.jpg)
Новий міністр оборони Євгеній Хмара готується пояснити союзникам не просто, скільки грошей потрібно Україні, а що саме вона збирається робити за ці кошти. Київ намагається закрити дефіцит військового бюджету приблизно у $27 млрд і хоче отримати частину європейського фінансування раніше, ніж передбачалося.
Ключова пропозиція — перенести вперед частину €45 млрд, закладених у європейській програмі на 2027 рік. Одночасно Міноборони хоче домогтися більших внесків від чинних партнерів і залучити держави, які поки не беруть достатньої участі у фінансуванні української оборони.
Хмара формулює новий підхід через чотири питання: які завдання стоять перед Силами оборони, які проєкти потрібні для їх виконання, якого результату вони мають дати і в які строки. Інакше кажучи, Київ намагається перейти від прохання «дати більше» до фінансування конкретних військових спроможностей.
Потреба виникла після того, як витрати в першій половині року виявилися значно вищими, ніж планувалося. Володимир Зеленський ще в серпні говорив про суттєвий дефіцит коштів і необхідність знайти додаткове фінансування армії на осінньо-зимовий період.
Аналіз «Дейком» показує, що проблема військового бюджету України вже виходить за межі звичайного пошуку допомоги. Києву потрібно довести партнерам, що додаткові мільярди перетворяться на вимірюваний результат — більше перехоплень, ударів, дронів, захищених маршрутів і збережених військових.
Європейська фінансова конструкція для цього вже існує. Навесні ЄС остаточно затвердив позику Україні на €90 млрд на 2026–2027 роки. Орієнтовно €60 млрд мають піти на оборонні потреби та закупівлі, ще €30 млрд — на бюджетну й макрофінансову підтримку держави.
На 2026 рік Україні відкрито доступ до €45 млрд. Із них €28,3 млрд призначені безпосередньо для оборонно-промислових спроможностей, а по €8,35 млрд — для макрофінансової допомоги та Ukraine Facility. Тому нинішнє прохання Києва фактично стосується зміни календаря вже погодженого ресурсу.
Це важлива відмінність. Україна не просить Європу з нуля створити весь пакет у $27 млрд. Частину дефіциту вона хоче закрити, прискоривши гроші, які й так передбачені на наступний рік. Але таке рішення автоматично створює інше питання: чим тоді фінансувати потреби 2027-го.
Саме тому фронтальне перенесення коштів без нових внесків не вирішує проблему повністю. Воно купує час у найближчі місяці, але скорочує фінансовий запас наступного року. Києву одночасно потрібні дострокові платежі, нові донори та збільшення оборонного виробництва, здатного швидко поглинати ці гроші.
ЄС уже почав виплати за новою схемою. За останніми офіційними даними, Україні перераховано €11,6 млрд, з яких €8,4 млрд спрямовано на оборонні закупівлі. Фінансування здійснюється через запозичення Євросоюзу на ринках капіталу, гарантовані бюджетом ЄС.
При цьому гроші не є безумовним чеком. Європейська схема містить вимоги щодо верховенства права та боротьби з корупцією, а оборонна частина прив’язана до визначених правил закупівель. Перевага надається продукції України, ЄС, країн ЄЕЗ-ЄАВТ та окремих партнерських держав.
Це означає, що новий військовий план Хмари одночасно буде і фінансовим документом. Партнерам потрібно бачити не лише перелік потреб, а й реальний виробничий маршрут: хто виготовить систему, за який термін, скільки одиниць можна поставити та який ефект вони дадуть на фронті.
Такий підхід добре відповідає біографії нового міністра. Хмара очолював Центр спеціальних операцій «А» СБУ, а до переходу в Міноборони був пов’язаний із технологічними й далекобійними операціями. 19 серпня парламент затвердив його міністром оборони.
Ще до остаточного призначення він визначав асиметричні удари як один із ключових принципів української стратегії: витрачати менше ресурсів, ніж вартість збитків, яких зазнає Росія. Серед пріоритетних цілей він називав військово-промислову, транспортну та паливну інфраструктуру.
Ця логіка вже помітна в кампанії далекобійних атак на російські НПЗ, склади, логістику та оборонні об’єкти. Для України, яка не може симетрично перевершити Росію за кількістю літаків, ракет чи особового складу, технологічна асиметрія стає способом компенсувати різницю в ресурсах.
Але гроші потрібні не лише для наступальних систем. Одним із найгостріших дефіцитів залишається протиповітряна оборона. У липні Росія застосувала понад 9 тисяч ударних дронів і ракет, тоді як українська ППО перехопила понад 5,3 тисячі повітряних цілей.
Окремим викликом стали швидкі реактивні безпілотники. Хмара повідомив, що Україна вже випробувала чотири варіанти перехоплювачів проти таких цілей. Наступне завдання — вибрати рішення, які можна не просто продемонструвати на полігоні, а виробляти тисячами.
Це принципово інша економіка ППО. Збивати відносно дешевий безпілотник дорогою зенітною ракетою можна в критичній ситуації, але неможливо будувати на цьому довгу війну. Україні потрібен дешевший ешелон перехоплення, здатний працювати масово й не виснажувати стратегічні запаси ракет.
