Розмови про можливе завершення війни знову впираються у формулу, яку Кремль використовує роками: необхідність усунути так звані «першопричини» конфлікту. Цього разу ця теза пролунала після контактів російської сторони з представниками адміністрації президента США Дональда Трампа. І саме вона стала приводом для гострої реакції з боку Європейського Союзу.
Єврокомісар з питань оборони Андрюс Кубілюс вирішив відповісти на кремлівську риторику нестандартно. Він заявив, що вперше погоджується з Володимиром Путіним у необхідності усунути «першопричини» війни. Однак далі прозвучало головне: на думку європейського посадовця, шукати їх потрібно не в абстрактних історичних обставинах чи діях України, а безпосередньо у рішеннях російського керівництва.
У дописі в соціальній мережі X Кубілюс фактично перевернув кремлівську формулу. Він нагадав, що саме рішення Путіна визначили ключові етапи нинішньої війни — від захоплення Криму у 2014 році до початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022-го.
Ця відповідь важлива не лише через її різкість. Вона демонструє принципову різницю між підходами Москви та значної частини європейських політиків до самого поняття «причин війни». Кремль прагне представити конфлікт як результат нібито багаторічних суперечностей, зовнішнього тиску та дій Заходу. Європейська позиція натомість дедалі частіше повертає дискусію до конкретних рішень, дат і наказів, які призвели до військової агресії.
Що стоїть за розмовами про «першопричини»
Після переговорів зі спеціальними представниками президента США Стівом Віткоффом і Джаредом Кушнером Путін знову заявив про необхідність усунути «першопричини» війни. Представник Кремля Юрій Ушаков після зустрічей повідомив, що позиція російської сторони щодо України залишається нібито незмінною.
На перший погляд така риторика може звучати як заклик до пошуку фундаментального рішення, яке дозволило б остаточно припинити бойові дії. Але проблема полягає в тому, що саме Москва вкладає у це поняття конкретний політичний зміст.
Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) раніше звертали увагу на те, що вимоги російського керівництва фактично залишаються максималістськими. Серед них — вимога повного виходу українських військ із чотирьох областей, включно з районами, які російські війська не контролюють, обмеження оборонних можливостей України та відмова Києва від курсу на вступ до НАТО.
Тобто за словами про «усунення першопричин» може стояти не пошук компромісу, а вимога погодитися з умовами, які суттєво обмежили б здатність України самостійно визначати власне майбутнє.
Саме тому репліка Кубілюса має ширший сенс, ніж звичайна політична суперечка у соцмережах. Він фактично поставив незручне запитання: якщо справді потрібно усунути першопричину війни, то чому б не назвати рішення, без яких війна не почалася б?
Від Криму до повномасштабної війни
У європейському прочитанні відповідь на це питання виглядає послідовною. У 2014 році Росія встановила контроль над Кримом, а згодом розпочалася агресія на сході України. Через вісім років відбулося повномасштабне вторгнення.
Для України це не абстрактна геополітична суперечка. За кожним таким рішенням стоять зруйновані міста, загиблі люди, мільйони вимушених переселенців, знищена інфраструктура та роки життя, які вже неможливо повернути.
Тому спроби описувати війну лише мовою «сфер впливу», «безпекових інтересів» чи «історичних причин» неминуче стикаються з реальністю. Війна має не тільки передумови — вона має конкретні рішення, які переводять політичний конфлікт у площину застосування сили.
Саме на цьому й побудована відповідь Кубілюса. Він не заперечує сам термін, запропонований Кремлем. Навпаки, він використовує його як дзеркало, повертаючи питання до того, хто ухвалював ключові рішення.
Чому ця суперечка важлива для майбутніх переговорів
Найскладніше у можливих мирних переговорах — не лише домовитися про припинення вогню. Значно важче визначити, якою буде система безпеки після нього і чи зможе Україна бути впевненою, що нова пауза не стане лише підготовкою до наступного витка війни.
Саме тут питання «першопричин» набуває особливої ваги. Якщо під ним розуміти усунення незалежності України у виборі власного курсу, скорочення її оборонного потенціалу та нав'язування територіальних поступок, це навряд чи створить міцний фундамент для тривалого миру.
Якщо ж говорити про справжнє усунення причин війни, логіка має бути іншою: Україна повинна отримати реальні гарантії безпеки, можливість захищати свою територію та право самостійно визначати зовнішньополітичне майбутнє.
Тому коротка фраза Кубілюса виявилася політично влучною. Вона оголила головну суперечність нинішніх дипломатичних дискусій: сторони можуть використовувати однакові слова, але вкладати в них абсолютно різний зміст.
І поки Кремль говорить про «першопричини», Європа дедалі частіше нагадує про просту послідовність подій. Мир неможливо побудувати лише на красивих формулюваннях. Якщо світ справді хоче закінчити війну, доведеться говорити не тільки про те, як зупинити бойові дії сьогодні, а й про те, що саме зробило можливим їхнє виникнення — і як не допустити повторення цього сценарію завтра.
