Падіння, якого не можна було уникнути
Війна, що прийшла на українську землю, принесла не лише руйнування інфраструктури й болючі людські втрати. Вона завдала серйозного удару по одній із ключових галузей національної економіки — агропромисловому комплексу. Особливо болісним є скорочення технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств.
За даними Інституту аграрної економіки, у 2024 році українські аграрії мають на 22% менше тракторів, на 13,5% менше комбайнів і на 12% менше плугів, ніж було у 2021 році. Така тенденція є не просто цифрами в офіційних звітах — це реальність, яка щоденно впливає на здатність фермерів обробляти поля, збирати врожай і залишатися на плаву в умовах нестабільності.
Трактори та комбайни — серце будь-якого фермерського господарства. Їх нестача означає збільшення витрат часу й ресурсів, зниження продуктивності та, зрештою, втрату конкурентоздатності на світовому ринку. У той час як багато країн світу нарощують аграрне виробництво, українські фермери змушені боротися за виживання з мінімальними технічними ресурсами.
Розділ 2: Агромашинобудування в занепаді
Ще одним тривожним дзвінком для агросектору є стрімке згортання вітчизняного машинобудування. За останні 10–15 років виробництво сільськогосподарської техніки в Україні скоротилось у рази. Тракторів стали виробляти у 18 разів менше, плугів — у 11,1 разу, культиваторів — у 7,8 разу, сівалок — у 5,7 разу, а косарок — у 17 разів.
Ці цифри не лише про спад промисловості — це про втрату робочих місць, знань, технологій і, головне, незалежності. Коли країна перестає виробляти власну техніку, вона стає залежною від зовнішніх постачальників, що в умовах війни чи глобальних криз перетворюється на критичну загрозу.
Колись українська техніка покривала понад половину внутрішнього ринку. У 2012 році її частка становила 52%, а вже у 2023-му — лише 20,5%. Це — стрімкий спад, що показує, наскільки глибокою є криза у вітчизняному аграрному машинобудуванні.
Розділ 3: Залежність від імпорту — порятунок чи пастка?
З одного боку, імпортна техніка дозволяє аграріям хоч частково заповнити прогалини. У 2024 році в Україну було завезено сільськогосподарської техніки на 988,7 мільйона доларів. Серед закупленого обладнання — трактори на 404 мільйони доларів, зернозбиральні комбайни на 159 мільйонів доларів.
Такий обсяг імпорту свідчить про гостру потребу, але й про відсутність альтернативи всередині країни. Закупівлі за кордоном не лише витягують валютні ресурси з України, але й змушують фермерів працювати з технікою, обслуговування якої потребує спеціалізованих сервісів, запасних частин і високої вартості ремонту.
Імпорт не може бути стабільною опорою для агросектору. У випадку чергової ескалації бойових дій або глобальної економічної кризи постачання може припинитись, а українські фермери залишаться без найнеобхіднішого для обробітку землі.
Розділ 4: Надія на державну підтримку
Попри складну ситуацію, уряд намагається втримати аграріїв на плаву. У 2024 році після паузи було відновлено державну програму компенсації вартості української техніки. Завдяки їй фермери придбали майже 300 тракторів і близько 3 тисяч одиниць посівної й ґрунтообробної техніки.
Такі ініціативи демонструють, що навіть у надскладних умовах можливе часткове відновлення внутрішнього виробництва та підтримка фермерських господарств. Однак цих кроків недостатньо для масштабного відродження аграрного машинобудування.
Паралельно функціонує державна програма «Доступні кредити 5–7–9%». У 2024 році в її межах було видано майже 25 тисяч пільгових кредитів на загальну суму понад 93 мільярди гривень. Особлива увага приділяється підтримці бізнесу в зонах ризику та розвитку виробництва з високою доданою вартістю.
Розділ 5: Чи можливе технічне відродження аграрної України?
Деякі позитивні сигнали з’являються. Так, у Львівській області розпочалося виробництво перших зерновозів повністю української комплектації. Це важливий крок у напрямку повернення до повного циклу національного виробництва, що охоплює як техніку, так і засоби логістики для аграрного сектору.
Проте справжнє відродження потребує системної державної політики, інвестицій, захисту вітчизняного виробника та стабільного внутрішнього ринку. Потрібна також широка кооперація між наукою, бізнесом і державою для створення сучасної, конкурентоспроможної техніки.
