Російське керівництво може опинитися перед дедалі складнішою проблемою: війна в Україні потребує людей, ресурсів і часу, тоді як можливості безболісно збільшувати чисельність армії поступово скорочуються. На цьому тлі в Кремлі можуть шукати не лише військове, а й політичне рішення — привід, який дозволив би пояснити російському суспільству новий масштабний призов.
Саме тому особливо тривожно звучить сценарій, описаний автором The Globalist Жаком Лафіттом. Він припускає, що Москва потенційно може спробувати організувати провокацію проти однієї з держав НАТО, після чого використати реакцію Альянсу як аргумент для подальшого нарощування війни.
Йдеться не про неминучий розвиток подій, а про можливий сценарій, який, на думку автора, Європа не повинна залишати без уваги.
Російській армії потрібне поповнення
Лафітт пов'язує можливість такого кроку передусім із ситуацією на українському фронті. За його оцінкою, протягом липня та серпня російські сили могли втратити близько 80 тисяч військовослужбовців. Одночасно чисельність російського угруповання в Україні, за наведеними ним даними, скоротилася приблизно із 750 тисяч до менш ніж 700 тисяч осіб.
Якщо ця тенденція триватиме, Москва постане перед необхідністю компенсувати втрати новими людьми. Однак тут виникає політична проблема.
Масштабна мобілізація — це не просто наказ про призов. Для влади це ризик нагадати суспільству про справжню ціну війни. Нові хвилі відправлення чоловіків до армії можуть спричинити невдоволення, посилити бажання громадян виїжджати з країни та створити додаткову напругу всередині самої Росії.
Тому значно зручніше було б переконати населення, що мобілізація є не вибором влади, а нібито вимушеною відповіддю на зовнішню загрозу.
І саме тут з'являється найбільш небезпечна частина описаного сценарію.
Чому в центрі уваги опинилася Нарва
За версією Лафітта, потенційною точкою такої провокації може бути Естонія. Зокрема, автор виділяє Нарву — місто на самому кордоні з Росією, розділене річкою Нарва.
Для Кремля така локація могла б здаватися зручною з погляду пропаганди. У місті значна частина населення говорить російською, а географічна близькість до РФ робить його особливо чутливим у військовому та політичному сенсі.
Лафітт припускає, що Москва теоретично могла б спробувати відтворити вже знайому інформаційну модель: заявити про нібито загрозу для російськомовних жителів, звинуватити естонську владу в дискримінації та представити силову акцію як «захист своїх».
Це був би надзвичайно небезпечний крок. Нарва — не українське місто. Естонія є членом Європейського Союзу та НАТО. Будь-яка спроба силового захоплення території країни Альянсу одразу створила б зовсім іншу ситуацію.
Кремль ризикує отримати не те, на що розраховує
Парадокс такого сценарію полягає в тому, що провокація, задумана для зміцнення позицій Москви, може дати протилежний результат.
Прямий напад на територію НАТО поставив би європейські столиці перед необхідністю реагувати значно жорсткіше. Питання, які сьогодні обговорюються як потенційні загрози, могли б перетворитися на конкретну кризу, що вимагала б негайних рішень.
У такій ситуації підтримка України, навпаки, могла б різко зрости. Європейські країни отримали б додатковий стимул збільшувати військові витрати, виробництво зброї та допомогу Києву. США також опинилися б під значно більшим тиском щодо участі у протидії російській агресії.
Тобто спроба створити «зовнішнього ворога» для виправдання мобілізації могла б перетворитися на стратегічну помилку, яка об'єднає західні держави сильніше, ніж будь-які дипломатичні заяви.
Інші точки ризику
Нарва — лише один із варіантів, які розглядає автор The Globalist. Серед потенційно небезпечних напрямків він також називає Сувалкський коридор та прикордонні райони Латвії.
Сувалкський коридор має особливе стратегічне значення, оскільки з'єднує Польщу з Литвою та водночас розташований між Білоруссю і Калінінградською областю Росії. Будь-яка серйозна нестабільність у цьому районі могла б мати наслідки далеко за межами Балтійського регіону.
Але принциповим залишається інше: навіть обмежена операція проти держави НАТО означала б перехід через принципову червону лінію.
Саме тому європейські уряди змушені враховувати навіть малоймовірні сценарії. У сучасній війні небезпека полягає не лише у масштабних наступах. Іноді достатньо невеликого інциденту, який одна сторона використає для виправдання набагато масштабнішої відповіді.
Найнебезпечніше — коли провокація стає приводом
Логіка, описана Лафіттом, полягає не стільки в бажанні захопити Нарву чи іншу територію, скільки у створенні політичного приводу.
Якщо Кремль справді зіткнеться з необхідністю різко збільшити кількість військових, йому потрібно буде пояснити це суспільству. Внутрішня риторика про труднощі на фронті може виявитися недостатньою. Набагато ефективніше для пропагандистської машини — сформувати картину нібито прямої загрози Росії з боку Заходу.
Саме тому будь-яка провокація, навіть локальна, потенційно може мати непропорційно великі наслідки.
Водночас важливо підкреслити: Лафітт не стверджує, що такий сценарій неодмінно буде реалізований. Це оцінка можливого розвитку подій, а не повідомлення про підготовлений напад. Однак сама необхідність розглядати подібні варіанти демонструє, наскільки далеко зайшла конфронтація між Росією та Заходом.
Додатковим сигналом залишається агресивна риторика російських посадовців. Зокрема, Сергій Лавров заявив, що звинувачення Німеччини на адресу Росії через інцидент із дроном у Лейпцигу нібито свідчать про початок «справжньої війни» між Заходом і Росією.
Такі заяви важливі не лише самі по собі. Вони формують інформаційне середовище, у якому будь-який новий інцидент можна представити як доказ масштабної загрози.
Європа тому має готуватися не лише до танків і ракет, а й до інформаційних операцій, диверсій, провокацій та спроб маніпулювати страхом суспільства. Адже найбільша небезпека може виникнути в момент, коли штучно створена криза стане виправданням для наступного, значно більшого кроку.
