Після вторгнення Росії в Україну адміністрація Байдена запровадила серію жорстких санкцій проти Москви, сподіваючись завдати руйнівного удару по російській економіці. Проте, на відміну від очікувань, ці санкції не призвели до значного послаблення російської економіки. Новий звіт економістів пропонує пояснення цьому феномену.
Олег Іцхокі з Гарвардського університету та Еліна Рибакова з Інституту міжнародної економіки Петерсона вважають, що санкції слід було запровадити більш рішуче одразу після вторгнення, а не поступово, як це було зроблено.
«З огляду на минулі події, очевидно, що не було причин не запровадити всі можливі рішучі заходи проти Росії з самого початку, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в лютому 2022 року», — йдеться в доповіді. Однак, як зазначила Рибакова в розмові з журналістами цього тижня, «головний висновок полягає в тому, що санкції не є панацеєю».
Дослідники стверджують, що Росія була готова до фінансових обмежень, оскільки врахувала уроки санкцій, запроваджених у 2014 році після анексії Криму. Крім того, вплив санкцій було ослаблено тим, що інші країни, такі як Китай та Індія, не приєдналися до санкційного режиму.
У звіті йдеться про те, що «хоча кількість санкцій є значною, їхній реальний вплив на економіку Росії менш очевидний», а «глобальне співробітництво є незамінним».
Що робить санкції ефективними
Питання ефективності санкцій є важливим не лише у контексті війни між Росією та Україною. Санкції стали ключовим інструментом для США та інших західних країн для того, щоб тиснути на опонентів, змушуючи їх змінювати політику, при цьому уникаючи прямого військового конфлікту.
Обмежений вплив санкцій на Росію став очевидним вже деякий час тому. Однак новий звіт надає більш детальне уявлення про те, як Росія адаптувалася до санкцій і що це може означати для ефективності американських санкцій у майбутньому.
Документ буде представлений наступного тижня в Інституті Брукінгса.
З початку вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року Сполучені Штати ввели санкції проти понад 4 000 осіб та компаній, зокрема проти 80% банківського сектору Росії за обсягом активів.
Адміністрація Байдена визнає, що одні лише санкції не можуть зупинити вторгнення Росії — з 2022 року США також надали Україні приблизно 56 мільярдів доларів військової допомоги. Багато експертів з політики стверджують, що санкції недостатньо жорсткі, що підтверджується зростанням російської економіки. Американські офіційні особи заявляють, що Росія звернулася до Китаю за верстатами, мікроелектронікою та іншими технологіями, які Москва використовує для виробництва ракет, танків, літаків та іншої зброї для ведення війни.
Представник Міністерства фінансів США звернув увагу на заяву міністра фінансів Джанет Єллен, зроблену в липні під час зустрічі міністрів фінансів G20, де вона назвала дії проти Росії «безпрецедентними».
«Ми продовжуємо боротися з обходом санкцій Росією і посилили та розширили нашу здатність впливати на іноземні фінансові установи та будь-кого іншого у світі, хто підтримує російську військову машину», — заявила вона.
Однак Росія змогла обійти встановлений США та іншими країнами G7 ліміт ціни на свої нафтові експортні поставки в розмірі 60 доларів за барель. Цей ліміт контролюється забороною на використання західних страхових та судноплавних компаній для обслуговування нафти за цінами вище встановленого ліміту. Росія змогла уникнути цієї заборони, створивши власний флот із застарілих, використаних танкерів, які не користуються західними послугами та перевозять 90% її нафти.
США домагалися встановлення цієї цінової стелі як способу скоротити нафтові доходи Москви, не зменшуючи при цьому обсягів постачання російської нафти на світовий ринок, що могло б призвести до зростання цін на нафту, бензин та інфляцію. Схожі побоювання утримували Європейський Союз від введення ембарго на більшість російської нафти протягом майже року після вторгнення Росії в Україну.
