Узбекистан офіційно підтвердив те, про що протягом тривалого часу говорили військові оглядачі: країна отримала від Китаю перші винищувачі J-10CЕ. Поява цих машин у складі узбецьких Повітряних сил може стати важливою подією не лише для самої країни, а й для всього регіону Центральної Азії.
Інформація про отримання літаків стала публічною 28 серпня. Як пише The Aviationist, китайські винищувачі продемонстрували під час тривалого телевізійного репортажу державного телеканалу Узбекистану, присвяченого 35-й річниці незалежності країни.
На кадрах можна побачити щонайменше шість J-10CЕ, які здійснюють посадку на одній з узбецьких авіабаз. Таким чином, Ташкент фактично поставив крапку в багатомісячних припущеннях щодо закупівлі китайських бойових літаків.
Водночас низка важливих деталей угоди досі залишається невідомою. Узбекистан не розкрив загальну кількість винищувачів, які планує отримати від Китаю, не оприлюднив вартість контракту, а також не повідомив усі подробиці щодо комплексу озброєння, технічного обслуговування та підготовки персоналу.
Проте вже сама поява J-10CЕ на узбецькій авіабазі свідчить про серйозний поворот у військово-технічній політиці Ташкента.
Чому Узбекистан обрав китайські винищувачі
Протягом десятиліть основою бойової авіації Узбекистану залишалися літаки радянського виробництва. Йдеться насамперед про винищувачі МиГ-29 та Су-27, значна частина яких уже має дуже солідний вік.
За даними Defense Express, у строю узбецьких Військово-повітряних сил перебували 12 винищувачів МиГ-29 та 12 штурмовиків Су-25. Крім того, на зберіганні знаходилися 18 МиГ-29, 26 Су-27 та 15 Су-24.
Для країни, яка прагне підтримувати сучасні Повітряні сили, така структура парку створює серйозні проблеми. Старі літаки потребують дедалі більшого обсягу технічного обслуговування, а їхня модернізація може виявитися складною та дорогою. Додатковим фактором є питання доступності запасних частин і залежності від інфраструктури, сформованої ще за часів СРСР.
Тому рішення Ташкента звернутися до Китаю виглядає закономірним.
Про можливу закупівлю J-10CЕ для заміни частини старих МиГ-29 та Су-27 говорили ще з квітня 2025 року. Тепер ці припущення отримали практичне підтвердження.
Для Узбекистану це означає не просто придбання нової моделі літака. Фактично країна починає переходити від радянської авіаційної спадщини до іншої технологічної екосистеми.
Це важливий крок, адже разом із самими винищувачами країна отримує нову систему підготовки персоналу, обслуговування, озброєння та експлуатації авіаційної техніки.
Що являє собою J-10CЕ
J-10CЕ є експортною версією китайського винищувача J-10C. Ця машина належить до покоління сучасних багатоцільових винищувачів, які створювалися з урахуванням досвіду нової епохи повітряної війни.
На відміну від літаків радянського виробництва, які сьогодні складають основу значної частини старого узбецького авіапарку, J-10CЕ спочатку розроблявся як значно сучасніша платформа з цифровою авіонікою, сучасними системами виявлення цілей та можливістю застосування нових типів керованого озброєння.
Особливо важливим аспектом є можливість використання сучасних ракет класу «повітря — повітря». Точний склад озброєння, який Узбекистан отримав або отримає разом із літаками, наразі офіційно не розкритий.
Водночас The Aviationist припускає, що потенційний пакет може включати ракети малої дальності PL-10, ракети середньої дальності PL-12 та далекобійні PL-15, призначені для ураження цілей за межами прямої видимості.
Якщо така конфігурація справді входить до контракту, це суттєво розширює можливості узбецької винищувальної авіації.
Саме ракети великої дальності та сучасні системи виявлення цілей дедалі більше визначають характер повітряного бою. Сучасний винищувач уже не обов'язково повинен зближуватися з противником для застосування зброї. Навпаки, перевагу може отримати той, хто раніше виявить ціль, швидше отримає необхідні дані та зможе застосувати ракету з безпечнішої дистанції.
Таким чином, перехід на J-10CЕ потенційно дозволяє Узбекистану не просто оновити авіапарк, а змінити саму концепцію використання винищувальної авіації.
Цікава деталь конструкції
У нових узбецьких J-10CЕ звернули увагу на одну особливість — відсутність стаціонарного зонда для дозаправлення пальним у повітрі.
Зазвичай такий елемент встановлюється праворуч у передній частині фюзеляжу. Однак на літаках, які прибули до Узбекистану, його немає.
Точна причина такого рішення не повідомлялася. Водночас воно може бути пов'язане зі специфікою завдань узбецької авіації.
Узбекистан не має власного парку літаків-заправників, а його військова авіація не орієнтована на виконання далеких експедиційних операцій за межами регіону. Відповідно, можливість дозаправлення в повітрі не є настільки критичною вимогою, як для держав, які планують тривалі операції на великих відстанях.
При цьому всі продемонстровані літаки оснащені трьома зовнішніми паливними баками — двома підкрильними та одним центральним. Це дозволяє збільшити запас пального для польотів на значні дистанції.
