У квітні 2025 року Україна експортувала лише 4,1 млн тонн аграрної продукції, що на 23,4% менше у порівнянні з березнем. Така динаміка спаду стала предметом обговорення серед експертів галузі. З одного боку, це частково природний процес, пов'язаний із завершенням основного сезону експорту зернових. З іншого — це чергове підтвердження глибокої вразливості українського аграрного експорту до зовнішніх і внутрішніх викликів.
Зменшення обсягів постачання зернових культур, які традиційно є основою агроекспорту, викликає особливе занепокоєння. За даними Українського клубу аграрного бізнесу, у квітні частка кукурудзи у структурі зернового експорту становила 65%, пшениці — 32%, ячменю — лише 2%. При цьому загальне падіння обсягів становило 33% у порівнянні з попереднім місяцем.
Хоча частина експертів стверджує, що це сезонна норма — мовляв, основний обсяг експортованої продукції вже покинув межі країни, — все ж така тенденція на фоні тривалого конфлікту, блокад логістичних маршрутів та нестабільності на глобальних ринках може мати значно глибші наслідки.
Аграрний експорт України залишається одним із ключових джерел валютних надходжень. Тому навіть сезонне зменшення потребує уважного аналізу, щоб уникнути структурної кризи у майбутньому. Питання ефективної логістики, збереження якості продукції, а також доступу до нових ринків набуває все більшої ваги.
На фоні загального зниження показників лише одна категорія демонструє позитивну динаміку — рослинні олії. У квітні Україна експортувала понад 525 тис. тонн цієї продукції, що на 6% більше, ніж у березні. Соняшникова олія традиційно домінує в цій категорії, складаючи 91% обсягу, решта — соєва.
Зростання експорту рослинних олій — наслідок унікального цього року розподілу виробництва. Через перебої з постачанням сировини та нестабільну ситуацію на елеваторах виробництво соняшникової олії було «розтягнуте» в часі. Це дало змогу уникнути звичного сезонного спаду та навіть зафіксувати приріст.
Цей тренд свідчить про гнучкість української аграрної промисловості в умовах турбулентності. Олійний сектор залишається конкурентоспроможним навіть у кризових умовах, зберігаючи високий попит на міжнародних ринках. Водночас це також закликає до глибшого переосмислення стратегії аграрного виробництва: чи не варто переорієнтувати частину ресурсів саме в ті галузі, які демонструють стійкість?
Ключовим питанням залишається логістика. Стабільність експорту олії можлива завдяки відносно стабільному функціонуванню маршрутів постачання, зокрема залізничного та річкового транспорту. Але навіть незначне ускладнення цих шляхів може миттєво вплинути на динаміку експорту.
Експорт олійних культур також зазнав зменшення — у квітні він становив 421,2 тис. тонн, що на 3% менше, ніж у березні. Домінуючу позицію тут займає соя (78%), далі йдуть ріпак (20%) та льон (1%). Незважаючи на відносно невелике падіння, ситуація з олійними культурами залишається нестабільною.
Проблема полягає не лише у зменшенні обсягів, а й у складності зберігання та транспортування цих культур. Для українських аграріїв зберігання та перевалка сої — процес, який потребує спеціалізованих потужностей, а через пошкоджену інфраструктуру доступ до них часто обмежений.
Ще гірша ситуація з макухами, тобто залишками після віджиму олії. У квітні їх експорт знизився на 14% і становив 423 тис. тонн. Основну частину склала соняшникова макуха (73%), решта — соєва. Цей вид продукції традиційно користується попитом як у країнах Європи, так і в Азії, але ускладнення логістики, зміни регуляторного середовища та зростання конкуренції з боку інших країн негативно впливають на темпи поставок.
У категорії "інші види агропромислової продукції" зафіксовано падіння на 2%, до 357 тис. тонн. Це широкий спектр продукції — від меду до кормів, який також зазнає впливу змін у глобальному попиті та геополітичних обмежень.
Незважаючи на скорочення фізичних обсягів, експортна ціна української агропродукції у квітні 2025 року зросла. Якщо торік середня ціна за тонну становила 315 доларів, то цьогоріч — вже 443 долари. Це зростання частково компенсує втрати від зменшення обсягів, але також відкриває дискусію про довгострокову стратегію аграрного експорту.
Зростання цін — наслідок як загального підвищення вартості продовольства у світі, так і унікальної якості української продукції. Проте ця перевага може бути тимчасовою, якщо не буде інвестовано в розвиток технологій, логістики та маркетингу.
Високі ціни дають змогу аграріям частково компенсувати ризики, але в умовах війни вони змушені працювати з мінімальними запасами, у постійному очікуванні змін на ринку. Такий стан невизначеності потребує підтримки з боку держави: і в фінансовому, і в стратегічному аспектах.
Поточна ситуація з агроекспортом є дзеркалом глибших процесів в аграрній економіці України. З одного боку — ми бачимо гнучкість і здатність адаптуватися до викликів. З іншого — залежність від зовнішніх факторів, які потребують постійного моніторингу та проактивного управління.
Серед стратегічних напрямків для стабілізації і зростання експорту — розширення переробки всередині країни, диверсифікація ринків збуту, модернізація логістики та аграрної інфраструктури. Особливо важливо інвестувати в цифровізацію сектору та підтримку дрібних і середніх фермерів, які складають значну частину виробників.
Не менш важливим є зміцнення міжнародних партнерств, зокрема в рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Відкриття нових торговельних можливостей, зменшення митних бар’єрів та впровадження сертифікацій, які визнаються в усьому світі, можуть стати справжнім поштовхом для галузі.
Українська аграрна галузь — це не лише економіка, це питання національної безпеки. І попри всі труднощі, вона має потенціал не просто зберегти свої позиції, а стати лідером на глобальному продовольчому ринку.
