Коли Володимир Зеленський позбавив повноважень одеського мера Геннадія Труханова, багато хто очікував на хвилю схвалення. Для значної частини мешканців Одеси він був символом старої політики, корупції та напівтіньових звʼязків. Проте замість ейфорії місто отримало напруженість і тривожні запитання.
Формально рішення було обґрунтоване підозрами, що Труханов має російське громадянство. На тлі війни така підстава виглядає максимально чутливою. Але сумнівна якість доказів, що їх оприлюднили силовики, викликала хвилю недовіри. Навіть давні опоненти ексмера заговорили про політичний підтекст.
Зеленський використав надзвичайні президентські повноваження воєнного часу: громадянство Труханова було скасоване, після чого його автоматично усунули з посади. В Одесі паралельно призначили військову адміністрацію й залишили виконувача обовʼязків мера з Одеської міської ради, повʼязаного з партією влади.
Офіційно це подається як крок, спрямований на посилення оборони міста. Однак для критиків ситуація стала ілюстрацією ширшого тренду, де воєнний стан відкриває двері до політичного контролю над місцевим самоврядуванням. Особливо там, де раніше перемагали не кандидати від «Слуги народу», а локальні еліти.
Уже кілька років експерти говорять про централізацію влади в Офісі президента. Парламент відсунено на другий план, медіапростір частково уніфікований, а антикорупційні інституції регулярно відчувають тиск. На цьому фоні усунення Труханова виглядає не лише локальним рішенням, а ланкою ширшої стратегії.
Особливу тривогу викликає практика призначення військових адміністрацій у містах, що формально лишаються далеко від лінії фронту. Одеса є прифронтовим регіоном через ракетні й дронові атаки, однак це не пояснює, чому у Харкові, який ближче до бойових дій, такої моделі немає. Критики бачать у цьому вибірковість.
Сергій Лисак, тодішній губернатор Дніпропетровської області, у Кельні, Німеччина, минулого року. Зараз він військовий адміністратор Одеси — Ін Тан/NurPhoto, через Getty Images
Аналітики також звертають увагу, що значна частина військових адміністраторів має прямі звʼязки з партією президента або з СБУ. Це робить військову адміністрацію не лише безпековим інструментом, а й важелем політичного контролю. Саме так багато хто сприйняв прихід Сергія Лисака до Одеси.
Новий військовий адміністратор, колишній офіцер СБУ, демонстративно працює з кабінету Труханова. Офіс із довгим столом, озброєна охорона, порожні стіни — візуальний сигнал, що реальний центр ухвалення рішень перемістився. Формально він говорить про співпрацю з міською владою, але баланс сил уже інший.
Ситуацію ускладнює те, що навіть частина людей, повʼязаних із партією Зеленського, не готові повністю підтримати рішення. Вони визнають токсичність фігури Труханова, але наполягають: зміна мера мала відбутися через вибори або прозорий суд, а не через кулуарне використання спецслужб.
Репутація Геннадія Труханова справді далека від бездоганної. Йому роками закидали корупція в Одесі, сумнівні схеми із землею та майном, старі звʼязки з проросійськими силами. Журналістські розслідування згадували його імʼя у контексті кримінальних структур. Водночас реальних вироків у цих історіях досі немає.
Незважаючи на скандали, він тричі вигравав вибори мера. Це свідчить як про силу адмінресурсу, так і про специфіку одеського електорату, який часто обирає знайомих «сильних господарників» замість нових облич. У 2020 році Труханов знову переміг, тоді як партія президента отримала лише четвертий результат.
Після початку повномасштабної війни мер Одеси намагався змінити імідж. Він робив акцент на обороні міста, уникав гострої критики Зеленського, але при цьому опирався частині рішень Києва, зокрема щодо демонтажу імперських памʼятників. Ці конфлікти показали глибокі відмінності у баченні гуманітарної політики.
Скасування громадянства стало, по суті, політичним нокаутом. Труханов не приховує, що сприймає це як усунення конкурента, а не як юридичну процедуру. Він порівнює ситуацію зі спортом: якщо суперника не можуть перемогти в рингу, йому просто забирають ліцензію. Для його прихильників це звучить переконливо.
Додаткової драми додають нові кримінальні провадження. Уже після втрати громадянства Труханову оголосили підозру в службовій недбалості через смертельні повені та відправили під домашній арешт. Питання — чи є це послідовним правосуддям, чи елементом комплексного політичного тиску — лишається відкритим.
