Удар російського дрона по штаб-квартирі Служби безпеки України 4 вересня привернув увагу до установи, яка під час великої війни перетворилася з переважно внутрішньої спецслужби на одного з найактивніших учасників прихованого протистояння між Києвом і Москвою.
СБУ займається контррозвідкою, боротьбою з тероризмом, захистом державної таємниці, розслідуванням злочинів проти державної безпеки й протидією кібератакам. Але після 2022 року до цього дедалі помітніше додалися бойові та спеціальні операції на фронті й у глибокому російському тилу.
Саме СБУ взяла на себе відповідальність за низку найрезонансніших українських операцій: атаку на Кримський міст у 2022 році та «Павутину» 2025-го, коли безпілотники вдарили по російських стратегічних бомбардувальниках на віддалених авіабазах.
Та сучасна Служба безпеки залишається незвичайною інституцією. Вона поєднує функції, які в багатьох західних державах розподілені між кількома структурами: внутрішньою розвідкою, контртерористичною службою, правоохоронним органом, військовими спецпідрозділами та органами досудового розслідування.
За аналізом «Дейком» відкритих і перевірених матеріалів, саме ця концентрація повноважень пояснює одночасно силу й головну суперечність СБУ України. Війна зробила службу надзвичайно ефективним інструментом держави, але водночас ускладнила давню дискусію про контроль, підзвітність і межі її компетенції.
Коріння СБУ безпосередньо веде до останніх місяців Радянського Союзу. 20 вересня 1991 року Верховна Рада створила Службу національної безпеки України після проголошення незалежності. У березні 1992-го набув чинності закон про Службу безпеки України, який заклав правову основу нової структури.
Інституційно вона виросла з українського республіканського апарату КДБ. Україна отримала не чистий аркуш, а кадрову мережу, будівлі, архіви, оперативну культуру та централізовану модель служби, створену за радянських часів. Саме це спадкове походження десятиліттями впливало на її структуру.
Формально закон визначає СБУ як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, підпорядкований президентові. Її базове завдання — захищати суверенітет, конституційний лад, територіальну цілісність і державний потенціал від розвідувально-підривної діяльності.
Перелік повноважень значно ширший. Служба веде контррозвідувальні заходи, розслідує визначені законом злочини, захищає оборонний комплекс, Збройні сили, енергетику, транспорт і критичні об’єкти, працює з агентурою та може проводити гласні й негласні оперативні заходи.
Ця широта була джерелом постійної критики ще до великої війни. Європейські партнери роками наполягали, що Україні потрібно чіткіше розвести компетенції спецслужби, поліції, антикорупційних органів та інших правоохоронних структур і посилити незалежний нагляд за їхньою діяльністю.
Проблема полягала не лише в юридичному дизайні. Після анексії Криму та початку війни на Донбасі 2014 року стало очевидно, наскільки глибоко російські спецслужби могли використовувати старі кадрові, особисті та професійні зв’язки всередині української системи безпеки.
У перші місяці вторгнення 2022 року ця вразливість знову стала гострою. Зеленський усунув тодішнього голову СБУ Івана Баканова, заявивши про десятки працівників СБУ та прокуратури, які залишилися на окупованих територіях і працювали проти України.
Тоді президент повідомляв, що щодо співробітників правоохоронної системи було відкрито сотні проваджень за держзраду та колабораціонізм. Це стало одним із найболючіших свідчень того, що спецслужба, створена для пошуку російської агентури, сама потребувала масштабного внутрішнього очищення.
Наступний етап трансформації пов’язаний із Василем Малюком, який очолив службу після початку великої війни. За його керівництва СБУ стала набагато помітнішою як організатор асиметричних операцій, а безпілотники, морські дрони й диверсійні методи поступово стали частиною її публічного образу.
Найвідомішою стала «Павутина». У 2025 році Україна провела складну операцію, під час якої безпілотники атакували російські стратегічні літаки на базах у глибині країни. СБУ заявила про свою відповідальність, перетворивши операцію на демонстрацію нового типу війни.
Сенс «Павутини» був не тільки у фізичних пошкодженнях. Вона показала, що стратегічний бомбардувальник, розташований за тисячі кілометрів від України, більше не обов’язково захищений від дешевого безпілотника лише географією та традиційним периметром авіабази.
