Переговори України і Росії за американського посередництва можуть відновитися найближчим часом, але Київ заздалегідь знижує очікування від нового раунду. Кирило Буданов заявив, що перші контакти, найімовірніше, стосуватимуться технічних питань і лише готуватимуть можливість для значно ширшої політичної домовленості.
Буданов, який із січня очолює Офіс президента і входить до української переговорної команди, сказав, що переговори можуть стати видимими вже дуже скоро. Днем раніше він допускав зустріч українських і російських представників у вересні та наголошував, що участь американської сторони для Києва залишається принципово важливою.
Водночас його прогноз щодо завершення війни значно обережніший. На запитання, чи можуть бойові дії припинитися до зими, Буданов відповів, що розраховувати на це зараз нереалістично. За його словами, Москва поки не демонструє готовності зробити одночасний крок назустріч, без якого політичний компроміс неможливий.
Тому словосполучення «технічні переговори» є ключем до розуміння нового етапу. Йдеться не про готовий мирний договір і не про неминучу зустріч Зеленського з Путіним, а про повернення сторін до робочого процесу, в якому спочатку потрібно визначити, що взагалі можна винести на рівень політичного рішення.
Аналіз «Дейком» показує, що переговори України і Росії зараз входять не у фазу близького миру, а у фазу перевірки переговороздатності сторін. Технічний формат дозволяє з’ясувати, де існує хоча б процедурний простір для компромісу, не вимагаючи від Києва чи Москви одразу поступатися в головній територіальній суперечці.
Офіційної програми майбутнього раунду поки немає. Тому було б передчасно стверджувати, що саме обговорюватимуть делегації. У подібних процесах технічний рівень може охоплювати механіку припинення вогню, контроль порушень, гуманітарні домовленості або підготовку документів, але конкретний порядок денний ще не оголошений.
Попередній досвід показує, навіщо такий проміжний рівень потрібен. У лютому українські, американські та російські представники вели переговори щодо параметрів завершення війни, однак прориву не сталося. Київ і Москва описували один із женевських раундів як складний, тоді як Вашингтон говорив про певний прогрес.
При цьому навіть за відсутності великої угоди сторони знаходили вузькі сфери, де домовленості були можливими. Одним із найбільш відчутних результатів американського посередництва стали домовленості про масштабні обміни полоненими, хоча згодом Москва і Київ знову почали звинувачувати одне одного у блокуванні окремих списків.
Саме така різниця між технічним і політичним результатом принципова. Обмін полоненими може бути реалізований без остаточної відповіді на питання про кордон. Для миру ж необхідно домовитися про території, гарантії безпеки, режим припинення вогню та механізм дій у разі його порушення.
У лютому з’явився і ще один сигнал обмеженого прогресу. Буданов заявляв, що російська сторона на переговорах погодилася в принципі прийняти американську модель післявоєнних гарантій безпеки для України. Водночас Москва тоді не погоджувалася на запропонований саміт Зеленського і Путіна.
Деталі цих гарантій публічно не розкриті настільки, щоб можна було оцінити їхню реальну силу. Для Києва принциповим залишається питання не декларації, а того, які конкретні дії США та європейські союзники повинні будуть здійснити, якщо Росія після угоди знову розпочне масштабну атаку.
На початку року західні партнери обговорювали багаторівневий механізм реагування на можливі порушення майбутнього перемир’я. За повідомленням Financial Times, яке Reuters тоді не зміг незалежно підтвердити, схема передбачала поступове посилення відповіді України, європейської коаліції та США.
Навіть саме існування такої дискусії показує складність поняття «припинення вогню». Потрібно визначити не тільки дату, коли сторони перестають стріляти, а й лінію контролю, процедуру фіксації порушень, відповідальних за моніторинг та умови, за яких порушення стає достатнім для відповіді.
Саме в цих деталях майбутні технічні переговори потенційно можуть мати значення. Політичні лідери здатні домовитися про принцип лише тоді, коли фахівці пояснять, чи можна його виконати на фронті завдовжки сотні кілометрів, де одночасно діють артилерія, дрони, авіація та диверсійні групи.
