Росія намагається перетворити свій найсучасніший винищувач Су-57 на своєрідний повітряний командний пункт для безпілотних систем. Йдеться про двомісну модифікацію літака, яку в російській авіаційній промисловості позначають як Су-57Д. Прототип цієї машини нині проходить льотні випробування, а представники російського військово-промислового комплексу вже розповідають про масштабні завдання, які планують покласти на нову версію літака.
Про плани повідомила російська державна корпорація «Ростех». За її заявами, перший політ прототипу двомісного літака відбувся у травні 2026 року. При цьому важливо розділяти заявлені характеристики та реальні можливості машини: наразі російська сторона не продемонструвала результатів випробувань, які б незалежно підтверджували здатність Су-57Д ефективно керувати іншими безпілотними платформами в бойових умовах.
Саме друга кабіна є ключовою особливістю нової концепції. У класичному одномісному винищувачі пілот змушений одночасно контролювати політ, вести повітряний бій, стежити за обстановкою, застосовувати озброєння та працювати з бортовими системами. Додаткове навантаження у вигляді управління кількома безпілотниками може суттєво ускладнювати виконання основного завдання.
Російські розробники хочуть розділити ці функції між двома членами екіпажу.
За задумом, один пілот зосереджується безпосередньо на польоті та виконанні головної бойової місії, тоді як другий може отримати роль оператора безпілотних систем. Таким чином, Су-57Д потенційно має стати не просто винищувачем із двома членами екіпажу, а своєрідним вузлом управління, здатним координувати роботу інших літальних апаратів.
Особливий інтерес у цьому контексті викликає російський важкий безпілотник С-70 «Охотник». Саме його російські представники називають одним із ключових апаратів, яким у перспективі планують керувати з борту двомісного Су-57.
Ідея полягає у створенні зв'язки між пілотованим винищувачем і безпілотними платформами. У теорії така система може дозволити винищувачу діяти на більшій дистанції від основної загрози, передаючи частину завдань безпілотникам. Оператор на борту літака отримує можливість координувати кілька апаратів, змінювати їхні завдання та розподіляти між ними функції залежно від ситуації.
Директор ОКБ Сухого Михайло Стрілець заявив, що така схема може бути важливою не лише для управління одним С-70, а й для роботи з ройовими та груповими безпілотними системами.
Саме поняття «рою» дронів сьогодні стало одним із найбільш обговорюваних напрямів розвитку військової авіації. Його суть полягає в тому, що кілька або навіть десятки безпілотних апаратів можуть діяти не як окремі машини, а як взаємопов'язана група. Вони потенційно здатні розподіляти завдання, обмінюватися інформацією та реагувати на зміни обстановки.
Для пілота винищувача управління такою групою вручну було б надзвичайно складним. Саме тому російські розробники пов'язують перспективи Су-57Д із системами автоматизації та штучним інтелектом.
Представники Об'єднаної авіабудівної корпорації заявляють, що двомісний Су-57 планують використовувати також для випробування технологій так званого бойового штучного інтелекту. За їхніми словами, відповідні розробки нині ведуться фахівцями корпорації.
Це ще один важливий момент, адже Росія фактично намагається поєднати одразу кілька напрямів військової авіації: пілотовані винищувачі, важкі безпілотники, групове застосування дронів та алгоритми штучного інтелекту.
Водночас гучні заяви ще не означають, що всі ці технології вже працюють як єдина система.
Наразі немає представлених російською стороною результатів випробувань, які б дозволяли зробити висновок про повноцінну реалізацію концепції «Су-57Д — оператор безпілотного рою». Не оприлюднено і переконливих даних про те, наскільки стабільно може працювати така система в умовах активної протидії, втрати зв'язку, радіоелектронних перешкод або різкої зміни бойової ситуації.
Це принципово важливо. Управління дроном на полігоні та управління ним у реальному бойовому середовищі — два абсолютно різні завдання. У першому випадку оператор може працювати в заздалегідь підготовлених умовах, а в другому система повинна витримувати перешкоди, втрати каналів зв'язку, непередбачувані маневри противника та інші фактори.
Окремим викликом є взаємодія між пілотованим літаком і безпілотниками на великій відстані. Для ефективної роботи необхідні надійні канали зв'язку, достатня пропускна здатність, мінімальні затримки передачі даних і захист від впливу засобів радіоелектронної боротьби. Якщо хоча б один із цих елементів працюватиме нестабільно, переваги всієї концепції можуть істотно зменшитися.
