Як атака Дональда Трампа на Володимира Зеленського може змінити курс США щодо Росії та вплинути на глобальну безпеку
Упродовж останніх днів на міжнародній арені розгортається напружена та водночас приголомшлива ситуація: Дональд Трамп у кількох заявах звинуватив президента України Володимира Зеленського у тому, що той «сам розпочав» (війна в Україні), назвав його «диктатором без виборів», а також припустив, що Україна нібито «завела» Сполучені Штати у дороговартісний конфлікт. Для багатьох аналітиків, спостерігачів і політиків така риторика є не просто проявом чергового вибухового стилю комунікації Трампа. Вона може свідчити про кардинальне перегрупування в (міжнародна політика), впливаючи на (США), (Європейський Союз) та загалом глобальний баланс сил.
Протягом останніх трьох років Вашингтон вважався одним із провідних прихильників України, надаючи масштабну (військова підтримка) й іншу (американська допомога), щоб допомогти українській армії протистояти (Російське вторгнення). Але тепер у діях і заявах (президент США) спостерігається переоцінка, яку деякі дипломати називають безпрецедентною з часів Другої світової війни. Що відбувається? Звідки такий різкий поворот? Як це вплине на (агресія Росії) та (війна в Україні)? І які сигнали посилають союзникам у Європі й, власне, Києву?
Президент України Володимир Зеленський під час перебування в Туреччині; Дональд Трамп виступає в Mar-A-Lago. Даг Міллс; Прес-служба Президента України
Вибухова риторика: що сказали Трамп і Зеленський
Протягом цього тижня між двома лідерами відбулася обмін різкими репліками, що перейшли в особисті звинувачення:
- Заява Трампа про «диктатуру»: Президент США назвав Володимира Зеленського «диктатором без виборів», звинувативши Київ у «затягуванні» Америки у війну з Росією, яку Трамп вважає такою, що «не мала би відбутися». Він також навів суми нібито витрачені США на допомогу Україні, назвавши цифру в 350 мільярдів доларів — майже вдвічі вищу, ніж фактичні обсяги виділених коштів і військових ресурсів.
- Відповідь Зеленського: У відповідь український лідер заявив, що Трамп «живе в просторі дезінформації» та фактично спотворює реальну картину війни. Зеленський наголосив, що дотримувався лінії підтримки діалогу з новою американською адміністрацією, але «така стратегія має свої межі», коли йдеться про національні інтереси України.
- Нові закиди Трампа: Не зупиняючись, Дональд Трамп повторив твердження про «диктатуру без виборів» і навіть припустив, що Зеленський «зриває куш» на «потужній фінансовій допомозі» від США, таким чином продовжуючи лінію на дискредитацію Києва перед американським виборцем.
Стурбованість у Європі: від обурення до нерозуміння
Паралельно розгорілася активна реакція в європейських столицях. Французька урядова речниця Софі Пріма назвала висловлювання Трампа «дивними та незрозумілими», тоді як канцлер Німеччини Олаф Шольц навіть вжив слова «небезпечно», описуючи наслідки подібної риторики для подальшої єдності Заходу. Міністр закордонних справ Німеччини Анналена Бербок закликала президента США «дивитися у реальний світ замість того, щоб покладатися на твіти».
Французький політик Софі Прімас виступає в Національній асамблеї в Парижі, Франція, 26 листопада 2024 року. Стефані Лекок
У Лондоні прем’єр-міністр Кір Стармер висловився на підтримку Зеленського, запевнивши останнього в телефонній розмові, що «Велика Британія залишається відданою принципу не допустити перемоги агресора над Україною». Схожі заяви пролунали й від уряду Франції, який водночас висловив готовність обговорювати з Трампом питання миру лише за умови, що «не йтиметься про капітуляцію Києва перед Москвою».
Прем'єр-міністр Великобританії Кейр Стармер і президент Франції Еммануель Макрон у понеділок у Парижі. Європейські уряди підтвердили необхідність значного збільшення своїх військових бюджетів. Том Ніколсон
Чи справді відбувається «історичний розворот» у політиці США?
Багато хто вважає, що те, що робить Дональд Трамп нині, може виявитися найбільш значущим поворотом американського зовнішньополітичного курсу з часів завершення Другої світової війни. Навіть попри те, що впродовж першого президентського терміну Трамп висловлювався позитивно про (Путін) та ставив під сумнів «обов’язковість» участі США в НАТО, він усе ж не наважувався на відверту підтримку російської агресії.
Тепер же ситуація гірша: (конфлікт) у самій Україні — це найбільша сухопутна війна в Європі за останні 80 років. Той факт, що очільник Білого дому перекладає відповідальність з (Російське вторгнення) на самих українців, сприймається багатьма експертами як зрада базових принципів, на яких тримався американський консенсус — зокрема визнання Росії агресором, а України — жертвою. Якщо продовжити цю лінію логіки, Вашингтон може не лише припинити постачання зброї до Києва, а й вимагати укладення «швидкого миру» на російських умовах.
