Війна поступово змінює не лише поле бою, а й саме уявлення про те, де проходить лінія фронту. Вона вже давно не обмежується окопами, бронетехнікою чи артилерією. Все більшого значення набувають міста, енергетика, промислові підприємства, логістика, авіасполучення та здатність країни переживати масовані повітряні атаки.
Саме на цю тенденцію звернув увагу радник президента України з питань розвитку технологічних напрямів оборони Сергій Бескрестнов, відомий за позивним Флеш. В інтерв’ю, яке цитує The Guardian, він попередив: подальше нарощування далекобійних ударів створює ситуацію, у якій обидві сторони отримують дедалі більші можливості завдавати шкоди одна одній, але це не означає автоматичної перемоги для когось.
За його словами, фактично формується новий тип війни — війна міст та інфраструктури. І саме цивільне населення може опинитися перед найважчими наслідками такого протистояння.
Київ може опинитися перед особливо складним сценарієм
Одним із головних побоювань Бескрестнова є майбутня зима. Українська енергосистема вже пережила не одну масштабну атаку, однак ризики не зникають. Навпаки, розвиток ракетних і безпілотних технологій створює можливість для ще триваліших та інтенсивніших ударів.
Особливу небезпеку становлять балістичні ракети, які через високу швидкість польоту залишають системам протиповітряної оборони значно менше часу на реагування. Якщо удари будуть спрямовані не лише на окремі енергетичні об'єкти, а на комплексну систему електропостачання, водопостачання та теплопостачання, наслідки для великого міста можуть бути надзвичайно серйозними.
Саме тому Бескрестнов окремо заговорив про Київ. Він припустив, що у разі тривалого виведення з ладу критичної інфраструктури столиця може зіткнутися з масштабною гуманітарною проблемою. Йдеться про місто, у якому одночасно перебувають мільйони людей і де робота однієї системи безпосередньо залежить від іншої.
Немає електроенергії — виникають проблеми з насосними станціями. Відсутність водопостачання ускладнює роботу лікарень та інших критичних установ. Пошкодження теплопостачання в зимовий період створює вже зовсім інший рівень небезпеки.
Тому питання полягає не тільки в тому, чи зможе ППО збити конкретну ракету. Значно важливіше — наскільки швидко місто зможе відновити роботу критичної інфраструктури після серії ударів.
Бескрестнов також висловив думку, що владі варто заздалегідь розглядати різні сценарії реагування, включно з можливістю тимчасового переміщення найбільш вразливих категорій населення. Водночас він підкреслив, що це його особиста оцінка, а не офіційне рішення щодо евакуації Києва.
Головна проблема — дефіцит засобів для боротьби з балістикою
Одним із найбільш критичних питань залишається забезпечення України ракетами-перехоплювачами для систем Patriot.
Ці комплекси мають особливе значення саме через здатність протидіяти балістичним цілям. Але навіть найсучасніша система ППО не може працювати без достатнього запасу боєприпасів.
Україна прагне отримати сотні додаткових перехоплювачів перед зимовим періодом. Проте, за оцінкою Бескрестнова, залишається питання, чи вдасться партнерам забезпечити необхідну кількість.
Це принципово важливий момент. Повітряна оборона — це не просто набір комплексів на карті. Її ефективність залежить від цілого ланцюга: радарів, командних пунктів, самих пускових установок, навчених розрахунків та, найголовніше, достатньої кількості ракет.
Якщо противник нарощує кількість запусків швидше, ніж Україна може поповнювати запас перехоплювачів, виникає виснаження системи. Саме тому майбутня зима може стати випробуванням не тільки для української енергетики, а й для всієї архітектури протиповітряної оборони.
Україна готує відповідь — і дедалі глибше
Водночас розвиток технологій створив для України можливість відповідати не лише оборонними засобами.
За словами Бескрестнова, Україна планує значно збільшувати кількість далекобійних безпілотних атак. Ідеться про перехід від нинішніх масштабів до значно більшої кількості запусків.
Це важлива зміна у логіці війни. Українські удари дедалі частіше спрямовуються на підприємства, склади, нафтопереробні об'єкти та інші елементи військово-промислової й паливної інфраструктури.
Мета таких операцій полягає не лише у фізичному знищенні конкретного об'єкта. Виведення з ладу виробництва або логістичного вузла може впливати на весь ланцюг забезпечення. Пошкодження паливної інфраструктури здатне створювати додаткові проблеми для транспорту та промисловості. Удари по підприємствах змушують витрачати ресурси на ремонт і відновлення.
Саме тому далекобійні дрони стали одним із ключових інструментів сучасної війни.
Окремо Бескрестнов звернув увагу на авіацію. За його словами, для зупинки роботи аеропорту не обов'язково фізично знищувати його інфраструктуру. Сам факт появи безпілотників у районі цивільного аеропорту може змусити тимчасово припиняти польоти через вимоги безпеки.
Це демонструє ще одну особливість сучасних конфліктів: відносно недорогий безпілотник може створювати непропорційно великі економічні наслідки.
Гонка безпілотників набирає обертів
Однак технологічна перевага не є постійною. Те, що сьогодні дає одній стороні перевагу, через кілька місяців може стати стандартним озброєнням іншої.
Саме це відбувається з безпілотниками.
За словами Бескрестнова, Росія має значні виробничі можливості та продовжує збільшувати кількість ударних апаратів. Окрему проблему становлять нові дрони з реактивними двигунами, які здатні розвивати значно вищу швидкість, ніж ранні моделі повільніших безпілотників.
Для України це означає необхідність постійно вдосконалювати системи виявлення та перехоплення. Якщо раніше частину дешевих ударних апаратів можна було збивати відносно недорогими засобами, то зі збільшенням швидкості та зміною тактики атак завдання ускладнюється.
