Володимир Зеленський уперше публічно підтвердив, що Вашингтон поінформував Київ не про один контакт, а про серію зустрічей, які відбулися в Москві останніми днями. Президент України не назвав усіх учасників і не розкрив зміст розмов, однак подякував США за інформацію та «необхідну тональність» у діалозі з Росією.
Формулювання Зеленського важливе ще й тому, що українська сторона, за його словами, говорила з американцями і до московських контактів, і після них. Це означає щонайменше певний рівень попередньої координації, хоча немає доказів, що Київ погоджував порядок денний кожної зустрічі або знав усі деталі американської місії.
Найвідомішим із цих контактів залишається поїздка директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви 25 серпня. Він зустрівся з керівником Служби зовнішньої розвідки Росії Сергієм Наришкіним та іншими представниками російських спецслужб, але особистої зустрічі з Володимиром Путіним не мав.
Кремль повідомив, що Путіна згодом поінформували про підсумки переговорів. Наришкін назвав контакт із Реткліффом робочим і не розкрив подробиць. Таким чином, відомо, що канал між двома розвідками працював на високому рівні, але публічного документа або спільної заяви за підсумками зустрічей немає.
Аналіз «Дейком» показує, що ключовою новиною є не сама поїздка директора ЦРУ, а поява ширшого контуру координації: Вашингтон веде закриті контакти з Москвою, інформує про них Київ і підтримує окремий зв’язок із союзниками НАТО. Це схоже на спробу одночасно керувати ризиком ескалації та зберігати простір для дипломатії.
Найбільш суперечлива частина історії стосується можливої російської операції проти країни НАТО. Дональд Трамп публічно заявив, що Путін не нападе на територію Альянсу, і применшив значення поїздки Реткліффа, назвавши контакти керівників розвідок фактично рутинними.
Однак два джерела Reuters, знайомі зі змістом переговорів, повідомили, що Реткліфф усе ж порушував тему можливої російської операції проти члена НАТО. Вони не стверджували, що це було єдиною або головною метою візиту, але сам факт обговорення такого сценарію відрізняється від максимально заспокійливої публічної версії Білого дому.
Один зі співрозмовників Reuters також сказав, що сторони говорили про підтримку Росією Ірану. Це робить московський контакт ширшим за українську війну і НАТО: директор ЦРУ міг обговорювати кілька криз одночасно, використовуючи прямий канал із російською розвідкою для передачі позицій Вашингтона.
Тому між словами Трампа і даними Reuters не обов’язково існує повне протиріччя. Президент США може мати на увазі, що Реткліффа не відряджали з одним офіційним ультиматумом, тоді як директор ЦРУ під час ширшої розмови все одно міг окреслити американські червоні лінії щодо НАТО.
Особливого значення набуває фраза Зеленського про «необхідну тональність розмови з Росією». Український президент не уточнив, що саме йому сподобалося в американському підході, але публічно дав зрозуміти, що Київ не сприймає московський канал як домовленість, проведену за його спиною.
Це чутливе питання для України, оскільки будь-які прямі контакти Вашингтона і Москви неминуче породжують побоювання щодо переговорів про війну без участі Києва. Зеленський, навпаки, наголосив на «узгодженості кроків» і заявив, що США просувають, на його думку, реалістичне бачення того, що потрібно зробити.
Водночас його слова не означають, що між Україною, США та Росією вже формується нова мирна угода. Президент не повідомив ані про погоджений план, ані про поступки Москви, ані про дату політичних переговорів. Те, що відомо публічно, поки дозволяє говорити лише про активізацію каналів комунікації.
Цю обережність підтвердив і керівник президентської команди Кирило Буданов. 28 серпня він заявив Reuters, що найближчим часом очікує «технічних переговорів» щодо війни, але застеріг від очікування швидкого результату. Попередні тристоронні контакти за участю США не дали остаточної домовленості.
За словами Буданова, такі зустрічі радше мають підготувати ґрунт для ширшого політичного процесу. Він також висловив сумнів, що війну вдасться завершити до зими. Це помітно стриманіша оцінка, ніж заяви про можливий швидкий дипломатичний прорив, які періодично звучали раніше.
Одним із головних невирішених питань залишається територія. Росія наполягає, щоб Україна залишила частину Донбасу, яку російські сили досі повністю не окупували. Київ відмовляється добровільно передавати території, що перебувають під українським контролем.
Саме тому технічний діалог і політична угода — різні етапи. Сторони можуть обговорювати порядок майбутніх переговорів, механізми припинення вогню, моніторинг або гуманітарні питання, але це ще не означає згоди щодо територій, гарантій безпеки чи післявоєнної архітектури.
До московської історії долучилася й Польща. Прем’єр Дональд Туск заявив, що Варшава перебуває в постійному контакті з керівництвом ЦРУ і не була заскочена візитом Реткліффа. За його словами, польська сторона також знала про необхідність термінових консультацій на максимально високому польсько-американському рівні.
Це суттєва деталь, оскільки Польща є одночасно ключовою транзитною державою для допомоги Україні та одним із центральних членів НАТО на східному фланзі. Якщо московські переговори справді зачіпали можливу ескалацію проти союзників, інформування Варшави виглядає логічною частиною американської координації.
Туск при цьому не став говорити, що Росія вже ухвалила рішення про напад на НАТО. Він сказав про публічні сигнали, які можуть свідчити про підготовку Москви до загострення як у війні проти України, так і в ширшому регіоні, та назвав осінь і зиму потенційно важливим періодом для Росії.
