Трамп, Путін і геополітичний розворот: детальний аналіз наслідків та майбутнього світу
У сучасній міжнародній системі, де кожне слово може мати важливіші наслідки, ніж ракети на кордоні, Дональд Трамп викликав вибух емоцій, заявивши про фактичне полишення традиційної стратегії зовнішньої політики США. Після багаторічного протистояння, що посилилося внаслідок війни в Україні, позиція Вашингтона почала різко відхилятися від колишнього курсу. Його дружні жести на адресу Володимира Путіна відкривають несподіваний сценарій: замість попереднього прагнення до ізоляції Росія повертається на передній план перемовин, поки Україна опиняється в ролі держави, відповідальної за конфлікт, який вона ж сама й не починала.
Цей несподіваний крок уже викликав шок у міжнародної спільноти та занепокоєння серед європейських союзників США. Тривалий час американські президенти, починаючи з часів Другої світової війни, бачили у Москві то суперника, то потенційного партнера, але ніколи – стратегічного друга за будь-яку ціну. Тож чому ж зараз, попри санкції, численні порушення та тисячі жертв від російської агресії, Білий дім готовий будувати новий міст до Кремля? Відповідь на це питання вимагає глибокого погляду в історію, поточний стан справ та можливі геополітичні наслідки.
Делегація США, включаючи держсекретаря Марко Рубіо, сидить другий зліва, зустрічається з представниками Москви, включаючи російського міністра закордонних справ Сергія В. Лаврова (праворуч), у Саудівській Аравії у вівторок. Фото басейну Евелін Хокштайн
Кінець ізоляції Росії: причини та контекст
У лютому 2025 року ситуація досягла кульмінації, коли Саудівська Аравія виступила майданчиком для перемовин між делегацією Сполучених Штатів і представниками Сергія Лаврова, голови російського МЗС. Примітно, що українських дипломатів до цього процесу не долучили: не було ні президента Володимира Зеленського, ні ключових чиновників, від яких залежить безпосереднє вирішення українського конфлікту. Це було першим дзвіночком, який свідчив про прагнення Вашингтона і Москви домовлятися без участі постраждалої сторони.
Для багатьох аналітиків така ситуація є приголомшливою. Впродовж десятиліть Росію вважали одним із головних суперників Вашингтона на світовій арені. Ворожнеча посилилася особливо після 2014 року, коли Кремль анексував Крим і розпочав бойові дії на Донбасі, а згодом, у 2022 році, перейшов до масштабного вторгнення. Та коли Дональд Трамп повернувся в Білий дім, уся ця модель почала хитатися. Головна теза: “Америка втомилася від безкінечного конфлікту, настав час перегорнути сторінку і знайти спільну мову з Росією заради протистояння Китаю”.
Поступки, на які натякають американські перемовники на чолі з Марком Рубіо, справді нагадують виконання довгострокового плану Кремля. Згідно з первинними заявами, Росія може зберегти всю окуповану територію, зняти з себе міжнародну ізоляцію та навіть повернутися до Групи семи (G7), з якої її виключили 2014 року. Натомість Москва “зобов’язується” припинити військові дії проти України, тобто зафіксувати успіх свого вторгнення. Таку угоду можна вважати ревізією усіх колишніх принципів повоєнної безпеки Європи.
Тіла трьох українських цивільних, убитих російськими військами в Бучі, Україна, у квітні 2022 року. Даніель Берегулак
Перемовини без України та відсутність об’єктивності
Однією з найгучніших тез Трампа стало звинувачення в розгортанні війни… самої ж України. Подібні слова, які звучать від господаря Білого дому, здаються парадоксальними, оскільки саме Росія у 2022 році порушила міжнародне право, відкривши повномасштабний фронт проти суверенної держави. За логікою Трампа, якби Київ погодився раніше поступитися частиною власної території, “можливо, вдалося б уникнути кровопролиття”. Це дуже нагадує кремлівську риторику про необхідність “подивитися на речі з російської перспективи”.
Розкритикувавши позицію Володимира Зеленського, Трамп нібито забув про кілька історичних фактів:
- Війна в Донбасі почалася ще 2014 року, коли Кремль, підживлюючи сепаратизм, створив штучні республіки.
- Повномасштабне вторгнення відбулося 2022-го, супроводжувалося тяжкими воєнними злочинами та масовими руйнуваннями.
- До 2025-го Україна фактично трималася сама проти набагато сильнішої у військовому плані держави.
Також дивним є заклик Трампа провести “нові вибори” в Україні, щоб вона мала “право на голос” у перемовинах. Примітно, що у самій Росії вільних і чесних виборів давно не було, а будь-які виборчі процеси там контролюються Кремлем.