Деяка виробнича база вже створюється. У квітні Міноборони замовило 8 тисяч українських дронів-перехоплювачів Octopus для боротьби з «Шахедами» та спорідненими цілями. До виробництва залучили 29 ліцензованих українських компаній, а чотири вже отримали державні контракти.
Але реактивні апарати створюють складнішу задачу через вищу швидкість і коротший час реагування. Саме тому на серпневому засіданні Ставки окремо обговорювали прискорення виробництва нових типів захисної зброї, зокрема реактивних перехоплювачів.
Якщо Україна зможе перетворити один або два з випробуваних проєктів на серійний продукт, це стане показовим прикладом того, що Хмара пропонує партнерам. Не абстрактне фінансування ППО, а конкретна сума на заводи, комплектуючі та тисячі перехоплювачів із визначеним строком поставки.
Так само Міноборони вже обговорює з партнерами фінансування розвідувальних і ударних дронів, ППО, наземних роботизованих комплексів та оптоволоконних систем. На зустрічах із союзниками ці категорії дедалі частіше формулюються як конкретні виробничі програми, а не одиничні пакети допомоги.
Проте $27 млрд не можна звести лише до технологій. Україна входить у наступний етап війни з гострим кадровим дефіцитом, складною мобілізаційною системою та необхідністю регулярно поповнювати підрозділи, які роками перебувають у боях. Гроші можуть покращити оснащення, але самі по собі не створять піхоту.
Сам Хмара робить акцент на збереженні життя військових. Після відвідування шпиталів він заявив, що життя й здоров’я воїнів мають бути пріоритетом для кожного командира, а Міністерство повинно забезпечувати не лише постачання на фронт, а й лікування, реабілітацію та повернення до служби.
Це пов’язує фінансування з іншим завданням — зменшенням людської ціни утримання фронту. Якщо додатковий дрон, наземний робот або автоматизована система дозволяє не посилати військового на небезпечний маршрут, її економічна цінність вимірюється вже не тільки в ціні знищеної техніки противника.
Хмара також намагається скоротити дистанцію між міністерством і бойовими частинами. У серпні він відвідував командні пункти Сил безпілотних систем, армійських корпусів та «Азову», де збирав інформацію про потреби безпосередньо від командирів і військових.
Нову систему управління він вибудовує разом із головнокомандувачем Михайлом Драпатим і начальником Генерального штабу Ігорем Скибюком. Зеленський при представленні Хмари окремо вимагав повного взаєморозуміння між Міністерством оборони й армією та швидкої реакції на зміни у війні.
Це не бюрократична деталь. За умов, коли технологія на фронті може втратити ефективність за кілька місяців, армія не може чекати річного циклу між появою потреби та контрактом. Система повинна швидко передавати проблему з окопу до виробника, а потім повертати готове рішення назад у підрозділ.
Саме тут новий «чіткий план» буде проходити головну перевірку. Партнер може виділити мільярд євро, але якщо закупівельний цикл повільний, виробник не має компонентів або система не відповідає реальній тактиці противника, номінально профінансована спроможність не перетвориться на бойовий ефект.
З іншого боку, фінансування українського виробництва дає союзникам особливу перевагу. Гроші витрачаються там, де зброя проходить найшвидший цикл перевірки реальним боєм, а заводи можуть коригувати конструкцію за зворотним зв’язком від підрозділів без багаторічних програм модернізації.
Європейський кредит фактично закріплює цю модель. Із €60 млрд оборонної частини значний ресурс має йти на виробничі спроможності та закупівлі, а українські компанії включені до системи нарівні з європейськими постачальниками. Це водночас підтримка України й інвестиція в нову оборонну промисловість Європи.
Найбільший ризик полягає в тому, що терміновість 2026 року почне поглинати ресурс 2027-го швидше, ніж з’являться нові джерела. Достроково отриманий європейський транш може закрити сьогоднішню діру, але не скасує майбутніх зарплат, боєприпасів, ремонту техніки та виробничих контрактів.
Тому майбутня презентація Хмари партнерам буде фактично спробою продати не бюджет, а стратегію. Союзникам пропонують профінансувати конкретну модель війни: технологічні Сили оборони, далекобійні асиметричні удари, дешевшу протидронову ППО та швидший цикл між фронтом і заводом.
Для Києва це також спосіб відповісти на втому партнерів від нескінченних запитів. Чим довше триває війна, тим складніше переконувати уряди просто словами про черговий дефіцит. Значно сильніше працює конструкція, де кожні €100 млн прив’язані до певної кількості систем, строку їх появи та очікуваного результату.
Але жоден фінансовий документ не усуне фундаментального обмеження: Росія також адаптується, збільшує виробництво й змінює технології. Тому «план війни» не може бути статичним кошторисом на рік. Він має дозволяти швидко перекидати гроші туди, де противник створює нову загрозу.
У цьому й полягає головний виклик для нового міністра. Хмарі потрібно одночасно знайти $27 млрд, переконати партнерів прискорити гроші, перетворити їх на виробництво і довести фронту, що нова система управління справді реагує швидше за стару.
Якщо це вдасться, достроковий європейський кредит стане не просто латанням бюджетної діри, а фінансуванням іншої моделі української оборони. Якщо ні, перенесення грошей із 2027 року лише відкладе ту саму проблему на кілька місяців — у війні, де часу стає не менше важливо, ніж самих грошей.
