Новина про домовленість між Ізраїлем і ХАМАС принесла в сектор Гази рідкісний спалах радості. Люди вийшли на вулиці, обіймалися, співали молитви, але вже наступного ранку їхні табори, зруйновані будинки та черги за водою нагадали, що реальність залишається нестерпною. Війна зруйнувала все — і навіть мир тепер здається крихким, як пил над уламками.
У центрі Дейр-ель-Балаха 36-річний Ауні Самі Абу Хасера прокинувся в наметі, який став його домом після того, як ізраїльська армія знищила його житло та рибний бізнес у Газі. «Ми раді, але нічого не розуміємо», — каже він. «Ще не бачу припинення вогню. Все навколо так само: голод, холод і тиша після вибухів».
Для багатьох мешканців Гази навіть новини про мир викликають не лише радість, а й недовіру. Роки руйнувань, втрат і обманів залишили відчуття, що будь-яке перемир’я — тимчасове. «Ми прокидаємося з думкою, що стрілянина може початися знову», — додає Абу Хасера. Він планує залишити сектор, щойно відкриють кордони. «Життя в наметі — це не життя. Хочу забрати родину звідси, хоч куди».
Подібні настрої панують і серед медиків. Доктор Ахмед аль-Фарра, керівник педіатричного відділення лікарні Насера у Хан-Юнісі, каже, що зранку не привезли нових поранених, але лікарня переповнена. «Наші діти виснажені, запаси медикаментів вичерпані. Ми сподіваємося, що це справжній мир, але досвід каже — він нетривалий».
Після попередніх перемир’їв у Газі бойові дії відновлювались уже за кілька тижнів. Тому лікарі та волонтери ставляться до нинішньої угоди з обережністю. «Ми бачили багато домовленостей, які не витримували навіть першого тижня», — каже аль-Фарра. «Якщо цього разу все зупиниться, це врятує тисячі життів».
25-річний Мохаммед Фарес, який втік до Дейр-ель-Балаха на початку війни, говорить про дві протилежні емоції — радість і страх. «Я мрію повернутися до Гази, але боюся, що війна знову спалахне. Ми живемо між двома світами — надією і тривогою». Його слова відображають колективний стан мільйонів палестинців, які втратили все, крім прагнення вижити.
Для більшості жителів сектора навіть кінець бойових дій не означає повернення до нормального життя. Інфраструктура зруйнована, школи перетворені на притулки, а комунальні мережі — на уламки. «Навіть якщо стрілянина припиниться, зробити Газу придатною для життя — завдання на десятиліття», — говорить Фарес.
36-річний Мохаммед аль-Атраш зізнається, що відчуває вдячність усім країнам, які допомогли зупинити війну. Він двічі дивом залишився живим після обстрілів. Його діти вже два роки не ходять до школи. «Якщо це справді кінець, це полегшить наш біль, — каже він. — Боже, дай, щоб війна не повернулась».
Водночас у багатьох залишається відчуття, що домовленість — лише перший крок. Угода передбачає обмін заручників і поступове виведення ізраїльських військ, але поки не вирішено, хто контролюватиме Газу після завершення війни. ХАМАС публічно відмовився від роззброєння, а Ізраїль не готовий визнати політичну автономію руху.
Для мешканців анклаву такі нюанси не мають значення. Їм важливе одне — припинення смерті. У таборах, де діти грають серед руїн, люди вперше за довгий час говорять не про страх, а про можливість почати нове життя. «Ми втомилися ховатися. Навіть тиша здається дивом», — каже Ауні Абу Хасера, розглядаючи сіро-блакитне небо над наметами.
Але гуманітарна криза нікуди не зникла. Продукти, вода та ліки залишаються дефіцитом. Тисячі людей стоять у чергах, очікуючи на допомогу. Лікарі попереджають, що навіть мир не зніме наслідки блокади — десятки лікарень зруйновано, енергопостачання нестабільне, а епідемії загрожують кожному району.
У селищах і таборах перемир’я сприймають як шанс на виживання, а не як політичний успіх. Люди не говорять про Трампа, Нетаньягу чи дипломатію. Вони моляться лише про воду, їжу й спокій для дітей. «Мир для нас — це не політика, а можливість спати без вибухів», — каже мати трьох дітей, яка втратила чоловіка під час бомбардування.
Попри глибокі рани, у Газі відчувається нова емоція — обережна надія. Вона крихка, але справжня. Люди знову починають мріяти: відновити дім, відкрити школу, повернутися до роботи. Вони знають, що попереду роки відбудови, однак кожен день без війни — уже перемога.
Мир у Газі залишається випробуванням для всіх сторін — Ізраїлю, ХАМАС і міжнародних посередників. Якщо цього разу угода витримає, вона може стати початком нового розділу близькосхідної історії, написаного не кров’ю, а надією. І мешканці Гази, що стоять серед руїн, — перші, хто готовий повірити в цю можливість.
