 року китайські радіомодеми MIMO Mesh почали дедалі частіше з'являтися в російських безпілотниках різних типів. Серед названих апаратів — «Герань», «Гербера», «Орлан», «Ланцет», «Скальпель» та «Молнія».
Особливість технології MIMO Mesh полягає у принципі побудови мережі. Її учасники можуть виконувати не лише роль кінцевого пристрою, а й передавати сигнал далі. Тобто безпілотники або інші вузли зв'язку фактично здатні формувати своєрідний ланцюг передачі даних.
Це дозволяє долати обмеження, які виникають при прямому зв'язку між оператором і дроном.
Якщо один вузол мережі перестає працювати, система може перебудувати маршрут передачі інформації через інші доступні елементи. Для військового застосування це означає підвищення стійкості каналу зв'язку.
Окремою перевагою називають можливість роботи з використанням технологій, які ускладнюють придушення сигналу. Зокрема, йдеться про MIMO та зміну частот, що створює додаткові проблеми для засобів радіоелектронної боротьби.
За оцінками українських спеціалістів, грамотно сформована мережа ретрансляторів може збільшити ефективну дальність керування до 150–175 кілометрів. Якщо ці оцінки підтверджуються на практиці, порівняно з можливостями, які фіксувалися раніше, йдеться про дуже суттєвий стрибок.
Що знайшли всередині збитих дронів
Додаткове занепокоєння викликає те, що йдеться не лише про теоретичні можливості. Під час дослідження уламків збитих безпілотників фахівці виявляли китайські радіомодеми.
Серед виробників згадуються шеньчженьські Xingkai Technology та Sinosun Technology. Однією з найпоширеніших моделей називають XK-F358.
Такий пристрій, згідно з наведеними характеристиками, здатний передавати відео, звук та інші дані, а також працювати у мережевому режимі без необхідності використання єдиної центральної станції.
Ціна таких компонентів теж показова. На відкритому ринку вартість окремих моделей може становити близько 7–9 тисяч доларів, тоді як потужніші варіанти коштують понад 10 тисяч.
Для дешевої одноразової платформи це значні гроші. Однак у російській логіці ведення війни економічний розрахунок може виглядати інакше: якщо дорожчий компонент збільшує ймовірність ураження важливого об'єкта, його вартість стає другорядною.
Саме тому поява дорогих систем зв'язку на безпілотниках може свідчити про поступовий перехід від масового використання простих апаратів до створення складніших ударних мереж.
Удар не обов'язково має припасти на фронт
Найбільша небезпека цієї тенденції полягає в потенційній зміні географії атак.
За даними Calibre Defence, особливий інтерес становить зона приблизно від 20 до 200 кілометрів за лінією бойового зіткнення. Саме там розташовані численні об'єкти, які забезпечують функціонування військової та цивільної інфраструктури.
Це залізничні вузли та колії, склади, паливні об'єкти, логістичні центри, системи зв'язку й енергетична інфраструктура.
Для армії тил — це не просто територія далеко від бойових дій. Це система, яка забезпечує фронт усім необхідним. Боєприпаси повинні приїхати до підрозділів. Паливо має потрапити до техніки. Особовий склад і обладнання потрібно переміщувати. Інформація повинна безперервно передаватися між різними рівнями управління.
Якщо регулярно бити по таких вузлах, можна створювати ефект, значно більший за руйнування одного окремого об'єкта.
Саме тому поява дронів із можливістю отримувати інформацію під час польоту потенційно створює додаткову проблему для захисту тилу. Рухомий об'єкт уже не може розраховувати лише на те, що його координати не були відомі противнику в момент запуску.
Показовий епізод на Полтавщині
Calibre Defence також повідомляє про використання керованої в реальному часі «Герані» для атаки на газоконденсатний завод у Полтавській області. За наведеною оцінкою, відстань від контрольованої Росією території до об'єкта становила близько 125 кілометрів.
Якщо описана схема справді застосовувалася саме таким чином, цей випадок демонструє практичне значення нової технології.
Адже питання полягає не тільки в тому, наскільки далеко може долетіти безпілотник. Набагато важливіше, чи здатен він залишатися керованим на значній відстані, передавати оператору дані та отримувати від нього команди.
Це дві абсолютно різні моделі загрози.
У першій випадку дрон — це фактично боєприпас із маршрутом.
У другому — елемент дистанційно керованої системи, яка потенційно може реагувати на ситуацію вже після запуску.
Чому тут знову виникає питання Китаю
Ще один важливий аспект — походження компонентів.
У збитих російських дронах раніше знаходили китайські двигуни, камери, навігаційні антени та інші електронні компоненти. Окремі розслідування також привертали увагу до схем постачання китайської продукції російським виробникам безпілотників.
Пекін водночас офіційно заявляє, що не постачає сторонам війни летальне озброєння та контролює експорт продукції подвійного призначення.
Саме категорія «товарів подвійного призначення» і є однією з ключових проблем у цьому питанні. Компонент, який у цивільному секторі може використовуватися для передачі даних або управління технікою, у військовій системі може стати частиною ударного комплексу.
Це створює складну сіру зону між прямим постачанням зброї та доступом до технологій, без яких сучасні безпілотні системи були б значно менш ефективними.
Для Росії Китай залишається критично важливим джерелом промислової та електронної продукції. А війна, своєю чергою, стимулює російську сторону постійно шукати нові способи перетворення доступних цивільних технологій на військові інструменти.
Нова реальність для українського тилу
Поява таких систем означає, що захист тилу поступово стає не менш технологічним завданням, ніж захист безпосередньо бойових позицій.
Потрібно виявляти самі безпілотники, визначати їхній маршрут, протидіяти каналам зв'язку, працювати із засобами радіоелектронної боротьби та водночас захищати об'єкти, які можуть опинитися під ударом.
Причому проблема полягає в масштабі.
Один дрон можна збити. Але якщо противник починає формувати мережеву систему з декількох повітряних і наземних вузлів, завдання стає складнішим. Необхідно протидіяти вже не тільки літальному апарату, а й інформаційній інфраструктурі, яка забезпечує його керованість.
Це ще раз демонструє головну особливість сучасної війни: перевага визначається не лише кількістю техніки. Величезну роль відіграють зв'язок, програмне забезпечення, електроніка, сенсори, навігація та здатність об'єднати все це в єдину систему.
І саме тому історія з китайськими радіомодемами значно більша за історію про одну деталь усередині безпілотника.
Якщо дальність керованого застосування справді наближається до 175 кілометрів, український тил отримує новий тип ризику. Дороги, залізничні маршрути, склади, паливна інфраструктура та промислові підприємства можуть розглядатися як елементи єдиного простору, до якого противник намагається отримати доступ.
Війна безпілотників дедалі більше перетворюється на війну мереж — хто краще бачить, швидше передає інформацію, стабільніше підтримує зв'язок і оперативніше реагує, той отримує перевагу.
І якщо раніше головним питанням було, куди полетить дрон після запуску, то тепер дедалі важливішим стає інше: хто зможе керувати ним тоді, коли він уже опинився далеко за лінією фронту.
