Швеція переходить до нового класу сухопутного озброєння, якого її армії бракувало: мобільної далекобійної ракетної артилерії. Уряд дозволив закупити американські системи HIMARS приблизно за 7 млрд шведських крон — близько $729 млн — із початком поставок уже у 2027 році.
Йдеться приблизно про десять пускових установок разом із боєприпасами. За абсолютною кількістю це невеликий парк, але значення контракту визначається не числом машин: HIMARS дає шведській армії можливість наносити високоточні удари на відстанях, яких її нинішня ствольна артилерія не забезпечує.
Паралельно Стокгольм домовився з Гельсінкі про спільний розвиток ракетної артилерії. Фінляндія вже використовує гусеничні M270 MLRS, які працюють із частиною тієї самої номенклатури ракет і компонентів, що й HIMARS. Це створює основу для спільного навчання, обслуговування та постачання.
Угода також має промисловий компонент. Saab і Lockheed Martin домовляються про співпрацю у виробництві боєприпасів для HIMARS та інших американських систем у Швеції, а також про можливу інтеграцію шведсько-американської GLSDB із новою ракетною артилерією.
За аналізом «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів, Швеція купує HIMARS не просто для закриття окремої прогалини в озброєнні. Контракт є частиною переходу країни від територіальної оборони переважно власними силами до повноцінної ролі в системі колективного вогневого ураження НАТО.
Ще кілька років тому шведська армія насамперед відновлювала базові сухопутні спроможності, скорочені після холодної війни. Тепер завдання інше: війська повинні не лише захищати власну територію, а й бути здатними діяти разом із союзниками від Балтійського моря до півночі Фінляндії.
Швеція стала 32-м членом НАТО 7 березня 2024 року, завершивши понад два століття політики неприєднання до військових союзів. Відтоді її оборонне планування дедалі швидше перебудовується навколо колективної оборони, а не тільки захисту національного кордону.
Для сухопутних військ це означає потребу завдавати ударів далеко за лінією безпосереднього зіткнення. Шведський уряд прямо називає ракетну артилерію необхідним доповненням до систем Archer і мінометів, здатним працювати на більших територіях і значно більшій глибині.
HIMARS при цьому є не стільки окремою зброєю, скільки універсальною платформою. Одна колісна пускова установка може використовувати різні ракети сімейства MLRS, а її реальна дальність визначається тим, який саме тип боєприпасу завантажено перед бойовою місією.
Стандартні керовані GMLRS уражають цілі приблизно на 70 км. Нове покоління ER GMLRS збільшує цей показник до 150 км, а сумісні з HIMARS ракети Precision Strike Missile розраховані на удари на відстані понад 400 км і потенційно близько 500 км.
Це не означає, що весь такий набір автоматично входить до шведської закупівлі. Детальний склад боєприпасів у публічному повідомленні уряду не розкритий. Але сама сумісність платформи залишає Стокгольму можливість нарощувати дальність без заміни пускових машин.
Такий принцип особливо важливий для країни з великою територією та відносно невеликою сухопутною армією. HIMARS може швидко переміщатися дорогами, займати позицію, здійснювати пуск і залишати район до того, як противник встигне організувати контрбатарейний удар.
Мобільність фактично є частиною системи виживання. Досвід російсько-української війни показав, що далекобійна артилерія швидко стає пріоритетною ціллю для безпілотників, розвідки та високоточних засобів ураження, тому тривале перебування на одній позиції надзвичайно ризиковане.
Для Швеції географія додає ще один вимір. Її територія простягається від Балтійського моря далеко на північ, а після вступу Швеції та Фінляндії до НАТО весь Скандинавський півострів і фінський кордон із Росією стали частинами однієї союзницької системи оборони.
Саме тому двостороння домовленість із Фінляндією може бути не менш важливою за американську пускову установку. Стокгольм і Гельсінкі планують співпрацювати в підготовці персоналу, навчаннях, розвитку спроможностей, технічному обслуговуванні та забезпеченні боєприпасами.
Фінський M270 і шведський HIMARS мають різне шасі, але належать до однієї ракетної екосистеми. Це дає двом арміям можливість формувати спільну логістику й частково використовувати однакові боєприпаси замість створення двох ізольованих систем постачання.
Для НАТО така взаємозамінність особливо цінна у кризі. Якщо одна країна вичерпує частину запасів, технічна сумісність дозволяє швидше перекидати ракети, запчастини чи спеціалістів між союзниками — за умови, що політичні рішення й наявні запаси це дозволяють.
Співпраця виходить далеко за межі артилерії. Із червня 2026 року Швеція є рамковою державою нових передових сухопутних сил НАТО у Фінляндії та направила туди батальйонну бойову групу, яка діє під союзницьким командуванням.
Отже, шведські HIMARS потенційно можуть бути частиною значно ширшого оперативного простору, ніж територія самої Швеції. У разі кризи важливим стане не формальне місце базування батареї, а її здатність підтримувати союзні війська на північному фланзі.
