Одна з найдовших загадок у справі Jeffrey Epstein стосувалася не лише його злочинів, а й грошей. Як людина без диплома, з короткою кар’єрою в школі та сумнівною біографією зібрала статки, які на момент смерті оцінювалися приблизно у 560 мільйонів доларів?
Нове розслідування про походження багатства Епштейна, на яке тепер спираються багато підсумкових матеріалів, пропонує незручну відповідь: його фінансова імперія зростала не як історія прозорого інвестора, а як ланцюг брехні, вдалих знайомств, шахрайських схем і краденої довіри.
Це принципово змінює оптику. Питання вже не в тому, яким саме “чарівним” способом він заробив перший великий капітал, а в тому, чому стільки впливових людей роками приймали образ фінансового чарівника, навіть коли довкола нього накопичувалися тривожні сигнали.
За попереднім аналізом редакції Дейком, головний висновок тут простий: статки Епштейна народилися не з однієї геніальної інвестиції, а з уміння конвертувати соціальний доступ у гроші. Його першою валютою були не активи, а чужа довіра, чужі імена і чужі двері.
Старт цієї історії виглядає майже випадковим. Після роботи в Dalton School у Нью-Йорку він через батьків учнів потрапив до кола Ace Greenberg і Bear Stearns. Саме цей вхід на Волл-стріт дав йому те, чого він іще не мав, — статус, який можна було демонструвати заможним клієнтам.
Але вже на цьому етапі міф про “природний талант” тріщить. За даними пізніших реконструкцій, у Bear Stearns Епштейна ловили на брехні в резюме, проблемах з витратами, сумнівних особистих позиках і наданні дівчині привілейованого доступу до гарячих інвестиційних угод.
Ключове тут навіть не саме порушення, а реакція системи. Замість негайного викидання з індустрії він отримував другі шанси. Тобто Bear Stearns спрацював для нього не просто як роботодавець, а як фабрика легітимності, яку він потім носив із собою ще десятиліттями.
Після виходу з банку він не втратив цього ресурсу. Навпаки, зв’язки з топменеджерами і сам бренд Волл-стріт лишилися для нього потужною вивіскою. Це важливий момент: у випадку Jeffrey Epstein репутаційний капітал часто працював ефективніше за реальний перевірений track record.
Розслідування походження його грошей описує і значно темніший пласт. За переказом авторів, Епштейн робив перші серйозні кроки до власного капіталу через фінансові шахрайства: зокрема, інвестор Michael Stroll звинувачував його у зникненні більшої частини інвестиції у 450 тисяч доларів у нереалізовану нафтову угоду.
Окремо фігурують і схеми, схожі на маніпуляції з акціями, а також історії, де зовнішні інвестори віддавали йому кошти, після чого залишалися ні з чим. Саме тому формула “він просто добре заробляв на консультаціях” сьогодні виглядає дедалі менш переконливою.
Втім, у його біографії був і епізод, який виглядав як майже легальний тріумф. Йдеться про історію з Drysdale Securities, коли, за даними розслідування, він допомагав іспанським родинам, пов’язаним із родиною Ana Obregón, шукати зниклі кошти, що зрештою вивели на відділення канадського банку на Кайманах.
Саме цей кейс важливий не лише через гроші. Він створив для нього образ “мисливця за грошима” — людини, яка нібито вміє знаходити втрачені активи там, де інші безсилі. У світі великих статків така репутація дорожча за рекламу, бо вона працює як рекомендація серед своїх.
Далі механіка повторювалася. Епштейн не обов’язково мав бути реальним архітектором складних фінансових рішень; йому достатньо було виглядати людиною, яку вже визнають дуже багаті. Саме тому таким важливим став його зв’язок із David Rockefeller, який, за висновками розслідувачів, він суттєво перебільшував.
Тут видно класичну схему фінансової еліти: пожертви, близькість до правильних інституцій, приватні зустрічі, гучні прізвища в розмові — і навколо сумнівного гравця виростає ореол перевіреності. Для багатьох людей вищого кола цього виявлялося достатньо, щоб не ставити зайвих питань.
Найвирішальнішим, однак, був Les Wexner. Britannica прямо називає його головним клієнтом Epstein і підкреслює, що саме Wexner дав йому power of attorney, а разом із ним — рідкісну довіру, яка відкрила доступ до ще заможніших і впливовіших людей.
Іронія в тому, що саме ця близькість пізніше стала джерелом нового скандалу. У 2019 році Wexner заявив, що Епштейн привласнив “величезні суми” грошей у нього та його родини, а WOSU повідомляло, що сам Wexner пов’язував із цим і пожертву приблизно 47 мільйонів доларів до свого фонду.
Отже, гроші Епштейна складалися не з одного чистого джерела, а з мозаїки: ранній доступ до Волл-стріт, сумнівні інвестиційні схеми, гонорари за пошук активів, завищене самопозиціонування, зв’язки з мільярдерами і, ймовірно, привласнення чужих ресурсів під прикриттям довіри.
Це важливо ще й тому, що його походження багатства напряму пов’язане з механікою злочинів. Без приватних літаків, нерухомості, островів, фондів і символічного статусу він не зміг би так довго триматися в колі недоторканних. У цьому сенсі фінансова історія і кримінальна історія Епштейна нероздільні.
Водночас слід тримати межу точності. Навіть після великого журналістського розслідування не кожен долар у біографії Epstein простежено до кінця. Частина походження його капіталу лишається непрозорою, а деякі вузли спираються саме на реконструкцію журналістів, а не на завершений судовий вирок.
Але для головного висновку цього вже достатньо. Міф про Jeffrey Epstein як про загадкового фінансового генія дедалі менше витримує перевірку. Натомість проступає інша картина: шахрай, який зрозумів, що в системі привілеїв найшвидший шлях до великих грошей — це не блискуча стратегія, а доступ до тих, хто звик довіряти своїм.
