Кардинал Маттео Дзуппі наприкінці вересня знову приїде до Москви для переговорів щодо України. Його прийме помічник Володимира Путіна з міжнародних питань Юрій Ушаков. Російська сторона заявляє, що центральною темою стануть гуманітарні питання, хоча розмова неминуче торкнеться і політики.
Майбутня зустріч продовжить канал, який Святий Престол створив ще 2023 року. Дзуппі працює передусім із поверненням дітей, обмінами військовополонених, репатріацією цивільних, пошуком зниклих та поверненням тіл загиблих — сферами, де контакти між Києвом і Москвою зберігаються навіть під час бойових дій.
Ушаков підтвердив, що особисто прийматиме кардинала. За його словами, Дзуппі вже неодноразово приїздив до Росії, а переговори з ним здебільшого стосуються гуманітарної проблематики. Водночас кремлівський радник визнав, що «політична сторона справи» під час таких контактів також виникає.
Майбутній візит не виник ізольовано. Наприкінці серпня Москву відвідав секретар Святого Престолу у справах відносин із державами Пол Річард Ґаллаґер. Він зустрівся із Сергієм Лавровим та Ушаковим, а під час переговорів обговорювалася і підготовка нової місії Дзуппі.
Аналіз «Дейком» показує, що посередництво Ватикану щодо України цінне насамперед не як альтернативний мирний процес, а як постійний гуманітарний канал. Він дозволяє говорити про конкретних людей навіть тоді, коли політичні позиції Москви й Києва залишаються несумісними.
Саме таку роль Святий Престол послідовно намагається зберегти. Під час серпневих переговорів у Москві Ґаллаґер наголосив, що війну неможливо розв’язати військовими засобами, закликав до справжніх переговорів і окремо говорив про захист цивільних, поранених та військовополонених.
Для Ватикану практичний гуманітарний результат водночас є способом відновлення мінімальної довіри між сторонами. Ґаллаґер прямо пов’язував успіхи в таких питаннях із можливістю створення простору для майбутньої дипломатії, але не оголошував гуманітарні домовленості початком політичного врегулювання.
Дзуппі має для цього вже сформовану мережу контактів. Під час другої московської місії у жовтні 2024 року він зустрічався не лише з Ушаковим, а й із Лавровим, уповноваженою з прав дитини Марією Львовою-Бєловою та уповноваженою з прав людини Тетяною Москальковою.
Тодішні переговори стосувалися возз’єднання неповнолітніх із родинами, обміну полоненими та пораненими, а також повернення тіл загиблих. Святий Престол після тієї місії заявляв, що сторони оцінили вже проведену роботу та можливості продовжити гуманітарну співпрацю.
Україна водночас використовує ватиканський канал насамперед для питань, де необхідна взаємодія безпосередньо з російською владою. Володимир Зеленський неодноразово просив Святий Престол сприяти поверненню незаконно депортованих і переміщених дітей та звільненню українських полонених.
Цей напрямок зберігся і після смерті Папи Франциска. Папа Лев XIV продовжив гуманітарну лінію попередника, а Дзуппі залишився спеціальним посланником Святого Престолу з гуманітарних питань, пов’язаних із війною в Україні. Його місія, таким чином, пережила зміну понтифікату.
У липні 2026 року кардинал здійснив чотириденну поїздку Україною. Він відвідав установу, де утримують російських військовополонених, провів переговори з українськими посадовцями та зустрічався з родичами людей, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти.
Під час тієї місії обговорювалися можливість ширших обмінів, повернення цивільних та українських дітей. Родини полонених також просили Дзуппі домогтися доступу до українців у російських місцях утримання — за аналогією з тим, як сам кардинал відвідав російських полонених в Україні.
Це може стати одним із найчутливіших пунктів його нової московської місії. Доступ незалежного міжнародного або релігійного представника до місць утримання дає родинам хоча б можливість отримувати інформацію про людей, зв’язок із якими інколи залишається відсутнім протягом тривалого часу.
