Близькосхідне турне Володимира Зеленського стало не просто серією дипломатичних зустрічей на тлі нової війни в регіоні. Воно позначило зміну самої української ролі: Київ дедалі виразніше виходить із позиції прохача військової допомоги й заходить у позицію постачальника безпекової експертизи.
За підсумками поїздки Зеленський підтвердив 10-річні безпекові домовленості з Саудівською Аравією та Катаром і заявив, що аналогічний формат готується з Об’єднаними Арабськими Еміратами. У Досі український президент і емір Катару окремо зафіксували партнерство в оборонній сфері на десять років.
Суть цих контактів не в символічних фото і не в риториці про дружбу. Україна пропонує країнам Затоки те, чого зараз гостро бракує багатьом союзникам США: перевірену на практиці систему протидії іранським дронам, дешеві перехоплювачі, інтегровану модель ППО й бойовий досвід, отриманий у війні з Росією.
За оцінкою редакції Дейком, це один із найважливіших поворотів української зовнішньої політики за час великої війни. Київ більше не продає світові лише аргумент моральної підтримки. Тепер він продає військові технології, ноу-хау, безпекове партнерство й реальний досвід відбиття масованих дроново-ракетних атак.
Для країн Перської затоки така пропозиція з’явилася в момент максимальної потреби. Після ударів Ірану по регіону, атак на Катар і Саудівську Аравію та шоку на енергетичних ринках місцеві уряди вже не можуть розглядати протиповітряну оборону як суто імпортну послугу Заходу. Вони шукають гнучкіші й дешевші рішення.
Україна тут має унікальну перевагу. Вона не теоретизує про «шахеди», а живе під ними четвертий рік. Сам Зеленський наголошував, що українці вже роками воюють проти іранських дронів і накопичили досвід, якого, за його словами, не має жодна інша країна світу.
Масштаб цієї співпраці вже вийшов за рамки консультативних поїздок. У зверненні до британського парламенту Зеленський заявив, що на Близькому Сході та в регіоні Затоки вже працює 201 український фахівець, а ще 34 готові до розгортання; команди вже були в ОАЕ, Катарі й Саудівській Аравії та прямували до Кувейту.
Саме це і є головною новиною: Україна експортує не просто окремі дрони чи інструкторів, а цілу модель сучасної війни. Йдеться про зв’язку з дешевих сенсорів, мобільних груп, адаптивних рішень, бойового ППО-софту, швидкого навчання персоналу й постійного оновлення тактики під нові типи загроз.
Катарський кейс показує це найкраще. За даними AP, угода включає оборонне співробітництво, оборонні інвестиції, спільні проєкти в оборонній промисловості, створення виробничих майданчиків і технологічні партнерства між компаніями. Це вже не разовий експорт, а спроба вбудувати український ВПК у нову регіональну архітектуру безпеки.
Саудівська лінія виглядає не менш практичною. Перед зустріччю із Мухаммадом бін Салманом було підписано окрему домовленість між міністерствами оборони двох країн, а сам Зеленський прямо говорив про взаємовигідне партнерство: Україна ділиться системою захисту життя, а Ер-Ріяд має власні спроможності, які цікавлять Київ.
У березні в Україні під час демонстрації був продемонстрований безпілотник-перехоплювач — Брендан Гоффман
В Об’єднаних Арабських Еміратах українські експерти вже кілька тижнів працювали на місці, а під час зустрічі з президентом ОАЕ Зеленський окремо обговорював і захист життів, і ситуацію на світовому нафтовому ринку. Це важливо: оборонна співпраця тут від початку пов’язана не лише з війною, а й з енергетикою, фінансами та стратегічними інвестиціями.
Українська логіка в цих переговорах досить жорстка й прагматична. Зеленський прямо формулює її як обмін: Україна має унікальну експертизу, а взамін потребує допомоги там, де сама має дефіцит, насамперед у захисті від балістичних загроз і у фінансових ресурсах для оборони. Тобто мова йде не про благодійність, а про контракт безпеки.
У цьому сенсі Україна намагається вирішити одразу дві задачі. Перша — перетворити свої військові технології на експортний продукт. Друга — конвертувати цей продукт у доступ до дорогих систем ППО, ракет, фінансування й спільного виробництва, яких Києву бракує в умовах затяжної війни з Росією.
Але близькосхідна війна несе для України і прямі ризики. Різкий стрибок цін на нафту вже працює на російську економіку: AP зафіксувала зростання Brent до понад 105 доларів за барель, а попередні розрахунки Reuters показали, що російські нафтові й газові доходи у квітні можуть підскочити приблизно на 70% проти березня.
Саме тому для Києва співпраця із Затокою — це не екзотична дипломатія, а спроба зламати небезпечну логіку, за якої Іран атакує регіон, нафта дорожчає, Росія отримує додаткові гроші, а Україна одночасно стикається з нестачею ракет і конкуренцією за ресурси союзників. Це вже один зчеплений театр війни, а не два окремі конфлікти.
Паралельно Київ намагається бити Росію там, де це боляче фінансово. Після українських атак російський порт Усть-Луга тимчасово зупиняв відвантаження нафти, а сам Зеленський публічно пов’язував удари по російській енергетичній інфраструктурі з необхідністю обмежити ресурси Кремля після пом’якшення частини санкційного режиму.
При цьому українська сторона поки не говорить про відправлення військ на близькосхідний театр. Натомість вона методично продає те, що має найбільшу ринкову вагу: військові технології, антидронові рішення, оборонну кооперацію, експертизу в інтеграції ППО та швидкість адаптації до нової війни. Саме це і є новою українською спеціалізацією.
Найцікавіше тут те, що така стратегія працює і назовні, і всередині країни. Назовні вона відкриває для України нові союзи, довгі контракти, спільні виробництва та доступ до грошей Перської затоки. Усередині — дає шанс перевести фронтові інновації з режиму виживання у режим промислової політики й системного розвитку оборонного сектору.
Саме тому нинішня поїздка Зеленського важлива не менше за черговий саміт донорів. Вона показує, що Україна вчиться заробляти на власній воєнній компетенції, а не лише просити про допомогу. І якщо Київ зможе закріпити цю модель, то війна, яка змусила країну імпровізувати, перетвориться ще й на джерело нової експортної сили.
