«Диктатор без виборів» чи нація у стані війни: глибокий погляд на звинувачення Дональда Трампа
Реакція українців на заяву Дональда Трампа про те, що Володимир Зеленський — «диктатор без виборів», а (Україна) нібито сама спровокувала (Російське вторгнення), виявилася гострою й одностайною. Навіть давні критики чинного президента об’єдналися довкола нього, демонструючи рідкісний рівень політичної єдності. Чому ж (Дональд Трамп), попри реальні факти (агресія Росії) проти України, повторює низку кремлівських меседжів про те, що (Зеленський) «нелегітимний» і винен у початку (війна в Україні)? Що криється за цими заявами з погляду (міжнародна політика)? І до яких наслідків це може призвести для (безпека) України та всього регіону? Спробуймо розібратися.
Від дзвінків до ультиматумів: трампівські відносини з Україною
Стосунки Трампа з Україною завжди були складними. Згадаймо скандальний телефонний дзвінок 2019 року, який ледве не призвів до (імпічменту) тодішнього господаря Білого дому. Вже тоді стало зрозуміло, що 45-й президент США не вважає Київ стратегічним партнером. Позиція «Америка передусім» могла б бути лише раціональним захистом національних інтересів, але в українському кейсі вона нерідко перетворювалася на відверту зневагу до союзника, який опинився в епіцентрі воєнної агресії з боку РФ.
З часу повномасштабного (Російське вторгнення) до України у 2022 році, Америка під керівництвом Джо Байдена стала основним донором фінансової, військової та гуманітарної допомоги. Однак нинішній виступ Трампа, де він назвав (Володимир Зеленський) «диктатором без виборів», а також безпідставно заявив, що той «має рейтинг у 4%», перевершив попередню критику. Усе це явно йде врозріз із соціологією: за свіжими даними, (популярність Зеленського) серед українців близько 57%, що набагато вище за будь-які «4%», проголошені Трампом.
Президент Трамп заявив на прес-конференції у вівторок, що Україна несе відповідальність за війну з Росією, і цей коментар розлютив багатьох українців. Аль Драго
Кремлівські паралелі: чому заява Трампа збігається з наративами Путіна
Українські громадяни, включно з відомими мерами й лідерами опозиції, сприйняли трампівські слова як зіграні «в унісон» із позицією (Кремль). Насамперед, сама теза, що (Україна) «почала війну» й «могла би це припинити», віддзеркалює заяви (Путін) про «превентивний» напад. За логікою російської пропаганди, їхні війська були вимушені «захищатися» від міфічної загрози з боку Києва — попри очевидність прецеденту (окуповані території) та порушення базових норм міжнародного права.
Небезпека в тому, що коли (Дональд Трамп) відкрито повторює такі меседжі, їхньою автентичністю легко може скористатися (російська пропаганда). Медіа в РФ миттєво підхопили слова про «диктатора Зеленського», додаючи, що і самі США «визнають» нелегітимність української влади. Коло замкнулося: кремлівська брехня «підтверджується» екс-президентом США, що дає Росії додатковий інструмент для дискредитації Києва на міжнародній арені.
Чому вибори в умовах воєнного стану — складна опція
Критика Трампа зосередилася також на тому, що (Україна) «потребує виборів», а (Зеленський) нібито блокує їх, щоб «узурпувати» владу. Проте слід враховувати реальні обставини, в яких перебуває країна: (війна в Україні) триває, десятки тисяч військових перебувають на фронті, мільйони громадян виїхали за кордон, а п’ята частина території — під російською окупацією. Провести демократичні (вибори) за стандартами ОБСЄ та без ризику для життя виборців у таких умовах практично неможливо.
Крім того, українське законодавство передбачає, що волевиявлення не проводиться під час воєнного стану. В окремих колах все ж лунають пропозиції знайти «гібридну» модель — скажімо, дистанційне голосування чи залучення військових на спецдільницях. Проте поки території окуповані Росією, зібрати коректні результати в низці регіонів не вдасться. Тож вимога негайних виборів перетворюється на дестабілізаційний інструмент, що тільки посилює вразливість України перед агресором.
Єдність в Україні: як внутрішня критика згуртувалася навколо Зеленського
Унікальним є феномен, коли навіть традиційні критики Володимира Зеленського — опозиційні політики, блогери, мерії великих міст — публічно виступили проти тверджень Трампа. Один із яскравих прикладів — мер Дніпра Борис Філатов, котрий наголосив, що питання, наскільки «добрим чи поганим» є Зеленський, — внутрішня справа українців. І ніхто ззовні, ані з Вашингтона, ані з Москви, не має права вказувати, кому керувати державою, що перебуває під (агресія Росії).
Такі реакції мають свій резон: коли країна воює, публічне підривання довіри до легітимності глави держави може деморалізувати війська й населення. Іронічно, але саме (Дональд Трамп) сприяв збільшенню згуртованості суспільства довкола чинного президента. Як зауважують коментатори, подібного рівня національної підтримки (Володимир Зеленський) не мав із перших тижнів воєнного вторгнення.
Військовослужбовець 148-ї окремої Житомирської артилерійської бригади ЗСУ в п'ятницю веде вогонь з гаубиці по російських об'єктах у Дніпровському районі. Тайлер Хікс
Мирні переговори чи «нав’язаний компроміс»?
