Втрачене житло — втрачене життя
Кожна зруйнована домівка — це не просто цегла і бетон. Це світлини на стінах, голоси дітей у коридорах, запах вечері на кухні. Для сотень тисяч українців житло на тимчасово непідконтрольних територіях залишилось болючим спогадом — символом раптової втрати, змушеної втечі, глибокої порожнечі. І попри те, що вже діє програма "єВідновлення", вона охоплює лише ті регіони, де можливо фізично зафіксувати руйнування. Для територій, де тривають бойові дії або відсутній контроль з боку української держави, компенсації досі залишаються недосяжною мрією.
Потреба у вирішенні цієї проблеми є колосальною. Громадяни, які втратили житло через війну, мають однакове право на відшкодування, незалежно від того, де це житло розташоване. Вони вже пережили вимушене переселення, втрату стабільності й звичного середовища. І тепер, у спробі відновити хоча б частину свого життя, стикаються з глухою стіною бюрократії та обмеженого ресурсу.
Питання відновлення житла — це не лише матеріальний аспект. Це акт відновлення гідності, визнання болю, крок до психологічного зцілення. Без справедливої компенсації повернення до нормального життя для багатьох переселенців залишається недосяжним. Тому так критично важливо знайти механізм компенсацій саме для тих, хто втратив житло на тимчасово непідконтрольних територіях.
Дистанційне обстеження: перший крок до системного вирішення
Постановою Кабміну від 7 липня 2025 року в Україні відкрилася нова сторінка у сфері компенсацій — відтепер житло на прифронтових територіях можна обстежувати дистанційно. До цього моменту місцеві комісії просто не мали змоги фізично відвідати місця руйнувань через небезпеку. Тепер же вони можуть використовувати супутникові знімки, дрони, свідчення рятувальників, правоохоронців та очевидців.
Цей інструмент — революційне рішення, яке дає надію тисячам людей. Завдяки цьому підходу, постраждалі отримують житлові сертифікати, які можна обміняти на нове помешкання або використати як часткову компенсацію. І хоча це стосується лише окремих регіонів — прикордоння Сумщини, Донеччини та інших зон активних бойових дій — важливість цього рішення важко переоцінити.
Однак наразі такий механізм не поширюється на тимчасово непідконтрольні території. Там усе ще відсутня навіть процедура, не кажучи вже про реальну можливість отримати компенсацію. Це створює глибоку несправедливість між громадянами — хтось має шанс на нову оселю, а хтось змушений роками чекати невизначеності.
Ключові слова на кшталт "компенсація за зруйноване житло", "програма єВідновлення", "прифронтові території", "тимчасово непідконтрольні території" мають звучати не як чиновницькі формули, а як реальні інструменти повернення до нормального життя.
Мелітопольський експеримент: прецедент, який не набув розвитку
Наприкінці 2023 року в місті Мелітополь було проведено перший експеримент із дистанційного обстеження житла на тимчасово непідконтрольній території. Результати були обнадійливими: факт руйнування вдалося зафіксувати, і навіть видати перші житлові сертифікати. Але на цьому все й зупинилося.
Чому уряд не поширює цей позитивний досвід на інші регіони? Причини можуть бути різні. Наприклад, вартість супутникових знімків — це дорого, а міжнародні партнери, зокрема USAID, уже згорнули свою участь у фінансуванні. Крім того, існує складна категорія людей, житло яких не зруйноване, але залишилося на непідконтрольній території. Вони не мають змоги ним користуватися, але юридично не можуть отримати компенсацію.
Така ситуація породжує нерівність і фрустрацію. З одного боку, є політична воля, адже Президент вже давав доручення розробити механізм компенсацій. Є й публічні заяви профільного міністерства про розробку відповідної методології. Але фактично — жодного рішення уряд досі не ухвалив.
Мелітопольський експеримент показав: дистанційне обстеження можливе навіть на ТОТ. Технічно — це не фантастика, це реальність. Питання полягає лише в політичній рішучості та фінансах.
Де гроші? Фінансова пастка компенсаційних програм
Одним із головних гальмівних чинників розвитку програми компенсацій є брак фінансування. Станом на літо 2025 року вже витрачено понад 30 мільярдів гривень. І при цьому парламент має знайти ще 400 мільярдів для фінансування Сил оборони. У таких умовах коштів на відшкодування втрат цивільним катастрофічно не вистачає.
Шукаючи вихід, Олена Шуляк наголосила на необхідності використати заморожені російські активи та доходи від них. Це питання міжнародного рівня, але моральна логіка очевидна: країна, яка знищує, має сплатити за завдану шкоду. Якщо ж покладати надії лише на внутрішні ресурси, компенсувати втрати за десятки тисяч зруйнованих домівок буде неможливо.
Програма "єВідновлення", як одна з ключових ініціатив, уже працює, але без масштабного розширення на ТОТ вона не виконає своєї головної функції — повного охоплення постраждалих громадян. Саме тому так важливо закласти кошти в бюджет не тільки для оборони, а й для відновлення людського життя.
Чекати більше не можна
Українці, які втратили своє житло через війну, заслуговують на чітку, прозору і доступну систему компенсацій. Це не просто бюрократичне питання — це питання справедливості. Доки держава не визнає потребу громадян на ТОТ у рівних правах, довіра до інституцій буде підірвана, а рани суспільства — відкриті.
Перші кроки вже зроблено: дистанційне обстеження, приклади з прифронтових територій, успішний кейс у Мелітополі. Але далі справа за рішенням Кабміну, міністерств, міжнародної співпраці. І за моральною позицією, яка має стати основою політики держави.
Повернення до нормального життя має починатися зі справедливості. А справедливість — це коли кожен українець, незалежно від того, де залишилось його зруйноване житло, знає: держава його не забула.