Однак головна перепона лежить не в техніці. Москва продовжує вимагати, щоб Україна залишила території Донбасу, які російські війська досі не змогли повністю захопити. Київ відмовляється добровільно передавати підконтрольні йому землі, і саме цей конфлікт позицій залишається центральним для переговорного процесу.
Російські претензії ширші за один Донбас. Москва проголосила анексію Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, хоча не контролює їх повністю, і наполягає, що будь-яке врегулювання має враховувати так звані «реалії на землі» та російські вимоги щодо причин війни.
Саме тому українська сторона шукає конструкції, які дозволили б зупинити бойові дії без формальної передачі Росії неокупованої території. Зеленський цього тижня повідомив про односторінковий набір ідей, підготовлений разом зі США та європейськими партнерами для подальшого представлення Москві.
Першим елементом цього документа є ідея припинення вогню. Другим — американська пропозиція щодо вільної економічної зони на частині сходу України під управлінням третьої сторони. Третій блок стосується ролі Євросоюзу і НАТО та зобов’язань, на які готовий піти Київ. Деталей поки небагато.
Кремль уже поставив під сумнів можливість такої економічної зони, заявивши, що вважає відповідну територію російською і тому не бачить, як нею може управляти третя сторона. Ця реакція добре демонструє, наскільки швидко навіть технічна на вигляд модель повертається до фундаментального питання суверенітету.
Для Києва будь-яка подібна схема також створює складні питання. Хто здійснюватиме адміністративний контроль, які закони діятимуть, де стоятимуть війська, як працюватимуть кордони та хто нестиме відповідальність за безпеку — усе це може перетворити коротку політичну формулу на сотні сторінок майбутніх домовленостей.
Саме тому слова Буданова про «підготовку до чогось великого» не варто читати як прогноз швидкого договору. Скоріше він описує послідовність: спочатку сторони повинні знову створити робочий переговорний механізм, а вже потім з’ясувати, чи існує політичний простір для ширшої угоди.
Поки що російська позиція, за оцінкою Буданова, не дійшла навіть до цієї точки. Він сказав, що Україна готова до взаємного кроку, однак Росія фактично відповідає: бажання може існувати, але готовності сказати «так» немає. Це одна з найважливіших частин його інтерв’ю.
Дипломатичний рух водночас помітно прискорився. Цього тижня директор ЦРУ Джон Реткліфф відвідав Москву, де зустрічався з керівниками російських спецслужб. Зеленський пізніше повідомив, що США поінформували Київ про низку московських зустрічей і подякував за тон американських розмов із Росією.
Це не доводить, що місія Реткліффа була частиною підготовки саме українсько-російського переговорного раунду. Reuters повідомляв, що серед тем були ризик російської операції проти країни НАТО та підтримка Москвою Ірану. Проте сам факт високорівневого каналу додає ще один елемент до дипломатичної активності.
Паралельно Вашингтон і Москва ще в лютому відновили високорівневий діалог між військовими, призупинений напередодні вторгнення 2022 року. Американське командування пояснювало його необхідністю зменшити ризик помилкової ескалації та підтримувати прозорість між двома ядерними державами.
Це важливий приклад того, як технічні канали можуть працювати навіть тоді, коли стратегічні позиції сторін залишаються несумісними. Такий зв’язок не завершує війну, але допомагає уникати окремих криз, уточнювати наміри та створювати інфраструктуру, яку пізніше можна використати у ширших переговорах.
Зеленський водночас бачить для американського посередництва обмежене політичне вікно. За його оцінкою, найбільш перспективний період триватиме від саміту G20 у США в грудні 2026 року до кінця літа 2027-го, перш ніж американська політика дедалі більше перейде в режим президентської кампанії 2028 року.