«План капітуляції» чи прагнення завершити війну?
Деякі представники колишніх американських адміністрацій, як-от Андреа Кендал-Тейлор (експерт із питань Росії за часів Обами та першої адміністрації Трампа), припускають, що Дональд Трамп просто прагне припинити війну «тут і зараз». Його може не цікавити довготермінове підґрунтя, зокрема чи це дозволить Росії відновити військові сили та напасти знову через кілька років. Головним завданням Трампа може бути внутрішньополітичне «Досяг я миру там, де всі інші провалилися». І зовсім не важливо, на яких умовах буде цей «мир».
Існують також оцінки, що Трамп може переривати будь-яку допомогу Україні — і не лише фінансову чи військову, а й розвіддані чи дипломатичне покриття. Це спричинило б масштабний шок не тільки в Україні, а й у Європі, адже без підтримки США Україна втратила би левову частку можливостей для ефективного стримування російської загрози.
Президент України Володимир Зеленський відповів на коментар президента Трампа, який містив припущення, що війну почала Україна. Тетяна Джафарова
Українська стратегія «заручення» з новою адміністрацією: спроба і результат
Від моменту, коли Дональд Трамп переміг на виборах, офіс Володимира Зеленського докладав зусиль, аби вибудувати бодай базовий діалог зі США. Київ сподівався, що, незважаючи на передвиборчі обіцянки «швидко закінчити» війну, Трамп усе ж таки визнає необхідність зберегти (військова підтримка) й не допустити прямих поступок агресору.
Але останні заяви, коли (президент США) прямо став на бік Росії, повторюючи кремлівський наратив «Україна почала цю війну», вказують, що «стратегія заручення» не спрацювала. Як зазначив радник Зеленського Микола Бієлєсков, «тепер така стратегія конфліктує з нашими фундаментальними інтересами, і президент обрав відвертість замість спроб догодити Трампу».
По суті, Київ тепер говорить мовою, більш схожою на пряму протидію Вашингтону, аби принаймні в інформаційному просторі дати відсіч. Це ризикований підхід, але, з огляду на заяви Трампа, іншого вибору мало: Україна не може піти на капітуляцію лише тому, що лідер найбільшої ядерної держави прагне «швидкої угоди» з Путіним.
Відмінності між словами і справами: чи справді курс США зміниться
Частина оглядачів закликає не поспішати з висновками, вказуючи, що «слова — це одне, а реальні вчинки — інше». Так, Трамп ще не оголосив про негайне припинення поставок зброї чи повне відмежування від (Україна). Однак історія показує, що заяви президента часто формують порядок денний та прогнозують подальшу політику. Тим більше, що вже лунають сигнали від близьких до адміністрації людей: віцепрезидент JD Vance «подвоїв» заяви Трампа про те, що Зеленському не варто публічно критикувати американського лідера, якщо той хоче зберегти бодай якусь підтримку.
У Конгресі реакції розділилися. Одні представники (Республіканська партія) наголошують, що Росія беззаперечно винна в цьому конфлікті, проте не засуджують риторику президента напряму. Інші, особливо ті, хто схиляється до ізоляціоністських поглядів, відверто симпатизують думкам про «замирення» з Росією. Водночас (Сенат США) залишається ключовою інституцією, яка може блокувати будь-які радикальні ініціативи адміністрації, в тому числі й рішення щодо припинення допомоги Україні. Однак чи вистачить голосів, особливо серед республіканців, аби піти проти волі власного президента?
Сенатор Ліндсі Грем (республіканець Південної Кароліни) виступає під час прес-конференції на Капітолійському пагорбі 11 лютого. Валері Плеш
Російська реакція: «Повне задоволення» і нові перспективи
У Москві, схоже, задоволено коментують. Президент РФ Володимир Путін, перебуваючи на заводі з виробництва дронів, із долею іронії заявив, що Трамп «почав отримувати об’єктивну інформацію» про ситуацію в Україні. Російська преса одразу ж назвала слова Трампа «свідченням зростаючого неприйняття Києва на Заході» та пророкувала «розкол у таборі антиросійських сил».
Звісно, це не означає автоматичного «одобрення» — російські аналітики розуміють, що Трамп часто змінює позиції. Проте у Кремля з’явився шанс зіграти на тому, що сама найбільша країна-опонент (США) тепер публічно говорять про «неправоту» Києва. Якщо Вашингтон припинить наполягати на суворих (санкції) проти Москви, або ж підштовхне Київ до угоди, що закріплює окуповані росіянами території, це стане масштабною перемогою Путіна.