У липні українські родини порушували і питання обміну за формулою «всіх на всіх». Під час зустрічей із Дзуппі йшлося приблизно про сім тисяч українців у російському полоні та близько чотирьох тисяч російських полонених в Україні, однак ці цифри представляли запит родин, а не оголошену домовленість сторін.
Саме тому очікувати від вересневої зустрічі оголошення великого обміну поки передчасно. Публічно не повідомлялося ані про погоджений список людей, ані про формулу майбутньої операції. Гуманітарне посередництво часто складається з тривалого узгодження окремих справ, а не однієї політичної угоди.
Найскладнішою залишається тема українських дітей. Святий Престол підтримує прямі контакти з українською та російською сторонами й бере участь у механізмах, спрямованих на повернення неповнолітніх до родин або законних опікунів. Ватикан наголошує, що доля дітей не повинна ставати предметом політичного торгу.
Для Києва це одна з центральних гуманітарних вимог у відносинах із Москвою. Українська влада продовжує передавати Ватикану інформацію про дітей, яких вважає незаконно депортованими чи переміщеними, і просить використовувати церковні та дипломатичні канали для їхнього повернення.
Водночас формулювання Ушакова про політичну складову майбутньої розмови заслуговує на увагу. Гуманітарні переговори неминуче торкаються питань, які сторони трактують політично: статусу цивільних, причин затримання, умов обміну, переміщення дітей і самої відповідальності за війну.
Це не робить Дзуппі повноцінним політичним посередником між Путіним і Зеленським. Святий Престол не оголошував власного мирного плану, який мав би замінити офіційні переговорні формати, а сам кардинал протягом останніх років переважно концентрувався на гуманітарних завданнях.
Проте гуманітарний канал може мати політичну вагу саме тому, що він продовжує працювати. Коли сторони здатні домовитися хоча б про повернення дитини, обмін групою полонених або передачу тіл загиблих, вони фактично підтримують технічні механізми комунікації, необхідні й для значно ширших домовленостей.
У цьому сенсі нова поїздка Дзуппі є частиною ширшої активізації ватиканської дипломатії. Серпневий візит Ґаллаґера до Москви вже був побудований навколо тієї самої логіки: зберігати прямий контакт, закликати до припинення війни та водночас добиватися конкретних результатів там, де вони можливі зараз.
Позиція Папи Лева XIV також залишає гуманітарні питання в центрі. Під час зустрічей з українським керівництвом він підтримував повернення полонених і дітей та закликав до справедливого і тривалого миру. Ватикан при цьому намагається зберігати можливість розмовляти безпосередньо з обома сторонами.
Цей баланс часто викликає суперечки, оскільки будь-яке посередництво між агресором і державою, яка обороняється, ризикує створити хибне враження симетрії. Проте в гуманітарних питаннях практична мета Ватикану інша: не зрівнювати політичну відповідальність, а домогтися доступу до людей по обидва боки лінії фронту.
Для Москви контакти зі Святим Престолом водночас мають і дипломатичну цінність. Вони дозволяють Кремлю підтримувати регулярний діалог із глобальним релігійним і дипломатичним центром навіть тоді, коли відносини Росії з багатьма європейськими урядами залишаються різко обмеженими через війну.
Для України критерій ефективності значно конкретніший. Важливо не саме існування зустрічей у Москві, а кількість людей, які реально повертаються додому: дітей, військовополонених, цивільних, поранених, а також можливість сімей дізнатися про долю зниклих або отримати тіла загиблих.
Тому головний результат зустрічі Ушакова й Дзуппі наприкінці вересня варто буде оцінювати не за дипломатичними формулами про «діалог». Значно важливішими стануть конкретні домовленості: списки людей, механізми доступу, нові обміни, повернення дітей або розширення контактів із місцями утримання.
Поки ж сам факт нової московської місії показує, що після більш ніж чотирьох років великої війни один із небагатьох постійних каналів між сторонами зберігається саме навколо гуманітарних питань. Він не зупинив війну, але для окремих родин його успіх вимірюється не геополітикою, а поверненням конкретної людини додому.
