Адміністрація Дональда Трампа розпочала нову фазу торговельної війни, спрямовану на блокування обходу тарифів Китаєм через треті країни. Запроваджені тарифи на рівні 20% для В’єтнаму та 19% для Індонезії та Філіппін уже створили тиск на азійських експортерів, але найбільшою проблемою стали відсутність чітких правил і критеріїв для визначення локального вмісту товарів.
Трамп дав чітко зрозуміти, що США готові підвищити ставки до 40% для будь-яких товарів, які будуть класифіковані як транзитні китайські, проте виробники досі не розуміють, як саме американська сторона визначатиме відсоток «китайської складової». Це стосується не лише сировини, але й комплектуючих, послуг та інвестицій.
Експерти відзначають, що Південно-Східна Азія, яка щорічно експортує до США продукції на суму $352 млрд, є надзвичайно залежною від китайських комплектуючих. За даними Eurasia Group, частка китайських компонентів у середньому становить 60–70% у продукції регіону. Для більшості заводів виконати нові вимоги без радикальної перебудови ланцюгів постачання неможливо.
Дебора Елмс, керівниця Hinrich Foundation у Сінгапурі, підкреслила, що бізнес та інвестори досі не мають чітких відповідей: «Чи йдеться про всі сировинні матеріали? Чи лише про їхню частину? Як рахувати додану вартість праці або сервісів?»
Нещодавно США підписали угоду з Індонезією про створення «правил походження», які мають запобігти реекспорту китайських товарів. Подібний договір з В’єтнамом встановлює 40% тариф для транзитної продукції. Таїланд, який ще веде переговори, вже готується підвищувати частку локального виробництва у своїх експортних товарах.
Виробники змушені діяти на випередження. Так, китайська компанія з виробництва меблів, що має заводи у В’єтнамі та отримує 80% доходів з ринку США, змінює структуру виробництва. Представник компанії Френк Денг зазначив, що В’єтнам вимагає не більше 30% китайської сировини та мінімум 40% доданої вартості після локальної обробки.
«Ми змушені адаптуватися, щоб залишатися у грі. Це єдиний спосіб вижити», – каже Денг. Але для більшості підприємств у регіоні таке «очищення» від китайських компонентів означає багатомільйонні витрати та логістичні труднощі.
Деталі політики США все ще залишаються невідомими. Чиновники Білого дому обіцяють оприлюднити правила підрахунку локального вмісту до 1 серпня, коли нові тарифи почнуть діяти. Це створює додаткову невизначеність для інвесторів, які намагаються планувати закупівлі та контракти.
Таїландський віцепрем’єр Пічай Чунхаваріджа вже заявив, що очікувана частка локального вмісту може бути навіть 60–80%, що значно перевищує традиційні 40%. «Країни, що розвиваються, програють у такій грі, адже їхні виробничі потужності ще не дозволяють замінити всі імпортні складові», – зазначив він.
В’єтнам, Малайзія та Таїланд запровадили нові правила контролю походження товарів і підвищили штрафи за реекспорт китайської продукції. Проте експерти вважають, що реальне виконання вимог США складно забезпечити.
Директор China Eurasia Group Ден Ван переконаний: «Ці правила майже неможливо контролювати. Китайські компанії мають безліч способів обійти обмеження, а країни Південно-Східної Азії не зацікавлені та не мають ресурсів для повного моніторингу».
Політика Трампа створює подвійний ефект: з одного боку, американські компанії отримують сигнал про необхідність зменшення залежності від Китаю, з іншого – стикаються зі зростанням витрат і невизначеністю через складні ланцюги постачання у регіоні.
Загалом 15% експорту Південно-Східної Азії вже спрямовується на ринок США, що на 4% більше, ніж у 2018 році. Тепер країни намагаються знайти баланс між співпрацею з Китаєм – найбільшим торговельним партнером – та виконанням жорстких вимог США.
У довгостроковій перспективі компанії можуть розпочати пошук альтернативних джерел комплектуючих у самій Азії або навіть в Латинській Америці. Проте перебудова ланцюгів потребує часу та капіталу, що підвищить вартість кінцевої продукції та, ймовірно, цін на американському ринку.
