Україна 19 серпня повернула з російського полону 103 військовослужбовців. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими назвав операцію першим етапом чергового обміну. Російська сторона, за повідомленням Reuters із посиланням на Міноборони РФ, також отримала 103 своїх військових.
Серед визволених українців — військовослужбовці Збройних сил, Військово-Морських сил, Сил територіальної оборони, Національної гвардії та Державної прикордонної служби. Додому повернулися не лише солдати й сержанти: у групі були також кілька офіцерів.
Більшість звільнених мають поранення або тяжкі захворювання. Після повернення вони мають пройти повний медичний огляд, фізичну та психологічну реабілітацію й отримати передбачені державою виплати. Окремим завданням стане адаптація людей після тривалої ізоляції в російському полоні.
Звільнені військові воювали на Луганському, Донецькому, Харківському, Запорізькому, Херсонському, Дніпропетровському та Сумському напрямках. Наймолодший із тих, хто повернувся цього разу, народився у 2000 році, найстаршому визволеному захиснику — 59 років.
Аналіз «Дейком» показує, що нинішній обмін полоненими між Україною та Росією важливий не лише кількістю повернутих людей. Офіційне визначення його як «першого етапу» свідчить про продовження переговорного механізму, який залишається одним із небагатьох каналів практичної взаємодії між сторонами війни.
Голова Координаційного штабу та начальник Головного управління розвідки Олег Іващенко особисто зустрів звільнених військових після їхнього повернення. Штаб повідомив, що переговорний процес не припиняється, а українські державні структури вже працюють над підготовкою наступних обмінів.
Reuters повідомив із посиланням на Іващенка, що ще один обмін очікується до кінця серпня. За його словами, під час наступного етапу Україна розраховує повернути захисників, які перебувають у неволі тривалий час, зокрема військових, що брали участь в обороні Маріуполя.
Водночас офіційне повідомлення Координаційного штабу не називає конкретної дати наступного обміну. Воно підтверджує лише те, що підготовка триває. Така різниця у формулюваннях важлива: запланований термін залишається частиною переговорного процесу і може залежати від домовленостей між сторонами.
Особливо чутливою залишається тема військових, які потрапили в полон ще на ранніх етапах повномасштабного вторгнення. Серед них — оборонці Маріуполя та «Азовсталі», повернення яких протягом усієї війни залишається одним із головних запитів родин полонених і української держави.
Людський вимір цього процесу помітний у свідченнях тих, хто повернувся 19 серпня. Reuters поспілкувався з 29-річним Дмитром, який провів у російському полоні три роки. Після звільнення він звернувся до родин тих, хто ще залишається в неволі, із закликом продовжувати вірити в їхнє повернення.
Інший звільнений військовий, 43-річний Антон Тимофієнко, провів у полоні 28 місяців. Він розповів, що одним із небагатьох каналів зв’язку із зовнішнім світом для полонених залишалися листи від рідних, тоді як іншої інформації вони майже не отримували.
Такі свідчення пояснюють, чому повернення з полону не завершується в момент перетину кордону. Тривала ізоляція, стан здоров’я, відсутність інформації про близьких та пережите під час неволі означають, що після обміну для військових починається окремий процес медичного, психологічного й соціального відновлення.
Координаційний штаб заявив, що держава забезпечить звільненим комплексну допомогу та реінтеграцію. Для частини військових це може бути особливо тривалим процесом, оскільки деякі з них перебували поза нормальним зв’язком із сім’ями та українським суспільством протягом багатьох місяців або років.
Обміни військовополоненими відбуваються на тлі війни, в якій Київ і Москва залишаються далеко один від одного щодо умов її завершення. Саме тому гуманітарний переговорний трек має окреме значення: навіть за відсутності ширшої політичної домовленості він дозволяє повертати людей із неволі.
У березні 2026 року Володимир Зеленський повідомляв, що за чотири роки роботи Координаційного штабу з російського полону вдалося повернути 8669 військових і цивільних. Уже наприкінці червня президент говорив про понад 9500 повернутих від початку повномасштабної війни, що свідчить про продовження обмінів протягом року.
Механізм обмінів при цьому не є автоматичним. Українська сторона збирає та постійно оновлює інформацію про полонених і зниклих безвісти, а конкретні списки стають предметом переговорів. Саме тому родини часто не можуть знати наперед, чи буде ім’я їхнього близького в наступній групі на повернення.
Координаційний штаб також подякував Сполученим Штатам та Об’єднаним Арабським Еміратам за допомогу в організації обміну 19 серпня. Участь міжнародних партнерів залишається важливою там, де прямі контакти між Україною та Росією обмежені, а домовленості потребують додаткового посередництва.
Сам факт продовження обмінів не означає наближення політичної угоди про завершення війни. Він радше демонструє, що гуманітарні домовленості можуть існувати окремо від переговорів про території, безпеку чи припинення бойових дій. Для родин полонених ця відмінність має цілком конкретне значення — можливість повернення залишається.
Після обміну 19 серпня українська сторона не оголосила повного списку людей, яких планує повернути наступними. Однак заява Іващенка про військових, що перебувають у полоні тривалий час, і захисників Маріуполя окреслює один із пріоритетів переговорів, якщо домовленості про новий етап будуть реалізовані.
Для 103 військовослужбовців цей переговорний процес уже завершився поверненням додому. Для тих, хто залишається в російській неволі, обмін 19 серпня має інше значення: він підтверджує, що канал повернення продовжує працювати, а підготовка нових домовленостей не припиняється.