Опоненти цієї політики зазначають, що навіть сам вираз “Трамп розв’язує конфлікт” здається передчасним, адже війна триває, і на практиці умови, які пропонуються, лише закріплюють легітимізацію російської окупації. Питання довіри до Володимира Путіна стоїть особливо гостро: Москва вже порушувала щонайменше три міжнародні домовленості щодо України: Будапештський меморандум 1994 року, Мінські угоди 2014 і 2015 років.
Макрон вітає прем'єр-міністра Великобританії Кейра Стармера перед неформальною зустріччю європейських лідерів для обговорення України та європейської безпеки в Єлисейському палаці в Парижі в понеділок. Людовік Марін
“Нові сфери впливу” та розкол із Європою
Захід, особливо ключові європейські держави, зараз перебуває у глибокому замішанні. Ще донедавна Вашингтон виступав гарантом демократичних свобод, наголошуючи, що Росія має відповісти за свої злочини, а міжнародна спільнота – забезпечити цілісність української території. Нині ж лунають заяви протилежного характеру: зняття санкцій, відновлення партнерства з Кремлем та натяки на переділ сфери впливу.
Для Європи це серйозний удар. Уряди Німеччини, Франції, Великої Британії та інших країн доклали чимало ресурсів, аби допомогти Україні вистояти. Раптова зміна позиції США спричиняє почуття зради. Для європейців виглядає немислимим, що Білий дім не лише звинувачує жертву агресії, але й фактично усуває її від столу переговорів. Цьому також сприяє ситуація, коли американські офіційні особи й медійні магнати типу Ілона Маска публічно підтримують правопопулістські сили, наприклад партію “Альтернативи для Німеччини (AfD)”, котру в Європі дехто називає неофашистською.
Якщо Трамп дотримуватиметься цієї лінії, можна очікувати глибокого розколу між Вашингтоном та континентальною Європою. Багато експертів наголошують, що відсутність єдності всередині Заходу може стати фатальним фактором у глобальній конкуренції з Китаєм та іншими амбіційними центрами сили. Адже розколотий Захід означає, що саме Москва і Пекін можуть отримати додатковий простір для реалізації власних інтересів.
Президент України Володимир Зеленський, поруч із генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом. Зліва - президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, праворуч - прем'єр-міністр Великобританії Кейр Стармер. Даг Міллс
Чи можлива альтернатива для України?
Розглядаючи діючу стратегію Білого дому, виникає питання: що тепер робити Україні? Від неї фактично очікують поступок, які легалізують втрати територій (зокрема захоплених з 2014 року), а також відмови від членства у НАТО чи хоча б від прагнення до нього. З історичної точки зору це означало б повну капітуляцію України перед Кремлем. Аналогії з післявоєнним переділом Європи (Ялтинська конференція 1945 року) стають дедалі очевиднішими.
Прихильники “м’якого підходу” кажуть, що Трамп бажає лише якомога швидше припинити кровопролиття. Але слід пам’ятати, що війна триває через агресивні дії Москви. Вимоги Кремля можуть змінюватися залежно від політичної кон’юнктури: сьогодні Путін згоден, щоб за ним визнали Крим, Донбас і південь України, а завтра може висунути нові претензії, відчуваючи безкарність.
Складається враження, що Україну хочуть зробити козлом відпущення, переклавши на неї відповідальність за неготовність зректися власного суверенітету. Тож чи є майбутнє у держави, яка захищається від сильнішого сусіда? Загроза полягає в тому, що слабка Україна, відрізана від потужної західної підтримки, стане легкою здобиччю для подальших зазіхань Росії.
Кому вигідне зближення Трампа з Путіним?
- Росії. Безсумнівно, у Кремлі святкують дипломатичний прорив. Відновлення відносин із США означає зняття санкцій, доступ до нових ринків і фактичну легітимізацію військової агресії.
- США (лише частково). Трамп і його адміністрація розраховують отримати козир у протистоянні з Китаєм. Сподіваючись, що геополітика “поділу світу” з Москвою зміцнить позиції Америки в Азії, вони роблять ставку на припинення війни в Європі за всяку ціну.
- Китай. Парадоксально, але й Пекін може скористатися розколом Заходу. Доки США і Європа не можуть виробити спільну лінію, Китай має більше свободи просувати свої стратегічні інтереси у Південно-Східній Азії та Африці.
- Європейські правопопулісти. Зміна фокусу Вашингтона дає козир крайнім правим силам, на кшталт “Альтернативи для Німеччини”, що пропонують ізоляціоністську чи проросійську політику.