Кримський міст став іншим символом. СБУ згодом узяла на себе відповідальність за вибух 2022 року, який пошкодив автомобільну та залізничну інфраструктуру ключового маршруту між Росією й окупованим Кримом. У 2025-му служба заявила і про нову атаку на міст підводною вибухівкою.
Окремим напрямом стали удари по російській нафтовій інфраструктурі, військових об’єктах і техніці. Reuters також повідомляє про використання підрозділами СБУ морських дронів проти суден, пов’язаних із транспортуванням російської нафти.
Центральну роль у бойовій трансформації відіграє Центр спеціальних операцій «А», відомий як «Альфа». Якщо колись цей підрозділ насамперед асоціювався з антитерористичними операціями, то повномасштабна війна фактично перетворила його на велике бойове формування всередині спецслужби.
У липні 2025 року Верховна Рада істотно змінила законодавство про чисельність СБУ. Загальну штатну чисельність визначили у 37 тисяч осіб, а для Центру «А» — 10 тисяч. Для особливого періоду поза воєнним станом закон передбачає загальну чисельність до 41 тисячі.
Поширене формулювання, що СБУ має «воєнний ліміт у 41 тисячу», потребує уточнення. Під час самого воєнного стану чинний закон визначає загальну чисельність відповідно до мобілізаційного плану України, при цьому «Альфа» повинна налічувати не менш ніж 10 тисяч людей.
Отже, реальна чисельність служби під час війни не є публічною. Це закономірно для спецслужби, але одночасно показує масштаб її зміни: бойове ядро СБУ за законодавчою конструкцією саме по собі можна порівнювати з великим військовим з’єднанням.
У 2026 році змінилося й керівництво. У січні Зеленський замінив Малюка, пояснюючи кадрові перестановки необхідністю розширювати асиметричні дії проти Росії. Тимчасовим керівником став командир «Альфи» Євгеній Хмара.
5 січня Олександра Поклада призначили першим заступником голови СБУ, а 17 липня президент поклав на нього тимчасове виконання обов’язків керівника служби. Саме його кабінет, за словами Зеленського, був безпосередньою ціллю російського дрона 4 вересня.
Поклад не постраждав. Але удар мав очевидне символічне значення: Росія змогла вразити штаб установи, яка організовувала частину найбільш болючих для Москви операцій. Він також показав, наскільки глибоко взаємні безпілотні атаки проникли в інституційний тил обох держав.
Діяльність СБУ не обмежується операціями, які вона визнає публічно. Reuters називає службу одним із ключових можливих учасників кампанії прихованих убивств російських військових та інших осіб, яких Україна пов’язує з воєнними злочинами. Москва називає такі дії тероризмом.
Тут потрібна особлива точність. Не кожне вбивство російського військового чи чиновника, яке медіа пов’язують з Україною, можна автоматично приписувати СБУ. У світі спеціальних операцій публічна невизначеність часто є навмисною, а відповідальність за конкретні епізоди залишається непідтвердженою.
Таке розширення ролі створило ще одну проблему — конкуренцію з Головним управлінням розвідки Міністерства оборони. ГУР також проводить операції глибоко в російському тилу, має власні спецпідрозділи та агентурні можливості, тому сфери діяльності двох структур дедалі частіше перетинаються.
Ця конкуренція перестала бути лише кулуарною у вересні 2026 року. Конфлікт між співробітниками СБУ та пов’язаними з ГУР військовими в Києві завершився перестрілкою, внаслідок якої троє представників військової розвідки були поранені. Зеленський наказав провести розслідування.
Версії сторін щодо передумов інциденту розходяться. СБУ заявляла, що діяла в межах операції з викриття російського плану проти анти-кремлівських російських активістів. Інша сторона оскаржувала частину обставин затримання людини, навколо якої виник конфлікт.
Президент публічно визнав поведінку структур неприйнятною, а після інциденту було звільнено керівника департаменту СБУ з охорони державної таємниці Олега Храмова. Двоє військовослужбовців отримали повідомлення про підозру, а розслідування має встановити повну картину подій.
Для держави, яка воює за виживання, такий конфлікт є більшим, ніж кадрова сварка. СБУ й ГУР потрібні одне одному, але їхнє змагання за операції, джерела, ресурси та політичний вплив може породжувати ризики, якщо межі компетенції та механізми координації залишаються нечіткими.