Саме далекобійний вогонь дозволяє впливати на противника ще до прямого контакту сухопутних підрозділів. Його цілями можуть бути артилерійські батареї, командні пункти, склади боєприпасів, вузли зв’язку та логістичні об’єкти в оперативному тилу.
У цьому сенсі HIMARS заповнює проміжок між традиційною артилерією та авіацією. Винищувач може завдати удару значно далі, але його виліт потребує складнішого планування та врахування протиповітряної оборони. Ракетна батарея здатна реагувати безпосередньо із землі.
Шведський уряд називає швидку доступність спроможності одним із аргументів на користь закупівлі. Контракт оформлюється як так звана можливісна закупівля в межах оборонної програми 2025–2030 років, а перші системи мають надійти вже наступного року.
Це свідчить про зміну оборонного планування. Стокгольм дедалі менше орієнтується на повільне переозброєння протягом десятиліть і дедалі більше — на можливості, які можна отримати в найближчі роки, поки безпекове середовище навколо Балтики залишається нестабільним.
Росія є центральним фактором цієї політики. В офіційній стратегії Швеція прямо пов’язує своє переозброєння та вступ до НАТО з повномасштабною війною проти України й довгостроковим погіршенням безпекової ситуації у Північній Європі.
На самі HIMARS припадає лише частина значно ширшої програми. У межах оборонного рішення на 2025–2030 роки Швеція передбачила понад 170 млрд крон додаткових коштів на військові спроможності, особовий склад, техніку та формування нових підрозділів.
У 2026 році асигнування на військову оборону становлять близько 175 млрд крон — на 18% більше, ніж роком раніше. За методикою НАТО шведські оборонні витрати оцінюються приблизно у 2,8% ВВП, а уряд планує подальше збільшення.
Тому контракт на 7 млрд крон не є одиничною дорогою покупкою. Він вкладається в масштабну зміну структури армії, яка одночасно отримує нову ППО, бойові машини, кораблі, боєприпаси та інші системи, необхідні для виконання нових союзницьких завдань.
Далекобійна артилерія була визначена серед великих закупівель, запланованих саме на 2026 рік. Поряд із нею шведський уряд називав системи протиповітряної оборони, боєприпаси й бронетехніку — ознаки переходу від символічного збільшення бюджету до фізичного нарощування армії.
Однак пускові установки є лише видимою частиною цієї спроможності. Війна в Україні продемонструвала, що для ракетної артилерії критичним стає не стільки кількість машин, скільки постійна наявність дорогих керованих ракет у достатньому обсязі.
Десять HIMARS без запасу боєприпасів можуть здійснити лише обмежену кількість бойових місій. Саме тому домовленість Saab і Lockheed Martin про виробничу співпрацю потенційно має для Швеції довгострокове значення більше, ніж початковий розмір парку пускових установок.
Стокгольм прямо пов’язує локалізацію боєприпасів із безпекою постачання. Йдеться про зменшення залежності від ситуації, коли ракета виробляється за океаном, а її доступність визначається американськими військовими потребами та чергою інших союзників.
Ця проблема стала особливо помітною після різкого зростання світового попиту на ракети й боєприпаси. Одночасно переозброюються європейські країни, заповнюються американські запаси, підтримується Україна, а виробничі лінії не можуть миттєво збільшити випуск у кілька разів.
Саме тут Saab дає Швеції перевагу, якої не мають багато невеликих союзників. Країна не лише купує іноземну систему, а має власну потужну оборонну промисловість, здатну брати участь у виробництві, інтеграції та майбутній модернізації боєприпасів.
Уряд окремо вказав на можливу інтеграцію GLSDB — боєприпасу, створеного на основі авіаційної бомби малого діаметра та ракетного двигуна. Якщо роботу буде доведено до серійної конфігурації для шведських HIMARS, це розширить набір доступних засобів ураження.
Водночас слово «можлива» тут є принциповим. Підписана домовленість відкриває напрям промислової роботи, але сама по собі не означає, що кожна з обговорюваних ракет уже інтегрована, закуплена шведською армією або запущена в серійне виробництво.
Подібна обережність потрібна й щодо максимальної дальності HIMARS. Пускова установка здатна працювати з PrSM на відстані понад 400 км, але реальна шведська дальність у конкретний момент залежатиме від того, які ракети Стокгольм фактично придбає та отримає.
Навіть без найдальших боєприпасів система змінює оперативну геометрію шведської армії. ER GMLRS із дальністю до 150 км дозволяє одній батареї впливати на район, що значно перевищує можливості класичної ствольної артилерії.
У Балтійському регіоні така дальність особливо важлива через компактну географію. Порти, аеродроми, острови, вузли постачання та сухопутні маршрути розташовані відносно близько один до одного, тому додаткові десятки кілометрів можуть змінювати доступність цілої групи цілей.
Для Швеції важливим є і захист Готланду — острова в центрі Балтійського моря, який має стратегічне значення для комунікацій між північними союзниками та країнами Балтії. Нове ракетне озброєння додає ще один інструмент до ширшої системи оборони такого простору.
