Заява Володимира Зеленського про відсутність необхідності змінювати Конституцію України у питанні членства в НАТО стала принциповим політичним сигналом на тлі активізації мирних переговорів. Президент чітко окреслив, що стратегічний курс України не може коригуватися під зовнішнім тиском, навіть якщо йдеться про потенційні домовленості щодо завершення війни та гарантій безпеки.
Конституційна норма про прагнення України до членства в НАТО і Європейському Союзі була закріплена у 2019 році як реакція на російську агресію. Вона стала не просто декларацією, а юридичним фундаментом зовнішньої та безпекової політики держави. Саме тому питання зміни Конституції виходить за межі дипломатичного торгу і стосується суверенного права українського народу.
Зеленський наголосив, що пропозиції відмовитися від НАТО в обмін на безпекові гарантії не можуть передбачати зміну Основного Закону. Така позиція демонструє різницю між тактичною гнучкістю у переговорах і стратегічними «червоними лініями», які Україна не готова перетинати навіть заради швидкого миру.
Ключовим елементом заяви стала теза про партнерство. Президент підкреслив, що безпекові гарантії мають будуватися на рівноправній основі, а не як компенсація за політичні чи територіальні поступки. Для Києва це означає відмову від логіки «обміну», коли стратегічні цілі стають платою за тимчасові обіцянки стабільності.
У контексті війни в Україні питання НАТО залишається одним із головних російських ультиматумів. Москва послідовно вимагає нейтрального статусу України та юридичної відмови від вступу до Альянсу. Відмова Зеленського навіть обговорювати зміну Конституції фактично знімає цей пункт із порядку денного як предмет переговорів.
Для західних партнерів ця позиція є не менш важливим сигналом. Вона означає, що Україна готова говорити про формати безпекових гарантій, включно з двосторонніми чи багатосторонніми угодами, але не розглядає їх як заміну довгостроковій інтеграції в євроатлантичну систему безпеки.
Окрему роль у дискусії відіграє питання довіри. Український досвід Будапештського меморандуму показав, що політичні гарантії без реальних механізмів стримування не працюють. Саме тому Київ наполягає на тому, щоб будь-які безпекові гарантії були чіткими, зобов’язуючими і, бажано, прирівняними за силою до статті 5 НАТО.
Зеленський також звернув увагу на внутрішній вимір проблеми. Зміна Конституції — це складний і тривалий процес, який потребує широкого суспільного консенсусу. Умови війни, мільйони переміщених осіб та постійна загроза безпеці роблять будь-які спроби перегляду стратегічного курсу вкрай ризикованими для внутрішньої стабільності.
У перспективі позиція президента означає, що мирні переговори можуть зосередитися на практичних механізмах припинення бойових дій, контролю кордонів та відновлення економіки, але не на зміні ідентичності та геополітичного вибору України. Це звужує простір для компромісів, але водночас робить їх більш чесними та прогнозованими.
Для Європи та США заява Зеленського створює додатковий виклик. Якщо Україна не готова юридично відмовитися від НАТО, союзникам доведеться шукати моделі проміжних безпекових гарантій, які реально стримуватимуть Росію. Це можуть бути військова присутність, довгострокові оборонні програми або спеціальні міжнародні місії.
Таким чином, відмова змінювати Конституцію у питанні НАТО — це не жорсткість заради жорсткості, а стратегічний розрахунок. Україна намагається уникнути сценарію, за якого короткостроковий мир буде досягнутий ціною втрати майбутнього та повторення війни через кілька років.
У довгостроковій перспективі така позиція посилює переговорну суб’єктність Києва. Вона чітко показує, що Україна не розглядає себе як об’єкт домовленостей між великими гравцями, а діє як держава з власними інтересами, закріпленими у Конституції та підтриманими суспільством.
Додаткова аналітика:
Заява Володимира Зеленського про те, що Україна “не має потреби” змінювати Конституцію заради питання НАТО, — це не просто репліка для преси, а спроба зафіксувати «червону лінію» в переговорах. Конституційна норма про стратегічний курс на повноправне членство в ЄС і НАТО закріплена законом про зміни до Конституції від 7 лютого 2019 року (№ 2680-VIII) і має вагу довгострокового державного зобов’язання, а не політичної декларації, яку можна швидко переписати під тиском зовнішніх вимог.
Ключовий сенс його позиції такий: навіть якщо у тактиці переговорів Київ готовий обговорювати формулу “не вступу в НАТО зараз” в обмін на жорсткі гарантії безпеки, це не означає, що Україна має юридично «самоскасувати» власну стратегічну мету. Зміна Конституції — це внутрішньополітичний акт найвищого рівня, який потребує суспільної легітимності й парламентської процедури, і саме тому Зеленський підкреслює: рішення про Конституцію ухвалює український народ і держава, а не Росія чи будь-хто інший. Це також сигнал союзникам: гарантії безпеки не можуть бути «куплені» тим, що Україна наперед відмовиться від свого майбутнього в євроатлантичній архітектурі.
Вигляд прапора НАТО на НАТО Dragon-24, що є частиною навчань Steadfast Defender 2024, у Корженево, Польща, 4 березня 2024 року — Каспер Пемпель
У практичній площині ця позиція зменшує поле для торгу, де від України вимагали б одночасно і територіальних поступок, і політичних/правових поступок (на кшталт нейтралітету, прописаного в Основному Законі) — в обмін на обіцянки безпеки, які можуть бути політично оборотними. На майбутнє тут важливий наслідок: якщо переговорний процес рухатиметься до «пакетної угоди», Конституція стає запобіжником від сценарію, коли разові домовленості перетворюються на незворотну юридичну капітуляцію. Водночас цей запобіжник підвищує ризик затягування переговорів: Росія традиційно вимагає саме формальних, зафіксованих обмежень щодо НАТО, а не політичних запевнень.
Окремо варто бачити ще один мотив, який прямо б’є в енергетичну й безпекову логіку: Зеленський фактично пов’язує «велику політику» гарантій із прикладними темами, які для України критичні вже зараз — на кшталт Запорізької АЕС та енергосистеми. Коли стратегічні гарантії розмиваються або перетворюються на предмет торгу, зростає спокуса для Росії шантажувати енергетикою, інфраструктурою та гуманітарними ризиками, щоб «дотиснути» політичні рішення. Саме тому тримати конституційний курс незмінним — це також спроба не допустити переговорів у форматі “спочатку поступки, потім — можливо — гарантії”.
Якщо коротко про перспективу: найбільш реалістичний компромісний сценарій, який не ламає Конституцію, — це формула “НАТО як стратегічна мета залишається, але на перехідний період діють багатошарові безпекові гарантії, юридично закріплені та підперті військовою присутністю/механізмами реагування”. А найнебезпечніший сценарій — коли Україну намагатимуться схилити до конституційної відмови від НАТО в обмін на гарантії, які не мають достатньої правової сили або політичної витривалості. Саме проти цього Зеленський і виставляє запобіжник зараз.