Саме це питання давно порушують європейські партнери України. У звіті Єврокомісії за 2025 рік зазначалося, що механізми співпраці та координації між правоохоронними органами залишаються слабкими, а нові перевірочні повноваження СБУ щодо їхнього персоналу не мають достатніх запобіжників від можливого зловживання.
Це не означає, що Брюссель ставить під сумнів необхідність сильної контррозвідки під час війни. Навпаки, масштаб російського проникнення робить її критично важливою. Суперечка стосується того, як одночасно надати службі достатньо повноважень і не перетворити надзвичайні воєнні інструменти на постійну модель після війни.
У цьому полягає майбутня дилема реформи СБУ. Довоєнний порядок денний вимагав звужувати надмірно широкі правоохоронні функції, підсилювати парламентський та інституційний контроль. Війна, навпаки, змушувала швидко збільшувати штати, бойові можливості й свободу оперативних рішень.
Обидві логіки мають підстави. Російська агентура, диверсії, кібератаки й удари по критичній інфраструктурі вимагають сильної спецслужби. Але саме сила та секретність роблять зовнішній контроль необхідним: чим більше держава передає органу прихованих повноважень, тим важливішими стають чіткі межі.
Це особливо стосується досудового розслідування та економічної сфери. Єврокомісія ще до повномасштабної трансформації СБУ вказувала на надмірно широкі компетенції служби й ризики перетинання з повноваженнями інших правоохоронних та антикорупційних органів.
Війна тимчасово відсунула частину цих суперечок на другий план. Суспільство значно більше оцінює СБУ за затриманими агентами, ударами по російських аеродромах і захистом від диверсій, ніж за інституційною архітектурою майбутнього цивільного сектору безпеки.
Саме бойові операції змінили репутацію служби найсильніше. Орган, який десятиліттями асоціювався з пострадянською бюрократією, внутрішньою політикою та численними скандалами, тепер у масовому сприйнятті значною мірою асоціюється з технологічними спецопераціями проти Росії.
Але успіх спецоперації й якість інституції — не тотожні поняття. «Павутина» може бути блискуче проведеною операцією, а питання про підзвітність, розмежування компетенцій або внутрішні конфлікти все одно залишатимуться. Сильна спецслужба не автоматично означає добре врегульовану спецслужбу.
І навпаки, інцидент між СБУ та ГУР не перекреслює здатності обох органів завдавати Росії серйозних втрат. Він показує іншу сторону воєнного розширення: коли секретні структури швидко ростуть, отримують зброю й автономію, держава повинна так само швидко будувати правила їхньої взаємодії.
Російський удар по штаб-квартирі СБУ зробив цю інституцію видимою для світу в буквальному сенсі — через чорний дим над центром Києва. Але справжнє значення служби визначає не будівля на Володимирській, а мережа оперативників, аналітиків, слідчих, кіберфахівців і бойових підрозділів.
Саме тому пошкодження центрального офісу не дорівнює нейтралізації СБУ. Велика спецслужба має регіональну структуру, розподілені підрозділи та системи управління. Публічних ознак того, що удар 4 вересня суттєво паралізував її роботу, немає.
Набагато важливішою є стратегічна взаємність, яку він продемонстрував. СБУ показала, що може організовувати атаки за тисячі кілометрів від України. Росія тепер показала, що дрон може дістатися до самого штабу цієї служби в історичному центрі української столиці.
Так формується новий тип протистояння спецслужб. Воно ведеться не лише агентами, стеженням і перехопленнями, як у класичній розвідці, а безпілотниками, морськими платформами, вибуховими операціями, кіберінструментами та бойовими групами, що діють на величезній географічній відстані.
Для СБУ головним випробуванням після війни стане, ймовірно, не здатність провести ще одну «Павутину». Значно складніше буде перевести створену за воєнних умов силу в систему, сумісну з європейськими правилами цивільного контролю, прозорішим розподілом повноважень і мирним правопорядком.
До того моменту служба залишатиметься однією з найважливіших і водночас найменш прозорих інституцій України. Її історія вже перестала бути просто історією спадкоємиці КДБ. Вона стала історією того, як війна здатна перебудувати спецслужбу швидше, ніж держава встигає перебудувати правила навколо неї.