Американські та європейські спецслужби вже тривалий час стежать не лише за ризиком прямого воєнного зіткнення, а й за диверсіями, кібератаками та іншими операціями «сірої зони». Reuters раніше повідомляв і про сценарії провокацій, покликаних ускладнити визначення відповідальності Росії.
Це пояснює, чому розвідки можуть обговорювати загрозу НАТО навіть тоді, коли президент США впевнений, що повномасштабного нападу не буде. Завдання спецслужб полягає не тільки у прогнозуванні найімовірнішого сценарію, а й у запобіганні подіям із низькою ймовірністю, але надзвичайно високою ціною.
Поїздка Реткліффа була незвичайною і з історичної точки зору. Reuters називав її першим відомим візитом керівника ЦРУ до Росії відтоді, як Вільям Бернс прибув до Москви у листопаді 2021 року — за кілька місяців до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Тоді Бернс використовував прямий канал для попередження Москви про наслідки можливої ескалації. Нинішня ситуація інша, і автоматично проводити паралелі між двома місіями не можна. Проте сам рівень представництва показує, що Вашингтон вважає прямі контакти розвідок корисними навіть за різкого погіршення політичних відносин.
Перед поїздкою Реткліффа США також просили українську сторону тимчасово утриматися від ударів по окремих районах Росії під час перебування там високопоставленого американського чиновника. Reuters пов’язував прохання з безпекою польоту, а не з політичним обмеженням української кампанії.
Ця деталь важлива на тлі слів Зеленського про попередню розмову з американцями. Вона демонструє практичну координацію навколо візиту, однак сама по собі не доводить, що Київ знав увесь порядок денний або мав право впливати на теми, які Реткліфф обговорював із російськими посадовцями.
При цьому Україна не переходить у режим очікування дипломатичних результатів. У тому самому зверненні 28 серпня Зеленський заявив про необхідність збільшувати далекобійні удари по Росії та прискорювати виробництво засобів протидії новим реактивним «Шахедам».
Він сказав, що Україна прагне довести застосування далекобійних безпілотників до тисячі на добу, тоді як нинішній середній показник, за його словами, перевищує 300. Це заявлена політична мета Києва, а не незалежно підтверджена статистика фактичних ударів.
Такий контекст показує характер нинішньої фази війни: дипломатичні канали активізуються одночасно з нарощуванням військового тиску. Київ не бачить суперечності між участю в переговорах і ударами по російській інфраструктурі, якщо Москва продовжує повітряні атаки та не погоджується на прийнятні умови завершення війни.
Росія, зі свого боку, також не продемонструвала публічного переходу до деескалації. Мирні контакти за посередництва США протягом 2026 року вже кілька разів завершувалися без остаточної угоди, а переговорні позиції сторін щодо територій залишаються суттєво розділеними.
Тому серія московських зустрічей може виконувати відразу кілька функцій. Одна — управління ризиком між США і Росією. Друга — передача попереджень щодо НАТО. Третя — обговорення Ірану та інших міжнародних питань. Четверта — можливе створення умов для повернення до переговорів про Україну.
Але публічних доказів того, що всі згадані Зеленським зустрічі були присвячені саме війні в Україні, немає. Так само невідомо, чи в кожній із них брав участь Реткліфф. Слова президента про «ряд зустрічей» ширші за вже підтверджений контакт директора ЦРУ з російською розвідкою.
Це одна з причин, чому значення заяви Зеленського не слід перебільшувати. Вона підтверджує існування інформаційного обміну між Києвом і Вашингтоном, але не розкриває секретної дипломатії настільки, щоб можна було робити висновок про новий формат переговорів або неминучу домовленість.
Водночас для України сам факт такого інформування має політичну вагу. Після років війни Київ постійно наголошував, що рішення про його територію та безпеку не повинні ухвалюватися без української участі. Координація до і після московських зустрічей дозволяє Зеленському показати, що цей принцип принаймні частково зберігається.
Для США це також спосіб вести переговори одразу на кількох рівнях. Президент може публічно знижувати градус риторики, розвідка — передавати жорсткіші сигнали в закритому режимі, а дипломатичні та українські представники — готувати технічні контакти щодо можливого врегулювання.
Така багатоканальна система не гарантує результату. Навпаки, вона часто з’являється саме тоді, коли офіційні переговори зайшли в глухий кут і сторони намагаються з’ясувати реальні межі поступок, не беручи на себе публічних зобов’язань.
Найважливішим маркером наступних тижнів стане не сам факт нових зустрічей, а те, чи перейдуть вони у формальний переговорний процес. Якщо прогноз Буданова про технічні контакти справдиться, стане зрозуміліше, чи московський канал був лише інструментом стратегічного стримування, чи також підготовкою до нового дипломатичного етапу.
Поки що картина значно стриманіша. Реткліфф був у Москві, контактував із російською розвідкою, тема НАТО справді порушувалася, Польща була поінформована, а Україна отримала американський звіт і позитивно оцінила тон переговорів. Усе інше — від можливої великої угоди до зміни російської позиції — залишається непідтвердженим.
Заява Зеленського тому важлива передусім тим, що відкриває частину механізму, який зазвичай залишається невидимим. Поки на фронті й у повітрі триває війна, між Вашингтоном, Москвою, Києвом і Варшавою паралельно працюють канали, покликані з’ясувати межі ескалації та можливості переговорів.
Чи перетвориться ця дипломатія спецслужб на політичний процес, залежатиме не від кількості закритих зустрічей, а від того, чи готова Москва змінити вимоги, які Київ вважає неприйнятними. Поки такої зміни не видно, американський канал із Росією залишається радше засобом управління небезпекою, ніж доказом наближення миру.