Це означає, що Київ не розглядає вересневі контакти як останній шанс, але й не вважає дипломатичний час необмеженим. Якщо переговори знову загрузнуть на місяці, зовнішньополітичні пріоритети США можуть змінитися, а позиції сторін на фронті — стати ще жорсткішими.
Воєнна ситуація не створює очевидного стимулу до швидкої угоди. Росія продовжує наступ на Донбасі й намагається просунутися до українського поясу укріплених міст, тоді як Київ прагне довести Москві, що подальша війна коштуватиме їй дедалі дорожче.
Наприкінці серпня обидві сторони суттєво посилили удари по тилу. Росія атакує українську логістику, порти та інфраструктуру й готується до нового зимового тиску на енергосистему. Україна водночас збільшила атаки на російські нафтопереробні підприємства та інші енергетичні об’єкти.
Така одночасність дипломатії й ударів не є парадоксом. У війнах переговори часто активізуються саме тоді, коли сторони намагаються покращити свою позицію перед потенційною угодою. Кожна прагне переконати іншу, що продовження бойових дій обійдеться дорожче, ніж хоча б частковий компроміс.
Наближення зими робить цей розрахунок ще жорсткішим. Україна очікує нової російської кампанії проти електроенергетики, тоді як Москва стикається з дедалі відчутнішими наслідками ударів по власній паливній інфраструктурі. Отже, переговорний процес розвиватиметься не замість військового тиску, а паралельно з ним.
Для Буданова це вже не периферійна дипломатична функція. Зеленський призначив його керівником Офісу президента 2 січня саме з акцентом на питання безпеки та переговорний процес. Відтоді він представляв Україну в контактах зі США та Росією разом з іншими ключовими членами делегації.
Його слова тому слід сприймати не просто як політичний прогноз, а як оцінку людини, безпосередньо включеної в переговори. Водночас навіть Буданов не називає конкретної дати, місця чи погодженого складу майбутньої зустрічі, що саме по собі показує: організаційна частина процесу ще не завершена.
Найреалістичнішим результатом першого технічного етапу може виявитися не мир, а повернення регулярності переговорів. Після лютого українські та російські представники переважно контактували з американцями окремо. Пряма тристороння робота фактично втратила постійний ритм.
Якщо у вересні цей формат справді відновиться, першим показником прогресу буде не гучне комюніке, а здатність сторін домовитися про наступну зустріч і сформувати робочі групи. Без цього навіть найамбітніші політичні пропозиції залишатимуться набором ідей, які нікому переводити в практичні механізми.
Проте технічний успіх має межу. Жодна експертна група не здатна самостійно вирішити, чи повинна Україна поступитися частиною Донбасу, а Росія — відмовитися від територій, які записала до своєї конституції. У певний момент переговори неминуче повернуться до рішень, які можуть ухвалити лише політичні лідери.
Саме тут залишається найбільша невизначеність. Москва поки не погодилася на логіку, яку Київ міг би прийняти без фактичної капітуляції, а Україна не бачить підстав віддавати територію лише в обмін на обіцянку припинити війну. Цю прірву не можна закрити однією технічною зустріччю.
Тому вересневі переговори України і Росії, якщо вони відбудуться, слід оцінювати за скромнішим критерієм: чи зможуть сторони знову говорити про конкретні механізми, не руйнуючи процес після першої ж суперечки. Після місяців застою навіть такий результат був би зміною, але ще не проривом.
Буданов фактично окреслив дві реальності одночасно. Дипломатичний рух може початися дуже скоро, але війна, найімовірніше, увійде в ще одну зиму. Між цими двома твердженнями немає суперечності: переговори можуть бути необхідними саме тому, що швидкого миру поки немає.
Головне питання тепер полягає не в тому, чи зберуться делегації за одним столом. Воно в тому, чи зможе технічна розмова створити хоч один міст між несумісними політичними вимогами. Якщо ні, новий раунд лише зафіксує старий тупик. Якщо так — уперше за багато місяців з’явиться основа для того «чогось великого», про що говорить Буданов.