Водночас HIMARS не є самодостатньою системою стримування. Щоб реалізувати його дальність, потрібні розвідка, безпілотники, супутникові дані, захищений зв’язок і командні системи, здатні швидко перетворити координати цілі на вогневе завдання.
Саме інтеграція з НАТО розширює цей потенціал. Шведська батарея може отримувати інформацію не лише від власної розвідки, а й від союзних літаків, радарів, штабів та інших сенсорів — якщо відповідна система обміну даними побудована й відпрацьована на навчаннях.
Тому майбутні спільні тренування з Фінляндією мають не меншу вагу, ніж поставка техніки. Екіпаж можна навчити запускати ракету відносно швидко; значно складніше створити штабну, логістичну й розвідувальну систему, яка забезпечує батарею цілями та боєприпасами в умовах війни.
Швеція вже дедалі глибше входить у цю структуру. Вона розміщує сухопутні сили в системі НАТО у Фінляндії, бере участь у повітряному патрулюванні та морських місіях і розглядає оборону північного флангу як частину власної національної безпеки.
Це фундаментальна зміна порівняно зі шведською оборонною доктриною до 2022 року. Раніше головним питанням було, як утримати власну територію до отримання зовнішньої допомоги. Тепер Стокгольм повинен планувати, які сили сам направить на допомогу союзнику.
HIMARS добре відповідає саме такій моделі. Колісні пускові установки відносно легко перекидати між районами, вони використовують поширену в НАТО лінійку ракет і можуть посилювати той сектор, де в конкретний момент потрібен додатковий далекобійний вогонь.
Водночас невелика кількість систем робить їх особливо цінним ресурсом. Якщо парк справді становитиме близько десяти машин, командуванню доведеться ретельно визначати, чи тримати їх для національної оборони, чи включати в ширші союзницькі плани на північному фланзі.
Вирішальним тут знову стає не тільки число установок, а запас ракет. Пускову машину можна використовувати роками, тоді як боєприпаси витрачаються за хвилини. Тривала війна перетворює виробничу лінію та склад на такий самий стратегічний актив, як саму батарею.
Саме тому шведсько-американська промислова домовленість може виявитися найбільш довгостроковою частиною контракту. Якщо частину боєприпасів справді вироблятимуть у Швеції, країна отримає не лише систему HIMARS, а й більшу автономність у підтриманні її бойового запасу.
Водночас повної незалежності це не створить. HIMARS залишається американською платформою, її ключові технології та частина номенклатури ракет залежать від американської промисловості й експортної політики. Шведська локалізація радше зменшує один із ризиків, ніж усуває залежність.
Для Lockheed Martin контракт означає подальше закріплення HIMARS як фактичного стандарту мобільної ракетної артилерії серед дедалі більшої групи союзників США. Чим більше армій використовує платформу, тим сильнішим стає ефект спільної логістики, навчання та виробництва.
Для Saab угода відкриває інший напрям: інтеграцію шведської промисловості в американську екосистему ракетних озброєнь. Це відповідає ширшій шведській стратегії, за якої членство в НАТО має не витіснити національну оборонну промисловість, а розширити для неї союзницький ринок.
Шведський уряд не приховує, що переозброєння розраховане на тривале протистояння з Росією. У зовнішньополітичній заяві 2026 року Москва названа довгостроковою загрозою, а північ Європи та східний фланг НАТО — простором, де Швеція має брати значно більшу відповідальність.
Тому десять HIMARS важливі не як десять нових машин на балансі армії. Вони показують, яку саме війну Стокгольм тепер вважає можливою: швидку, високотехнологічну, насичену безпілотниками й високоточними ударами, де противника потрібно вражати ще до наближення до власних позицій.
Контракт також показує, як змінився сам зміст європейського переозброєння. Перший етап після 2022 року був зосереджений на поповненні запасів і відновленні скорочених армій. Тепер країни дедалі частіше купують спроможності, яких раніше взагалі не мали.
Для Швеції ракетна артилерія є саме такою новою сходинкою. Archer залишається потужною системою ствольної артилерії, але HIMARS переносить шведський вогонь у зовсім інший масштаб дальності й робить його безпосередньо сумісним із ключовими союзниками.
Найважливішим результатом угоди може тому стати не перший пуск шведського HIMARS у 2027 році. Набагато важливіше, чи зможуть Швеція та Фінляндія створити спільний запас ракет, ремонтну базу, систему навчання й командування, яка працюватиме без затримки в реальній кризі.
Якщо це вдасться, закупівля приблизно десяти пускових перетвориться на значно більшу спроможність, ніж передбачає сама кількість машин. Північний фланг НАТО отримає ще одну мобільну мережу далекобійного вогню, пов’язану з фінською артилерією та власною оборонною промисловістю.
Так Швеція купує не просто HIMARS. Вона купує місце в спільній ракетній архітектурі НАТО — і водночас намагається зробити так, щоб критична для цієї архітектури зброя та боєприпаси дедалі менше залежали від одного заводу, однієї країни або одного маршруту постачання.