Показовим є й сам маршрут перегону. Китайські J-10CЕ вилетіли з Ченду та подолали приблизно 3000 кілометрів до Узбекистану. Водночас інформації про конкретні проміжні точки маршруту та можливі посадки для дозаправлення немає.
Китай поступово стає важливим постачальником озброєнь
Закупівля винищувачів є лише частиною ширшої тенденції. Узбекистан уже використовує китайські системи протиповітряної оборони, а раніше країна демонструвала техніку, яка, за оцінками аналітиків, може бути пов'язана з китайськими поставками.
Таким чином, співпраця Ташкента і Пекіна поступово охоплює дедалі ширший спектр військових технологій.
Це має важливе геополітичне значення.
Центральна Азія протягом тривалого часу залишалася регіоном, де військова техніка значною мірою була пов'язана з радянською, а згодом російською оборонною промисловістю. Проте ситуація поступово змінюється.
Країни регіону прагнуть диверсифікувати джерела постачання озброєнь і не залежати від одного партнера. Китай у цьому сенсі пропонує альтернативу, причому не лише у вигляді окремих зразків техніки, а як повноцінну технологічну екосистему.
Поява J-10CЕ в Узбекистані є особливо показовою саме тому, що винищувальна авіація належить до найбільш складних та дорогих напрямів військово-технічного співробітництва.
Придбання таких літаків означає довгострокову залежність від постачальника не тільки щодо самих машин. Потрібні запасні частини, технічна підтримка, навчання пілотів, підготовка інженерів, програмне забезпечення, озброєння та регулярна модернізація.
Якщо Ташкент і надалі розширюватиме китайський компонент своїх Збройних сил, вплив Пекіна на військово-технічну сферу країни неминуче зростатиме.
На цьому тлі Китай нарощує власну авіацію
Поява J-10CЕ в Узбекистані відбувається на тлі стрімкого розвитку китайської військової авіації.
Китай паралельно збільшує виробництво винищувачів п'ятого покоління J-20 Mighty Dragon. За оцінками військових аналітиків, станом на середину 2026 року Повітряні сили Народно-визвольної армії Китаю вже могли отримати близько 500 таких машин.
Ця цифра сама по собі демонструє масштаб китайської авіаційної промисловості. Пекін уже не просто створює окремі сучасні літаки — він формує великий парк машин, здатних працювати в єдиній системі розвідки, управління та бойового застосування.
При цьому увага світової спільноти дедалі більше переключається на китайські проєкти літаків наступного покоління. Проте саме J-20 залишається одним із головних елементів поточної модернізації китайських Повітряних сил.
Для експорту Пекін використовує інший підхід. J-10CЕ дозволяє Китаю пропонувати партнерам сучасний багатоцільовий винищувач без необхідності передавати найчутливіші технології, пов'язані з його новітніми платформами.
У результаті Китай поступово зміцнює позиції не лише як виробник окремих видів озброєнь, а як глобальний постачальник сучасної військової авіації.
Що зміниться для Узбекистану
Для Ташкента головний ефект від появи J-10CЕ полягає у можливості поступово оновити парк бойової авіації та зменшити залежність від морально й технічно застарілих платформ.
Втім, кілька винищувачів не здатні миттєво змінити весь потенціал Повітряних сил. Для повноцінної модернізації потрібні значно більші масштаби закупівель, сучасна інфраструктура, підготовлені екіпажі та достатня кількість озброєння.
Саме тому особливо важливо, скільки J-10CЕ зрештою отримає Узбекистан.
Якщо шість продемонстрованих машин є лише першою партією, а в перспективі Ташкент отримає значно більше винищувачів, це може свідчити про початок масштабної перебудови узбецької військової авіації.
Якщо ж закупівля залишиться обмеженою, J-10CЕ виконуватимуть радше роль технологічного ядра для майбутньої модернізації.
У будь-якому разі поява китайських винищувачів є сигналом про те, що Узбекистан активно шукає нову модель розвитку своїх Збройних сил.
Ще кілька років тому основним питанням було те, як підтримувати в працездатному стані парк літаків радянського походження. Тепер Ташкент переходить до значно амбітнішого завдання — створення сучасної винищувальної компоненти, яка спиратиметься вже не на спадщину минулого, а на нові технології.
І саме тут J-10CЕ може виявитися лише першим кроком.
Поява цих літаків показує, наскільки швидко змінюється військово-технічний ландшафт Центральної Азії. Китай отримує нового великого партнера, Узбекистан — альтернативу традиційним постачальникам, а весь регіон поступово стає майданчиком для конкуренції різних технологічних і військових систем.
Тепер головне питання полягає не в тому, чи справді Узбекистан придбав китайські J-10CЕ — це вже підтверджено. Значно цікавіше, скільки саме таких машин отримає Ташкент і чи стане ця закупівля початком повного переходу узбецької бойової авіації на китайську техніку.
Якщо такий сценарій реалізується, наслідки будуть далеко ширшими за просте оновлення кількох ескадрилій. У Центральній Азії поступово формується нова військова реальність, у якій Китай дедалі активніше конкурує за роль ключового постачальника сучасних озброєнь.