Зараз до Києва приїхав новий представник США, (Кіт Келлог), аби зустрітися з українською стороною. Попередньо команда Трампа також провела перемовини в Саудівській Аравії, без участі українських делегатів. Це породжує побоювання, що (США) можуть укладати угоду за спиною Києва. Дехто трактує таку тактику як «прагнення завершити війну якомога швидше», навіть за рахунок українських інтересів — по суті, нав’язавши (мирні переговори) на умовах Кремля.
Але ключове питання: чи досягнуть такі компроміси тривалого ефекту? Історія вчить, що поступки агресорові без відновлення справедливості рідко приносять стабільний мир. Занадто багато українців втратили домівки й близьких, щоб погодитися на «мир будь-якою ціною». А Росія вже неодноразово зривала домовленості (Мінські угоди) та використовувала перемир’я для посилення свого військового потенціалу. Тож збереження (незалежність України) і відновлення окупованих територій лишаються наріжним каменем будь-якого прийнятного рішення.
Чи варто Путіну радіти?
Факт, що (Путін) публічно вітає позицію Трампа й називає переговори з новими представниками США «дружніми», свідчить про його бажання легітимізувати агресію на міжнародній арені. Крім того, він має намір створити враження, ніби Україна позбавлена підтримки Заходу та сама винна в усіх бідах. Проте (санкції) проти РФ усе ще діють, а більшість європейських урядів виступає категорично проти будь-якої «мирної угоди», що означала б здачу українських територій.
Кремль також не втрачатиме нагоди розпалити політичний хаос в Україні через суперечки про (вибори) та критику (Володимир Зеленський). Процеси, які виглядають як звичайний демократичний плюралізм у мирний час, під час війни можуть перетворитися на потужний фактор внутрішньої дестабілізації. Саме тому Трампові заяви про «4% рейтингу Зеленського» та «диктатуру» лягли в інформаційну канву, якої Москва намагається дотримуватися: вони створюють сумніви щодо (легітимність) української влади.
Перспектива для Заходу: збереження згуртованості чи небезпека розколу?
Критичні оцінки Трампа пролунали на тлі спроб низки європейських столиць підтримувати максимальну згуртованість у питаннях допомоги Києву. Послання про те, що (США) більше не мають наміру захищати Україну «за будь-яку ціну», може спонукати окремі країни ЄС також переглянути власну політику. Хоча поки що Євросоюз переважно одностайний у засудженні російської агресії, будь-яка зміна риторики з боку Вашингтона автоматично впливає на позиції країн-членів НАТО та ЄС.
До того ж, для самої Америки ставка висока: від ефективної підтримки українського спротиву залежить не лише майбутнє України, а й роль Вашингтона у формуванні світового порядку. Коли йдеться про (демократія), (безпека) та верховенство права на планеті, російська військова експансія стає викликом для всього трансатлантичного простору.
Вибір України: об’єднатися чи поступитися?
Нинішня ситуація нагадує непросте тестування національної єдності. Для (Володимир Зеленський) важливо зберегти внутрішню підтримку та знайти баланс між військовою стратегією і демократичними процедурами. Для українців загалом — відкинути дріб’язкові політичні чвари й пам’ятати, що вони й досі в епіцентрі смертельної загрози. Жорсткі слова Трампа могли б, парадоксальним чином, зміцнити відчуття солідарності всередині країни, якщо політичні опоненти вкотре визнають, що сперечатися вони можуть лише після перемоги.
Зрештою, попереду важливі дипломатичні виклики: гарантоване постачання військової техніки та забезпечення (репарації) з боку Росії за завдані збитки. (Міжнародна політика) перебуває в стані переформатування: США, ЄС та Китай шукають нові шляхи врегулювання, а Росія сподівається виторгувати собі зняття санкцій і визнання незаконно захоплених земель. На цьому тлі голос американського президента має колосальне значення. Кожне слово Трампа може перетворитися на потужний «козир» у руках Москви — або, навпаки, зміцнити геополітичну позицію Києва.
Президент України Володимир Зеленський під час перебування в Туреччині; Дональд Трамп виступає в Mar-A-Lago. Даг Міллс; Прес-служба Президента України
Підсумки: небезпечний флірт із кремлівською риторикою
Звинуватити Україну в провокуванні власної війни й назвати (Зеленський) «диктатором» — крок, який не лише йде всупереч реальним фактам, а й має вибуховий потенціал. Трампівські слова одночасно:
- Посилюють російську пропаганду, надаючи їй довгоочікуваної «підтримки» зі сторони одного з найвпливовіших політиків світу.
- Підривають міжнародну довіру до американського лідерства, ставлячи під сумнів сталі принципи колективної безпеки.
- Спонукають європейські столиці замислитися, чи можна тепер покладатися на Вашингтон як на головного союзника в підтримці суверенітету України.
- Мобілізують українське суспільство, що демонструє приклад внутрішньої єдності перед обличчям зовнішнього тиску.
Поки не зрозуміло, чи перетвориться подібна риторика на офіційну політику Вашингтона, але сам факт її існування на найвищому рівні говорить про серйозність викликів. (Мирні переговори) без участі Києва й «визначення» майбутнього України без українців створюють небезпечний прецедент. Адже, як зазначають експерти, успішна домовленість залежить передусім від бажання поважати (демократія) та суверенне право народів на самовизначення.
Для України ж лишається аксіомою: ані (Путін), ані (Дональд Трамп) не мають права вирішувати, коли, де й із ким їй проводити (вибори). Першочерговими є припинення війни на справедливих умовах, виведення російських військ із (окуповані території) та відновлення порушеної агресією (незалежність України). Без розв’язання цих ключових питань говорити про легітимні вибори й побудову тривалого миру просто неможливо.
