Повітряна війна поступово переходить у нову фазу. Якщо раніше основну увагу привертало масове застосування ударних безпілотників, то тепер Росія намагається зробити наступний технологічний крок — поєднати відносну дешевизну дронів зі швидкістю реактивної зброї. Це може стати серйозним викликом для української системи протиповітряної оборони.
Про таку тенденцію розповів Сергій Бескрестнов, відомий за позивним Флеш, радник президента України з питань розвитку технологічних напрямів оборони. За його словами, російська сторона вже працює не просто над реактивними версіями ударних безпілотників, а над виробами, які фактично переходять у категорію реактивних ракет.
Йдеться про принципову зміну підходу. Безпілотник, який летить із відносно невисокою швидкістю, залишає захисникам більше часу на його виявлення, супровід та знищення. Реактивний апарат скорочує цей часовий проміжок. А отже, кожна хвилина, кожен кілометр дальності виявлення і кожна секунда реакції операторів ППО набувають ще більшого значення.
Від дрона до ракети — лише один технологічний крок
Бескрестнов звернув увагу на низку російських розробок, які демонструють цю еволюцію. Серед них він назвав «Бандероль», яку характеризує як відносно бюджетну російську реактивну ракету. Окремо експерт згадав «Герань-5», яка, за його оцінкою, вже більше відповідає характеристикам реактивної ракети, ніж традиційного ударного безпілотника.
Також у цьому контексті згадуються вироби «Дань-М» та «Дань-Т». Сам перелік таких систем показує, що йдеться не про одиничний експеримент. Росія намагається сформувати цілий напрям озброєнь, де швидкість, дальність і масовість можуть поєднуватися в одній конструкції.
Це важливо не лише з погляду технічних характеристик. Зміна класу повітряної цілі автоматично змінює вимоги до її перехоплення. Те, що ефективно працює проти повільнішого безпілотника, може виявитися недостатнім проти значно швидшої цілі. Саме тому розвиток засобів ППО фактично перетворюється на постійне технологічне змагання.
Україна готується до нової гонки швидкостей
За словами Флеша, російська сторона розуміє, що Україна також розвиватиме реактивні перехоплювачі. Саме тому противник намагатиметься випереджати українські технології, переводячи свої ударні системи на дедалі вищі швидкості.
Для України це означає необхідність діяти на випередження. Йдеться вже не лише про збільшення кількості комплексів ППО. Потрібні нові радари, системи раннього попередження, автоматизоване розпізнавання цілей, сучасні засоби радіоелектронної боротьби та, особливо, доступні за ціною перехоплювачі.
Останній фактор може стати одним із ключових. Масований повітряний удар — це не тільки питання того, чи здатна ракета або дрон долетіти до цілі. Це ще й економічне протистояння. Якщо для знищення відносно дешевого апарата щоразу доводиться використовувати значно дорожчий боєприпас, система оборони рано чи пізно стикається з проблемою виснаження запасів.
Саме тому українські реактивні перехоплювачі можуть стати одним із найбільш перспективних напрямів. Їхнє завдання — не просто збивати конкретні цілі, а створити принципово іншу модель захисту неба, здатну працювати проти швидких повітряних об’єктів у великій кількості.
Загроза може посилитися вже найближчим часом
На тлі цієї технологічної гонки Україна продовжує стежити і за підготовкою Росії до нових масованих ударів. У неділю, 6 вересня, моніторинговий канал «єРадар» повідомив про передислокацію російських стратегічних бомбардувальників Ту-95МС. На цій підставі там припустили, що черговий масштабний ракетний удар по Україні може відбутися наприкінці наступного тижня.
Водночас подібні оцінки не означають, що удар обов’язково відбудеться саме в зазначені строки. Передислокація літаків може бути частиною підготовки до бойового застосування, але остаточні рішення залежать від багатьох факторів. Тому українцям важливо орієнтуватися передусім на офіційні повідомлення Повітряних сил та інших компетентних органів.
Однак сама тенденція залишається тривожною. Росія намагається зробити свої повітряні засоби швидшими, складнішими для перехоплення та придатними до масового застосування. Це означає, що війна технологій не сповільнюється — навпаки, її темп зростає.
Україна змушена відповідати на цей виклик так само швидко. І тут питання вже не тільки у кількості ракет чи безпілотників. Майбутнє захисту українського неба значною мірою залежатиме від того, хто швидше адаптується: той, хто створює нові засоби нападу, чи той, хто знаходить ефективний спосіб їх зупинити.