Поховання українського солдата на кладовищі на околиці Одеси, у неділю — Маурісіо Ліма
Найбільший удар по версії влади завдав журналіст-розслідувач Христо Грозєв. Він публічно заявив, що «паспортні» докази російського громадянства Труханова сфальсифіковані: невдале фото, помилки в документах, збіг номера з іншим паспортом. Це підірвало довіру до СБУ та версії про «чисто правовий» характер рішення.
При цьому Грозєв не знімає всіх підозр: за його даними, Труханов таки мав російський паспорт у минулому. Але ключовим стає інше: якщо держава користується підробленим доказом там, де можна було спиратися на реальні дані, це створює небезпечний прецедент зловживання силовими інструментами.
Для одеситів, які роками жили поруч із мером із суперечливою репутацією, поєднання старих підозр і нових фейків виглядає парадоксально. Люди звикли вважати його корумпованим, але одночасно не готові приймати очевидні маніпуляції. Корупція в Одесі для них — проблема, але й підміна права політикою теж.
Історія із Зеленським і Трухановим не обмежується тільки Одесою. Раніше в політичному полі вже були інциденти із тиском на опонентів, зокрема на Петра Порошенка, чиї рахунки блокували без чітко сформульованих обвинувачень. Усе це посилює відчуття подвійних стандартів у внутрішній політиці.
Запровадження військових адміністрацій у мирних містах створює окремий кластер ризиків. У Чернігові в.о. мера заявляв, що місто фактично стало заручником адміністратора. У Києві мер Кличко також неодноразово звинувачував військове командування в надмірному втручанні в цивільні справи, далекі від оборони.
Політологи попереджають: у час, коли президентські повноваження розширені воєнним станом, спокуса використати їх для посилення політичного контролю над опозиційними містами тільки зростає. Скасування прямих виборів на невизначений час додатково розмиває механізми підзвітності влади перед виборцями.
Громадянське суспільство й незалежні медіа намагаються протидіяти цьому тренду. Вони не заперечують потреби в безпеці, але наполягають: демократія в Україні не може бути побічною жертвою війни. Саме прозорість процедур і повага до місцевих громад були ключовими аргументами України перед західними партнерами.
Для міжнародних донорів ситуація в Одесі стане ще одним сигналом. Захід уважно стежить, чи не трансформується воєнний стан у зручний інструмент для перерозподілу впливу в великих містах. Опозиційні міста, такі як Одеса, розглядаються як індикатор того, наскільки Київ готовий терпимо ставитися до політичного плюралізму.
Паралельно набирає ваги питання післявоєнні вибори. Навіть якщо їх дата ще невідома, боротьба за контроль над ключовими урбаністичними центрами йде вже зараз. Отримати лояльні адміністрації в стратегічних містах означає мати фору на майбутньому електоральному полі — і це розуміють усі гравці.
Пам'ятник російському поету Олександру Пушкіну був накритий фанерою та картою Одеси після того, як президент Володимир Зеленський звільнив пана Труханова з посади — Маурісіо Ліма
Для Зеленського нинішній кейс несе подвійний ризик. З одного боку, він демонструє рішучість позбавлятися токсичних фігур і може зміцнювати позиції серед частини електорату. З іншого — підживлює наратив про концентрацію влади й готовність жертвувати правовими стандартами заради політичного контролю.
Для Одеси вибір також непростий. Місто втомилося від старих корупційних практик, але водночас не хоче опинитися в ситуації, коли будь-якого «незручного» мера можна прибрати маніпуляцією з документами. Місцеве самоврядування залишається для одеситів важливим елементом ідентичності та свободи.
Щоб зняти напругу, влада мала б зробити кілька принципових кроків. Насамперед — забезпечити максимально публічний розгляд усіх справ проти Труханова у відкритих судах, а не лише в заявах силовиків. Також важливо чітко окреслити повноваження військової адміністрації й межі її втручання в цивільні процеси.
Довгостроково Україна мусить знайти баланс між безпекою та політичною конкуренцією. Воєнний стан не може стати індульгенцією для будь-яких рішень, що послаблюють місцеве самоврядування. Інакше ризикуємо отримати формально демократичні інститути, але фактично керовані з одного центру без стримувань і противаг.
Кейс Одеси вже сьогодні виглядає як прецедент, на який посилатимуться у майбутніх конфліктах за владу в інших містах. Чи стане він прикладом прозорого очищення, чи буде сприйнятий як грубий політичний рейд — залежить від того, як діятимуть і центральна влада, і місцеві еліти, і громадськість.
Зрештою, війна за незалежність ведеться не лише на фронті, а й у тому, якою буде внутрішня архітектура влади. Якщо Україна хоче залишатися переконливою для світу як держава, що поєднує спротив агресору та демократію, подібні історії мають завершуватися не кулуарними домовленостями, а правовими й легітимними рішеннями.