Українські компанії вже працюють над власними реактивними перехоплювачами. За оцінкою Бескрестнова, над відповідними рішеннями працює кілька підприємств, однак технології поки не досягли рівня масового виробництва.
Це одна з головних проблем технологічної війни: створити прототип недостатньо. Його необхідно швидко перетворити на серійний продукт, забезпечити виробництво компонентів, навчання операторів та інтеграцію в існуючу систему ППО.
Росія також нарощує виробництво ударних засобів
Масштаби виробництва безпілотників, про які говорить Бескрестнов, свідчать про довгострокову підготовку до масштабної повітряної кампанії.
За наведеними ним оцінками, лише у серпні Україна зазнала атак із застосуванням близько 2500 реактивних дронів типу Shahed, тоді як у липні їхня кількість становила приблизно 1500.
При цьому Москва розраховує на подальше збільшення виробництва. Серед перспективних планів називаються десятки тисяч нових безпілотників упродовж наступного року, включно з апаратами різних типів і двигунів.
До цього можуть додатися інші системи ураження — зокрема дешеві крилаті ракети та нові типи ракетних комплексів.
Для України це означає, що проблема полягає вже не в одному масштабному нальоті. Небезпека полягає у можливості регулярних атак, які можуть тривати годинами та повторюватися знову і знову.
Така тактика виснажує ППО, людей та інфраструктуру. Навіть якщо значна частина цілей знищується, постійна необхідність реагувати на масовані запуски створює величезне навантаження на систему оборони.
Чому дрони стали одним із головних факторів війни
Ще кілька років тому безпілотник сприймався переважно як допоміжний засіб. Сьогодні ситуація кардинально інша.
Дрони змінили економіку війни. Вони можуть бути значно дешевшими за ракети, їх можна виробляти великими серіями, а їхня конструкція постійно вдосконалюється.
Через це виникає парадокс: захист від дешевого ударного апарата іноді потребує значно дорожчого засобу перехоплення.
Саме тому Україна змушена шукати нові рішення — від дешевих перехоплювачів до засобів радіоелектронної боротьби та автоматизованих систем виявлення.
У перспективі дедалі важливішою стане автономність. Якщо кількість повітряних цілей зростатиме до тисяч за одну атаку, традиційної моделі, де кожне рішення ухвалює людина, може бути недостатньо для швидкого реагування.
Технологічна гонка поступово переміщується у сферу штучного інтелекту, автоматичного наведення, машинного аналізу даних та координації десятків або сотень засобів одночасно.
«Війна міст» має ціну, яку неможливо виміряти лише у військових цифрах
Найбільш тривожний висновок із заяв Бескрестнова полягає в тому, що подальше загострення далекобійного протистояння неминуче збільшує ризики для цивільного населення.
Енергетика, водопостачання, опалення, транспорт і зв'язок — це системи, від яких залежить повсякденне життя мільйонів людей. Їхнє пошкодження не зводиться до знищення окремого об'єкта на карті.
За електростанцією стоять лікарні. За системою водопостачання — житлові будинки. За тепломережами — люди похилого віку, діти та пацієнти медичних закладів. За транспортною інфраструктурою — можливість швидко доставляти допомогу.
Саме тому удари по інфраструктурі мають наслідки, які можуть тривати значно довше, ніж сама повітряна атака.
І чим більше сторони нарощують дальність, кількість та технологічність своїх засобів ураження, тим сильніше війна впливає на життя далеко від безпосередньої зони бойових дій.
Українцям радять не чекати зими, щоб готуватися
На тлі таких прогнозів питання підготовки до холодного сезону набуває практичного значення.
Бескрестнов раніше наголошував, що українцям варто завчасно подбати про автономність. Генератори, зарядні станції, павербанки, акумулятори та запас необхідних речей можуть стати важливими у випадку тривалих перебоїв з електроенергією.
Але індивідуальна підготовка — лише частина проблеми. Не менш важливими є резервні джерела живлення для лікарень, систем водопостачання, пунктів обігріву, зв'язку та інших критичних об'єктів.
Україна вже має досвід проходження складних зим в умовах масштабних атак. Саме цей досвід дозволяє краще розуміти, що стійкість держави складається не з одного рішення, а з тисячі окремих елементів.
Війна технологій ще далека від завершення
Попередження Флеша фактично стосується не лише найближчої зими. Воно описує значно ширший процес — перетворення війни на технологічне протистояння, у якому виробничі можливості, швидкість розробки нових систем та здатність адаптуватися стають не менш важливими, ніж кількість традиційної зброї.
Україна намагається компенсувати дефіцит окремих ресурсів швидкістю інновацій. Росія робить ставку на масштаб виробництва та масоване застосування ударних засобів.
У результаті формується своєрідна гонка: більше дронів породжує потребу в нових перехоплювачах, швидші ракети — у складніших системах ППО, масштабніші атаки — у новій архітектурі захисту міст.
І саме тут виникає головний парадокс.
Збільшення здатності завдавати ударів не гарантує завершення війни. Воно лише підвищує ціну кожного наступного етапу протистояння.
Тому слова Бескрестнова про те, що у такій війні немає справжнього переможця, варто сприймати не як абстрактну політичну фразу, а як оцінку наслідків технологічної ескалації. Коли під ударом опиняються міста, енергетика та економіка, кожен новий виток протистояння залишає після себе дедалі більший рахунок.
А головне питання напередодні зими полягає вже не тільки в тому, скільки ракет чи дронів буде запущено. Воно звучить значно ширше: чи зможе країна витримати нову хвилю ударів, зберегти роботу критичної інфраструктури та не дозволити технологічній гонці перетворитися на гуманітарну катастрофу.