План кредитування G7 та реакція союзників
Лідери країн G7 домовилися про виділення Україні кредиту на суму 50 мільярдів доларів, який буде профінансований за рахунок відсотків, отриманих від заморожених активів російського центрального банку, що переважно зберігаються в Європі як заставу. Однак союзники поки не домовилися, як структурувати цей кредит.
Важливість глобальної координації підкреслюється і тим, що деякі країни G7, зокрема Канада, Японія та Велика Британія, досі мають розбіжності щодо конкретних механізмів фінансування та розподілу коштів. Також існують суперечки щодо строків дії замороження активів: США наполягають на трирічному терміні, тоді як деякі європейські країни, такі як Угорщина, пропонують коротші, шестимісячні періоди.
На тлі цих розбіжностей ЄС вирішив діяти самостійно, пропонуючи Україні пакет кредитів на суму до 39 мільярдів доларів, що майже повністю покриває очікувану частку США. Це рішення ЄС можна розглядати як відповідь на невизначеність щодо політики США у контексті майбутніх виборів.
Політика санкцій та майбутні виклики
Для багатьох політичних експертів звіт Іцхокі та Рибакової є важливим сигналом для переосмислення підходу до санкцій. Вони стверджують, що глобальні санкції можуть досягти успіху лише тоді, коли будуть застосовані швидко та скоординовано. Повільне введення санкцій дає країнам-цілям час для адаптації та пошуку нових економічних партнерів.
Досвід Росії у цьому плані є показовим. Вона вже мала певний досвід санкційного тиску після 2014 року, що дозволило їй створити резервні механізми та адаптувати свою економіку до нових умов. Крім того, завдяки своїм союзникам у Китаї та Індії, Росія змогла налагодити постачання багатьох критично важливих товарів, які не можуть вироблятися самостійно або були заблоковані санкціями.
Цей досвід є важливим уроком для майбутньої санкційної політики США та їхніх союзників. Економічні санкції часто розглядаються як альтернатива військовій силі, але вони не є миттєвим інструментом тиску. Їхній ефект вимагає часу і залежить від того, наскільки скоординованими є зусилля міжнародної спільноти.
У той же час, дослідження Іцхокі та Рибакової викликає питання щодо стійкості економічної політики Заходу. Якщо країни, які є основними економічними гравцями, не можуть об'єднатися у застосуванні санкцій, це може підірвати довіру до цього інструменту та його ефективності у майбутніх конфліктах.
Новий підхід до санкцій та глобального співробітництва
Одна з головних рекомендацій авторів звіту полягає в тому, що для того, щоб санкції були дієвими, вони мають бути запроваджені раптово та з залученням максимальної кількості держав. Глобальна координація, зокрема включення великих економік, таких як Китай та Індія, є критично важливою.
Якщо ж такі країни не долучаються до санкцій, це дозволяє державам, які є об'єктом тиску, знаходити альтернативні шляхи для підтримки своїх економік. Досвід Росії показує, що навіть жорсткі обмеження можуть бути обійдені, якщо країна має доступ до великих альтернативних ринків та ресурсів.
Наразі адміністрація Байдена, схоже, визнає ці виклики і намагається розширити санкційний тиск, залучаючи нові країни та зміцнюючи координацію з союзниками. Проте це завдання вимагає часу, а війна в Україні продовжує завдавати величезних руйнувань і страждань.
Водночас Росія, попри всі труднощі, виявилася стійкішою, ніж очікували багато західних експертів. І хоча санкції значною мірою обмежили її економічний потенціал, вони не зупинили її військові амбіції.
Перед США та їхніми союзниками стоїть важливе завдання — знайти нові підходи до санкційної політики, яка б дозволила ефективніше впливати на агресивні держави. Це потребуватиме більшої координації, швидкості та глобальної співпраці.
Дослідження Іцхокі та Рибакової — це лише перший крок на шляху до переосмислення санкцій як інструменту глобальної політики. Але його висновки є важливими і вимагають серйозного ставлення, якщо Захід прагне зберегти свій вплив у світі і забезпечити стабільність та безпеку для всіх своїх громадян.