Декілька республіканців, у тому числі сенатор Роджер Вікер від Міссісіпі, голова Комітету зі збройних сил, дали зрозуміти, що вони не згодні з підходом президента, але намагалися не критикувати його. Хайюнь Цзян
Наслідки для України: чи загрожує «швидкий мир» фактичною поразкою
Головний виклик у тому, що (війна в Україні) досі триває, і Україна спирається на міжнародну коаліцію, аби відбиватися від набагато потужнішого за ресурсами агресора. Раптове припинення (американська допомога) та розрив дипломатичної підтримки стане катастрофічним сценарієм, оскільки може залишити українську армію без сучасних озброєнь, боєприпасів і розвідданих. Навіть якщо Європа продовжить допомогу, без лідерської ролі США стримувати Росію буде значно складніше.
Якщо ж Трамп вирішить «завершити» конфлікт скоріше за все на «умовах Путіна», то це загрожує визнанням частини окупованих територій за Росією та фактичною «замороженою» ситуацією, яка залишить Україну з зруйнованою інфраструктурою й потенційно новою фазою (геополітичне переформатування). Тимчасовий мир може обернутися більш кривавою фазою в майбутньому, коли Москва відчує, що Захід втратив зацікавленість, і почне новий виток наступу.
Погляд зсередини США: що кажуть експерти
Колишні чиновники Білого дому й Пентагону визнають, що прагнення до діалогу з Росією може бути виправданим у контексті уникнення ядерної ескалації. Утім, багатьох збентежує, чому саме таким способом, як нині, — через публічне звинувачення жертви агресії. Томас Грем, який займався питаннями РФ у Раді нацбезпеки за часів Джорджа Буша, підкреслює, що не бачить, як така позиція США «просуває американські інтереси». Адже це підірве довіру до Сполучених Штатів і серед традиційних союзників, і в інших країнах, які покладалися на роль Вашингтона як гаранта безпеки.
Дехто говорить про те, що Трамп просто «здійснює дипломатію через медіа» та хоче підготувати ґрунт, щоб американці прийняли будь-яку «угоду з Путіним». Але наскільки готовий Трамп чи його оточення піти на реальні кроки, залишається незрозумілим. У разі, якщо слова перетворяться на дії — до прикладу, припинять постачання американської зброї або «заморозять» українські програми навчання військових, — тоді світ може зіштовхнутися з найбільшим поворотом у міжнародній системі безпеки з 1945 року.
Чи може Конгрес перешкодити Трампу змінити політику?
Американська конституція надає Конгресу суттєві повноваження у сфері фінансового контролю, особливо щодо витрат на оборону та зовнішню допомогу. Але на практиці, якщо адміністрація змінить курс, запустити швидкі законодавчі противаги буде складно. У частині Республіканської партії, особливо серед прихильників Трампа, дедалі більше набирають вагу ідеї скорочення міжнародної діяльності США. Це резонує з антивоєнним і популістським настроєм серед частини електорату, який стомився від «втрат коштів на далекі війни».
У той же час демократи, хоч і готові виступити на захист України, не мають монолітної більшості, щоб незалежно від республіканців убезпечити постійну допомогу Києву. Деякі сенатори-республіканці, як-от Джон Тун чи Том Тілліс, уже намагаються хоч якось «пом’якшити» заяви Трампа, заявляючи, що «Путін є агресором» і що слово «диктатор» не пасує Зеленському. Проте ключове питання — чи вистачить їм мужності піти всупереч волі президента, якщо дійде до голосувань.
Українські військові минулого тижня на передовій. Тайлер Хікс
Висновок: якою буде нова глобальна реальність?
Атака Дональда Трампа на Володимира Зеленського і твердження про «диктатуру» ставить під загрозу не лише нинішній формат (військова підтримка) України, а й ширший трансатлантичний порядок. Якщо Сполучені Штати відмовляться від лідерської ролі в стримуванні (Путін) й фактично приймуть російські аргументи про «винуватість» Києва, це стане потужним сигналом для інших авторитарних режимів: можна порушувати міжнародні норми, бо глобальна «наддержава» перестає реагувати чи навіть починає підтримувати агресора.
Для України ж ризики величезні: без американської зброї та фінансів у поєднанні з європейською солідарністю (яка теж може похитнутися) шанс на військове стримування агресора знизиться. Натомість «мир» на російських умовах залишить державу по суті розділеною та вразливою до майбутніх конфліктів.
Сам Дональд Трамп говорить про «завершення війни» й «припинення втрат» — і для американського електорату такі слова можуть звучати привабливо. Однак за ними криються небезпечні можливості: (ядерна держава) Росія отримає величезні зовнішньополітичні бонуси, а (демократія) та принципи суверенітету опиняться під знаком питання. Це стане безпрецедентним (геополітичне переформатування), здатним не лише змінити хід (конфлікт) в Україні, а й перекроїти всю післявоєнну систему міжнародних відносин.
Чи запобігатиме світ цьому сценарію, залежить від того, наскільки сильно критичні голоси пролунають у США та Європі, чи будуть вони здатні вплинути на лінію Трампа. Доки ж президент США веде відвертий публічний конфлікт із українським лідером, (пропаганда) Кремля отримує додаткові козирі, а (глобальна безпека) стає ще хиткішою.
