За останні кілька місяців Україна жила сподіваннями на новий формат співпраці зі Сполученими Штатами, здатний переламати перебіг затяжної війни та надати довгоочікувані гарантії безпеки. Володимир Зеленський прагнув перетворити свій візит до Білого дому на знаковий момент, коли він, як головнокомандувач країни, що вже чотири роки стримує російську агресію, нарешті доможеться від Вашингтона чіткої й вагомої підтримки у формі військової допомоги та спільного бачення дипломатичного врегулювання. Усе ж завершилося зворотною картиною: розмова у Oval Office спричинила різкий вибух емоцій, зрив підписання договору про мінеральні ресурси й публічне протистояння з Дональдом Трампом, яке мало вигляд нищівного провалу для України.
Цей «дипломатичний дебют» Зеленського у Білому домі немов утворив нову точку відліку у стосунках між США та Україною. Напередодні візиту чимало експертів з обох боків Атлантики сходилися на думці: розширення формату безпекової допомоги та запуск великого інвестиційного проєкту в українські мінеральні ресурси можуть стати історичною нагодою зміцнити обороноздатність України і дати Вашингтону частку у майбутніх надходженнях від розробки енергетичних родовищ. Сам Володимир Зеленський при цьому не приховував, що прагне включити США у можливі переговори з Росією про припинення вогню, іще й розраховував на створення спеціальної системи гарантій безпеки, аби будь-які домовленості не перетворилися на черговий «паперовий мир».
Українська 148-а окрема артилерійська Житомирська бригада десантно-штурмових військ в Україні цього місяця. Тайлер Хікс
Однак від самої першої хвилини зустрічі стало зрозуміло: Дональд Трамп та віцепрезидент JD Vance не збиралися пропонувати Україні беззастережну підтримку. Ба більше, риторика господарів Білого дому була такою жорсткою, що мало хто очікував подібної прямолінійності від союзника, який традиційно брав участь у стримуванні російської агресії на континенті. Трамп заявив, що «Зеленський не в тій позиції», щоб диктувати умови щодо мирної угоди, натякаючи, що з огляду на відчайдушну боротьбу української армії на сході країни, саме США можуть виступати ключовим «гарантом» хоч якогось припинення бойових дій.
Утім, президент Зеленський зустрів це зі своєю звичною рішучістю. Він наголошував: Україна не припинить боротьбу доти, доки не переконається, що Росія дотримається будь-яких домовленостей. «Ми не граємо у карти, ми ведемо війну за своє життя», — такі слова прозвучали під час гострої перепалки, коли Трамп докоряв українському лідерові у надмірній «зневазі» до можливостей Вашингтона. На це Зеленський відповідав, що з моменту вторгнення Росії у 2014-му році Україна вже неодноразово чула запевнення віч-на-віч і з боку Заходу, і з боку Кремля, але стале перемир’я досі не настало.
Додаткового градуса ситуації додала жорстка критика від віцепрезидента JD Vance, котрий назвав поведінку Зеленського «неповагою» до Oval Office, особливо після того, як український керівник почав обстоювати потребу в реальних гарантіях безпеки, а не в словесних обіцянках. За словами Vance, саме дипломатія має пріоритет над спробами «викрутити руки» Сполученим Штатам, аби вони й надалі надавали підтримку Києву в повному обсязі. Зеленський, зі свого боку, наголосив, що без підтримки США Україна ризикує опинитися у ситуації, коли переговори з Москвою стануть чистою формальністю й обернуться черговими втратами територій.
Кульмінацією цієї конфронтації стало раптове припинення запланованої пресконференції та скасування підписання широко анонсованого договору, в межах якого передбачалося утворення спеціального фонду під управлінням США для отримання прибутків від майбутнього видобутку природних копалин в Україні. Цей договір із мінеральних ресурсів мав для української сторони надзвичайно важливу символічну й економічну цінність. По-перше, він би підтвердив глибину партнерства між Києвом та Вашингтоном. По-друге, став би джерелом значних інвестицій у розбудову інфраструктури, необхідної для розвитку енергетичних ресурсів. А головне — створив би своєрідний «фінансовий міст», що міг би закріпити американо-українські відносини на роки вперед.
Одначе Дональд Трамп розкритикував укладення угоди без попереднього узгодження параметрів можливої мирної домовленості: мовляв, Україна хоче водночас і прибутків, і максимальної підтримки США у війні з Росією, при цьому не демонструючи «належної вдячності». Найрізкіші репліки прозвучали саме в дусі «Ви надто мало дякуєте нам за всі гроші й зброю». Зовні це нагадувало сцену жорсткого «читання нотацій» від американського президента українському лідерові, який ще кілька місяців тому вважався одним із найвпливовіших символів світової боротьби з російською агресією.
Біля Інгулецького уранового рудника в Зорі, Україна, у п'ятницю. Брендан Хоффман
Для Києва цей конфлікт стає критичним викликом у кількох площинах. По-перше, військова допомога США — це один із наріжних каменів оборони України проти Росії. Хоча останнім часом український ВПК наростив власні спроможності, ключові системи протиповітряної оборони, зокрема Patriot, і чимало типів боєприпасів усе ще надходять здебільшого з американських арсеналів. По-друге, залишається відкритим питання: чи буде Трамп і надалі схвалювати додаткові пакети фінансування, якщо його адміністрація вважає Київ «неслухняним» партнером? По-третє, Україна розраховувала, що саме США допоможуть вибудувати систему гарантій безпеки. Тепер Зеленському доведеться або шукати компроміси з Трампом, або активніше залучати європейських союзників, які можуть бути не настільки впливовими й готовими вкладати величезні кошти на підтримку України.