Ще складнішим завданням є автономність самого «рою». Якщо кожне рішення повинен ухвалювати оператор, кількість безпілотників, якими він реально може керувати одночасно, буде обмеженою людською увагою. Якщо ж значна частина рішень передається алгоритмам, на перший план виходять питання надійності програмного забезпечення, розпізнавання цілей та коректності дій системи в нестандартних ситуаціях.
Саме тут і з'являється заявлений росіянами «бойовий штучний інтелект».
За допомогою алгоритмів розробники прагнуть зменшити навантаження на екіпаж. Система потенційно може самостійно аналізувати дані від різних сенсорів, визначати пріоритетність завдань для безпілотників і пропонувати оператору варіанти дій. У більш складному сценарії частина функцій може бути автоматизована.
Однак між заявою про розробку такої технології та її реальною інтеграцією у військову систему існує величезна дистанція.
Не менш показовою є й інша заявлена функція Су-57Д — використання машини для навчання та відпрацювання спеціальних режимів пілотування. У «Ростеху» стверджують, що двомісний літак дозволить відпрацьовувати режими, які неможливо повноцінно відтворити на наземних тренажерах.
Наявність другого члена екіпажу в цьому випадку має очевидну перевагу: інструктор може перебувати безпосередньо на борту та контролювати дії пілота під час складного польоту. Це дозволяє використовувати літак не лише як бойову платформу, а й як інструмент підготовки екіпажів та перевірки нових режимів.
Однак основна увага навколо Су-57Д наразі прикута саме до його потенційної ролі в концепції спільного застосування пілотованих і безпілотних літальних апаратів.
За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, С-70 «Охотник» є російським ударно-розвідувальним безпілотним літальним апаратом. Заявлена максимальною злітна маса цієї машини становить близько 25 тонн, дальність польоту — до 6000 кілометрів, а максимальна швидкість — до 1400 км/год.
Такі заявлені характеристики пояснюють, чому російська сторона розглядає С-70 як один із можливих елементів перспективної системи. Це вже не легкий розвідувальний дрон, а велика реактивна платформа, яку Москва намагається інтегрувати у свою концепцію майбутньої бойової авіації.
Втім, сама по собі наявність важкого безпілотника не означає автоматичної появи ефективної системи «ведучий — ведені». Для цього необхідно вирішити цілий комплекс технічних і тактичних проблем: від стабільного обміну даними до координації дій кількох платформ у реальному часі.
І тут Су-57Д може стати для Росії своєрідним випробувальним стендом.
Якщо заявлена концепція буде реалізована, роль пілотованого винищувача поступово може змінюватися. Літак перестає бути лише носієм озброєння та засобом ведення повітряного бою. Він стає центром, який збирає інформацію, координує безпілотні платформи та розподіляє між ними завдання.
Для військової авіації це принципово нова модель. Пілот у такому випадку дедалі більше перетворюється з безпосереднього виконавця кожної дії на командира повітряної групи, частина рішень у якій передається автоматизованим системам.
Росія демонструє намір рухатися саме в цьому напрямі. Проте поки що між концепцією, озвученою представниками російської оборонної промисловості, та доведеною бойовою спроможністю існує значна різниця.
Су-57Д лише проходить льотні випробування. Заявлені можливості управління С-70, ройовими системами та технологіями штучного інтелекту ще мають бути підтверджені практикою. І саме результати цих випробувань, а не гучні презентаційні заяви, покажуть, наскільки далеко Росія справді просунулася у створенні нового покоління пілотовано-безпілотної авіації.
Тим часом сама поява такої концепції свідчить про зміну підходів до майбутньої війни в повітрі. У центрі дедалі частіше опиняється не окремий винищувач, а ціла мережа взаємопов'язаних платформ, де пілотований літак може виступати координатором групи безпілотників.
І якщо російські розробники зможуть перетворити свої заяви на реально працюючу технологію, Су-57Д потенційно стане одним із ключових елементів цієї системи. Якщо ж проблеми зі зв'язком, програмним забезпеченням, автоматизацією та взаємодією платформ виявляться складнішими, ніж заявляють у Москві, проєкт залишиться черговою амбітною концепцією, яка значно випереджає власні практичні можливості.
Саме тому нині за Су-57Д варто стежити не через гучні слова про «шосте покоління», а через конкретні результати випробувань. Адже у сучасній військовій авіації вирішальним є не те, яку технологію обіцяють створити, а те, чи здатна вона стабільно працювати тоді, коли помилка або втрата контролю можуть мати критичні наслідки.