Український спецназ під час навчань на Донбасі в четвер Тайлер Хікс
Історичні паралелі: нова Ялта чи новий Мюнхен?
Західна дипломатія має гіркий досвід “мирних конференцій”, що призводили до драматичних наслідків. Мюнхенська угода 1938 року, де європейські лідери поступилися Гітлеру частиною Чехословаччини, аби вберегти мир, зрештою не зупинила Третій Рейх. Аналогічно й Ялта 1945 року, хоч і допомогла закінчити Другу світову війну, водночас заклала підвалини радянського панування над Східною Європою на десятиліття.
Зараз Трамп, можливо, намагається зіграти роль лідера, який швидко “залагоджує” конфлікт. Проте історія вчить: поступки агресору майже ніколи не гарантують довготривалої стабільності. Навпаки, вони можуть стимулювати нові апетити. Якщо США фактично визнають російські захоплення української території, то де гарантія, що завтра не спалахне нова агресія, уже з більшим розмахом?
Можливі сценарії розвитку
- Затвердження “великої угоди”
- Якщо Трамп таки досягне домовленості з Путіним на основі тих пропозицій, що озвучувались, Україна втратить значні території та шанс на швидку інтеграцію в НАТО. Для Кремля це стане великою перемогою, а США, ймовірно, заявлятимуть про нібито “успіх миротворчої місії”. Європа ж отримає нову точку нестабільності біля свого кордону.
- Саботування з боку Конгресу чи інших інституцій США
- Навіть якщо президент має широку владу, ухвалення бюджетів на озброєння та санкції залежить від Конгресу. Можлива ситуація, коли частина республіканців та демократів об’єднаються, аби заблокувати найскандальніші ініціативи Трампа.
- Опір з боку самої України та союзників у Європі
- Українська влада та керівництво ЄС можуть відмовитися підтримувати “мирний план”, що фактично закріплює окупацію. Це може призвести до серйозного дипломатичного конфлікту із США, але збереже бодай якусь послідовність принципів міжнародного права.
- Зміна позиції Трампа під тиском негативних наслідків
- Якщо стане зрозуміло, що поступки Москві ведуть до нової хвилі агресії чи внутрішніх протестів, президенту США доведеться переосмислити свою стратегію. Втрати на майбутніх виборах також ніхто не скасовував.
Президент України Володимир Зеленський під час перебування в Туреччині у вівторок заявив: «Рішення про те, як припинити війну в Україні, не можуть прийматися без України, і не можуть бути нав’язані будь-які умови» Прес-служба Президента України
Висновки та погляд у майбутнє
Політичний маневр, на який пішов Дональд Трамп, може увійти в історію як приклад найгучнішої зміни курсу зовнішньої політики США за багато десятиліть. Здавалось би, ще вчора Вашингтон суворо засуджував Росію, закликав до посилення санкцій і підтримував оборону України. Сьогодні ж ми бачимо, як у Саудівській Аравії організовуються нові перемовини, де домінують інтереси США та Кремля, а Український уряд звинувачують у “провокуванні” російського вторгнення.
Наслідки можуть бути довготривалими й вийти далеко за межі українського конфлікту. Йдеться про перебудову всієї системи міжнародних відносин: від підриву довіри європейських партнерів до посилення позицій авторитарних режимів, які спостерігають, що навіть Білий дім може закривати очі на військову агресію заради досягнення короткострокових інтересів.
Чи можна інакше зупинити війну? Без сумніву, мир потрібен, але чи варто здобувати його ціною відречення від міжнародного права й територіальної цілісності? Питання лишається відкритим, тоді як Україна стоїть перед складними викликами: з одного боку, продовжувати опір задля збереження суверенітету, а з іншого – лишатися без повноцінної підтримки від ключового гравця в особі США.
Таким чином, ми присутні при одному з найважливіших зламів епохи. Трамп може увійти в історію як політик, котрий “повернув” Росію до числа провідних світових держав, дозволивши їй утримати здобутки силою. Але водночас такий крок уже зараз руйнує ланцюги довіри між Америкою та її традиційними союзниками і ставить під питання цінності, які Сполучені Штати відстоювали протягом усієї післявоєнної ери. Залишається сподіватися, що в цьому геополітичному хаосі з’являться нові підходи, які дозволять усе-таки досягти справедливого й довготривалого миру, а не лише закріпити вигоду для найсильнішого.
На фото, наданому прес-службою 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, українські військовослужбовці готуються до обстрілу з РСЗВ БМ-21 «Град» позицій російської армії поблизу Часового Яру Донецької області, Україна, у суботу, 15 лютого 2025 року. Олег Петрасюк