Паралельно з тим, внутрішня політика США впливає на міжнародні процеси: серед американських політиків не бракує тих, хто відкрито сумнівається в доцільності подальшої підтримки Києва, якщо це може «затягнути» Вашингтон у тривале й ризиковане протистояння з Росією. Трамп неодноразово повторював, що хотів би припинити війну «швидко й без зайвих втрат», натякаючи на можливий компроміс із Кремлем. Для України ж подібні заяви звучать тривожно: Київ упевнений, що подібний компроміс без чітких гарантій і без повернення окупованих територій стане лише заморожуванням конфлікту, а Москва за першої нагоди знову посилить агресію.
Гіркий присмак скандалу посилюється і тим фактом, що перед візитом до Білого дому Зеленський зустрічався з керівниками європейських країн і отримав там низку обіцянок стосовно розширення допомоги й післявоєнної відбудови. Україна розраховувала на синхронізацію зусиль між Брюсселем та Вашингтоном. Натомість «залізобетонна підтримка» з боку США тепер видається не такою надійною, як ще вчора. Європейські лідери навряд чи зможуть компенсувати втрату американського впливу, адже саме Сполучені Штати завжди відігравали роль глобального гравця, здатного стримати Кремль.
І все ж, попри різкість заяв і зрив підписання договору про мінеральні ресурси, поки що зарано говорити про повний розрив стосунків між Вашингтоном і Києвом. У минулому виникали кризові моменти, коли Україна та США публічно обмінювалися гострими випадами, але згодом знаходили спільні точки дотику, адже стратегічний інтерес щодо стримування Росії лишається важливим. Важко спрогнозувати, чи вирішаться сторони відновити діалог. На думку деяких експертів, Трамп може маневрувати, демонструючи жорсткість, щоб потім «продати» своє фінальне рішення як неймовірний акт миротворчості.
Президент України Володимир Зеленський, президент Трамп і віце-президент Джей Ді Венс у Білому домі в п'ятницю. Даг Міллс
Натомість Зеленському доведеться зважати на внутрішній український контекст: в українському суспільстві різко відкидають будь-які натяки на «капітуляцію» чи втрату незалежності. Політична позиція Києва очевидна — тільки реальні гарантії безпеки, тільки реальні домовленості, де Росія поважає суверенітет України, а не пропонує чергову замасковану пастку. Хоча часу немає, адже фронт триває, і кожен тиждень війни коштує Україні величезних жертв, економічних збитків і мільйонів біженців.
З огляду на все це, «провал» Зеленського в Oval Office може стати або тимчасовим непорозумінням, яке ще можна владнати, або сигналом до того, що зовнішня підтримка України вже не є такою одностайною й непохитною. Нестримані слова, які пролунали з обох сторін під час зустрічі, болісно зачепили громадську думку: українці не розуміють, чому президент країни, яка потерпає від російського терору, має «вибачатися» за боротьбу проти агресора, тоді як американські лідери скаржаться на «невдячність». У свою чергу, у США лунають голоси тих, хто не бажає вплутуватися в конфлікт далі, якщо керівництво України не готове йти назустріч у питаннях припинення вогню.
Яким буде подальший сценарій? На цьому етапі важко спрогнозувати, чи поновлять підписання угоди про мінеральні ресурси, яка могла б подарувати Києву новий інвестиційний поштовх. Якщо конфронтація триватиме, Україна може втратити шанс швидко залучити американські капітали й забезпечити собі більш вагому підтримку у форматі мирних переговорів. Зовнішня політика перетворюється на доволі непевне поле, де кожен крок або збільшує шанси на мир, або наближає подальшу ескалацію.
Насамкінець важливо підкреслити: попри гучність заяв і розмаїття звинувачень, російська агресія триває, й Україна лишається перед найбільшим викликом своєї новітньої історії. Проти країни воює ядерна держава, яка безжально атакує міста, обстрілює енергетичну інфраструктуру й тримає десятки тисяч полонених у нелюдських умовах. Тут немає місця для політичних ігор або демонстративної зневаги — на кону життя українців, їхнє майбутнє й цінності всього демократичного світу.
Президент Трамп і президент України Володимир Зеленський мали підписати сьогодні тут, у Східній кімнаті Білого дому. Даг Міллс
Для Зеленського невдала зустріч у Білому домі — це болісний урок, який, однак, може стати поштовхом до переформатування політичного курсу й пошуку ширших міжнародних альянсів. Якщо дипломатія зі США нині під знаком питання, то Україна мусить спиратися на всі наявні контакти в ЄС та інших регіонах світу, адже лише спільними зусиллями можна поставити Кремль перед незаперечним фактом: війна не має виправдання і не принесе Росії бажаного результату.
Час покаже, чи остаточно «скиснуть» стосунки між Трампом і Зеленським після цього інциденту, чи все ж здоровий глузд візьме гору. Проте вже зараз очевидно, що сподівана «дипломатична перемога» перетворилася на гостру сутичку, яка розкрила фундаментальну проблему: між риторикою та діями світових лідерів лежить величезна прірва непорозумінь і взаємних образ. І саме вона нині визначатиме долю України у найближчі місяці, поки триває кровопролитна боротьба за свободу та незалежність.
