Беньямін Нетаньягу оголосив, що укладена угода з ХАМАС — результат його дипломатичної майстерності. Проте реальність свідчить протилежне: всі ключові рішення ухвалював Дональд Трамп. Американський президент фактично змусив ізраїльського прем’єра погодитися на план обміну заручниками, примирення та часткове виведення військ із Гази, використовуючи політичний тиск і публічне приниження.
У розмові з журналістами Трамп без жодних дипломатичних реверансів визнав, що «продавив» Нетаньягу. «Я сказав: Бі-Бі, це твій шанс на перемогу. І він погодився. Бо зі мною потрібно погоджуватися», — заявив президент. Для Ізраїлю, який нині залежить від американської підтримки як ніколи, такі слова прозвучали як сигнал — Вашингтон контролює кожен крок Тель-Авіва.
На тлі міжнародної критики за дії в Газі Нетаньягу не може дозволити собі відкриту конфронтацію з Білим домом. Його уряд стикається з ізоляцією, а економічні наслідки війни підривають довіру виборців. Аналітики наголошують: якщо раніше ізраїльський прем’єр міг ігнорувати вимоги адміністрації Байдена чи Обами, то тепер, коли у Вашингтоні — Трамп, ситуація інша. Його стиль управління — тиск, а не переговори.
Нетаньягу опинився між двох вогнів. Усередині країни він зобов’язаний задовольняти ультраправих союзників, які відкидають будь-які компроміси з ХАМАС. Ззовні — під жорстким контролем США, які вимагають припинення бомбардувань і гуманітарних кроків. Для прем’єра ця угода — спроба зберегти владу, але для Трампа — можливість позиціонувати себе як миротворця напередодні виборів.
План, який Трамп представив світові, передбачає обмін близько 20 живих заручників та 28 тіл загиблих ізраїльтян на 250 палестинських в’язнів і сотні утримуваних у Газі. У першій фазі передбачено часткове виведення ізраїльських військ, створення гуманітарного коридору та негайне припинення вогню. Хоча Нетаньягу намагається представити це як власну перемогу, саме Трамп визначає темп і зміст домовленостей.
Після заяви президента про необхідність «негайного припинення бомбардувань» ізраїльська армія фактично заморозила операцію у Гази. Це рішення стало політичним приниженням для Нетаньягу, який обіцяв «повне знищення ХАМАС». Тепер його війська виконують лише оборонні дії, а переговори щодо звільнення заручників мають розпочатися в Єгипті.
Найяскравіший момент підпорядкованості — телефонна розмова Нетаньягу з еміром Катару, під час якої він за наполяганням Трампа вибачався за невдалий замах на лідерів ХАМАС у Досі. Білий дім навіть опублікував фото, де ізраїльський прем’єр читає вибачення з аркуша, а Трамп тримає телефон. Цей кадр облетів світ, ставши символом втрати Ізраїлем дипломатичної самостійності.
Ще одним ударом по політичному іміджу Нетаньягу стало підписання пункту про «правдоподібну перспективу палестинської державності». Для лідера, який десятиліттями будував кар’єру на запереченні палестинської незалежності, це рівнозначно політичному самогубству. Проте Трамп наполіг, і прем’єр погодився.
Утім, не лише Ізраїль відчуває тиск. Дональд Трамп грає широку геополітичну партію, де Ізраїль, Туреччина, Катар і Саудівська Аравія — лише фігури. Для нього успіх мирного процесу в Газі — це стратегічна перемога над демократами і доказ того, що «Америка знову керує світом». Саме тому він демонстративно зневажає Нетаньягу, утверджуючи власну роль глобального диригента.
Всередині країни суспільство розділене. Частина ізраїльтян вважає угоду необхідним кроком для повернення заручників, інші — капітуляцією. Опитування показують, що понад 60% громадян підтримують завершення війни, але більшість не довіряє Нетаньягу. Для прем’єра це означає політичну кризу, яка може завершитися достроковими виборами.
Нетаньягу, який звик виступати як «незламний стратег», тепер постав у ролі підлеглого. Проте його прагматизм дозволяє адаптуватися навіть до принизливих умов. Політичні оглядачі прогнозують, що він спробує використати угоду як доказ власної «дипломатичної гнучкості», але в історії вона залишиться прикладом того, як союз із Вашингтоном може перетворитися на залежність.
Ізраїльський лідер, який колись був символом непоступливості, сьогодні опинився під контролем американського президента, що діє не дипломатією, а силовим тиском. Для Трампа це демонстрація впливу, для Нетаньягу — приниження, замасковане під перемогу. Та в історії Близького Сходу цей епізод стане доказом: навіть найсильніші політики стають заручниками власних амбіцій, коли їхні союзники грають за правилами сили, а не партнерства.
